Випадкові знайомства завжди цікаві. В цьому році спілкувався з кількома полтавчанами. Що та як? Чи є покращення? За кого влада? Почім самогон? Вартість лікування? Чи справедливі суди? Наскільки чесні чиновники?.. Переконуємося, що у них — як і у нас. Поважаю полтавського журналіста Василя Неїжмака, який «не пасеться, а будує». Полемізую з ним в одному — їм мак.
Із Полтавщиною я познайомився по закінченні інституту. В 1960—1962 роках працював на будівництві гідроспоруд водосховища Кременчуцької ГЕС у Градизькому районі. В селах люди привітні, україномовні. Для мене, з півночі Чернігівщини, ще й після п’яти років спілкування київським суржиком, було зворушливо. Подобалась незлобна лайка: «сукиного сина стерво», «гидкий, чубатий гесовець»... І, навіть, від тостів: «нехай верби гнуться!», «бажаємо несварливу тещу!», «щоб хотілось і моглось!» — веселішало ще до чарки.
Найбільше мене вразило те, що за окупації німці в селах не стріляли євреїв і комуністів — ніхто не здав. На Чернігівщині було по–іншому. У моєму селі активно зустрічали німців євреї і комуністи, потім євреї вказали на комуністів, а комуністи — на євреїв. Наслідок — сім’ї євреїв постріляли за Десною в 1941 р., а комуністів — у 1942 р. на узліссі з другого кінця села. В дитячій пам’яті лишились епізоди, коли поліцаї зганяли приречені сім’ї до центру села...
У 2009 році в трускавецькому санаторії в полеміці з полтавчанином я сказав, що покращення в Україні не почнеться, доки в Полтаві не встановлять пам’ятника Мазепі. Він не погоджувався, заперечував, аргументував... Перший рік перемовлялися по слухавці та надалі обмежилися новорічними поздоровленнями. Остання розмова мене здивувала — він нагадав про санаторні суперечки й сказав, що згоден iз моїм судженням — «покращення без пам’ятника Мазепі не буде»....
Отож кожного співрозмовника запитую, чому понад 5 років блокуєте встановлення готової скульптури гетьману Мазепі? «Та ми.., та їх.., та вони..., та нас...! Та й комуністи проти »... Пояснюють, що саботував встановлення пам’ятника мер Андрій Матковський (колишнiй комсомольський функціонер) — член «Батьківщини», проімперський, як і партійна наставниця.
Нині його темну справу продовжує Олександр Мамай, висуванець «Совісті України», який втратив совість, бо примкнув до ПР — філії КПУ на Полтавщині...
— А ти...? — питаю кожного. Мовчать — крити нічим...
От я й думаю — чому так? Невже полтавських комуністів і проімперських партійців надихає ще хто, крім Кремля? Відповідь знайшов у доповіді полтавського губернатора фон Богговута міністрові внутрішніх справ від 04.02.1914. У ній губернатор висунув програму політико–просвітницького характеру, більшість пунктів з якої втілюється на Полтавщині й сьогодні. Кому цiкаво, прочитайте.
1. Призначати на посади вчителів, за можливістю, лише великоросів.
2. На посаду інспекторів та директорів народних училищ призначати винятково великоросів.
3. Будь–якого вчителя, що проявляє схильність до українства, негайно звільняти.
4. Скласти правдиву історію малоросійського народу, в якій розтлумачувати, що «Україна» — це «окраїна» держави за давніх часів.
5. Запровадити обов’язкові екскурсії учнів навчальних закладів до Москви, Нижнього Новгорода та інших місць, але тільки не до Києва.
6. Зовсім не дозволяти загальноосвітніх курсів для учнів.
7. Звернути пильну увагу на сільське духовенство та його політичні переконання: благочинних призначати з особливою ретельністю, на голову єпархій ставити винятково великоросів, причому затятих та енергійних; утискати тих священиків, які заражені українофільством; єпархіальних наглядачів за школами призначати лише з великоросів.
8. Звернути особливу увагу на семінарії, призначати ректорів винятково з великоросів, звільняючи інших; учбовий персонал мусить бути лише з великоросів; за семінарії слід узятися й викорінити тамтешній дух українства.
9. Необхідно субсидувати деякі газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі та ін. з метою боротьби проти українців; у газетах вказувати на тотожність великоросів з українцями і пояснювати, що українська мова виникла шляхом полонізації російської мови у давнину; розтлумачувати, що «Україна» — означає окраїну Росії та Польщі і що ніколи українського народу не було; доводити необхідність великоруської мови як загальнодержавної та літературної, а також те, що малоросійська мова, як суто народна, не має ні літератури, ні майбутнього.
10. Усіма засобами викорінювати вживання назви «Україна» та «український».
11. Намагатися, щоб євреї не пристали до українського руху — виселяти їх із сільської місцевості, не створювати нових містечок і заважати економічному поступу єврейства.
12. Загалом на різні посади не допускати людей, котрі коли–небудь, хоч у далекому минулому, мали стосунки з українським елементом.
До речі, нестиковка тільки по п. 11, бо євреї, переселившись до Полтави, примкнули, як завжди, до правлячої більшості, щоб ніхто не заважав їм в «економічному поступі». Все — як і в Державі.
Олександр РАЧЕК
Чернігів