У Верховній Раді оголошено перерву
Після ранкових голосувань щодо програми діяльності уряду та законопроекту про пропорційну виборчу систему відбулося екстрене засідання фракції “Наша Україна”. >>
Вільний народ шануватиме всі свої складові
24.07.2004
Наш корабель поступово повертається до старих берегів, де «начальнику видніше», «влада і народ — єдині», а «дружба народів» регулюється владою, яка знає, коли кого топити, а кого витягувати.
Кремлівські вожді залишили по собі неабияку «школу»: одних вони косили геноцидом, інших депортували до Сибіру й вічно призначали винних. Винними завжди були «націоналісти», «сіоністи», «західні імперіалісти».
«Дети разных народов», які не зрікалися свого, були в концтаборах. Комуністи розраховували, що вони там перегризуться. А вони об’єднувалися. Саме там виросла справжня солідарність, взаємоповага, дружба. Чому? Бо туди запроторювали людей з розвинутим почуттям гідності. Саме за почуття національної гідності їх кидали до таборів. Там кожен репрезентував свою націю й захищав її честь. А гідний господар не опуститься до брехні й не примириться зі злодієм задля тимчасової вигоди.
У табірних земляцтвах не терпіли провокаторів, політичних неврастеніків, хистких, схильних до ворогування «тягнибоків». Шістдесятники зміцнили моральну атмосферу політичних зон. Але й до них там був лад. Колишні вояки Української Повстанської армії були організовані. Щойно євреїв починали переслідувати — колишні вояки УПА підтримували їх у всіх зонах. Солідарність була з прибалтами, кавказцями, кримськими татарами.
Постійні ворожнеча і війна були між політичними і кримінальниками. Тут була несумісність моральна. Так було завжди. З одного боку — дисиденти, з іншого — кримінальники, поліцаї, стукачі. Прислужники хазяїв. Між ними — стіна.
Чи снилося комусь, що імперія впаде в болото, а з болота знову вилізе начальник, а навколо знов згуртуються прислужники, злодії й розбійники й вони знов матимуть владу? І знову вони витягнуть старі карти й будуть винуватити «націоналістів», які не хочуть із ними співпрацювати, а домагаються законності.
«Віктор Ющенко не хоче коаліції з партією влади тільки через свою амбітність!» — кажуть вони.
Він їм каже: «Влада ваша антинародна, злодійська, кримінальна».
А вони недочувають і кажуть: «Ми за єдність, будемо разом господарювати».
Він їм каже: «Не можна цапа ставити господарем на городі».
Вони кажуть: «Ми цапа заріжем і самі будемо цапувати на городі».
У таборі було ясніше: урка є урка, хоч ти його начальником постав — він робитиме те, що робив. А тут він сідає в «Мерседес», у другий садовить охорону, а завтра тягне тебе до суду за те, що ти назвав його уркою. Гарант його підтримує: та він же свій, комуністом був!
Влада не соромиться. Вона може вкрасти з держбюджету 8 мільярдів, а коли піймають за руку, «подарувати» їх народові.
Вона може вкрасти у вас національну символіку, а вам навішати фашистську і підкинути антисемітизм: організувати в центрі Києва «марш есесівців», які про людське око й телекамери буцімто підтримують Віктора Ющенка.
Злодійська влада вдається до силових методів супроти народних депутатів, краде з виборчої дільниці бюлетені, а потім твердить, що то зробив бомж.
І нині починаєш думати, що в концтаборах була принаймні відвертість. Антисемітизму і українофобії табірне начальство не приховувало, «буржуазний Захід» лаяло відкрито й підтримки в нього не просило. А сьогодні вся президентська «малина» домагається від Заходу підтримки свого представника, висунутого донецьким кланом. Того, хто двічі в житті збрехав судові.
Старе запитання: чи може Захід підтримувати того, з ким нема й не може бути спільної мови? Чи так уже приємно Заходові знов і знов тримати у своїх тюрмах посткомуністичних олігархів?
Уже час змінити владу в незалежній Українській державі. Вже час українському народові обрати свого, справді народного, а не олігархічно-кланового, президента. Тоді український народ стане справді вільним. Вільний народ шануватиме всі свої складові — незалежно від їхньої національності.
