Галина Колесник раніше не вірила в успіх. (автора.)
Пані Галина нині мешкає у селі Дружня Бородянського району, а працює близько десяти років, як і більшість жителів столичного передмiстя, у Києві. Зарплата консьєржа однієї з багатоповерхівок Борщагівки невеличка, при тому, що за останні роки, як зізналася Галина Іванівна «УМ», на послуги юристів у неї пішло близько 30 тис. грн. І жодного результату!
По суті цивільного спору: її єдина донька подала на матір до суду через банальне питання — право власності на двокімнатну квартиру в місті Буча, під Києвом. І хоча квартиру пані Галина продала як єдиний власник ще у 2005 році, доньці ця угода не сподобалася, і вона зробила все можливе, щоб визнати недієздатність матері, ставши її опікуном.
Що цікаво, суду донька надала результати психолого–психіатричної експертизи про визнання психологічного нездоров’я її матері... лише в день оформлення документів про продаж квартири! Тобто виходить, що в усі інші дні Галина Колесник була здоровою і від шизофренії не страждала. Але наша Феміда на такі «дрібнички» звертати увагу не стала. І це при тому, що дієздатність жінки під час купівлі нового житла в селі на отримані від продажу квартири гроші судом під сумнів не ставилася. Відтак постраждали і нові власники квартири, оскільки тепер фактично не мали на придбане житло жодного права.
«...Я була у відчаї. Виходить, я мала якось розраховуватися з покупцями, продавати житло, яке купила в селі на отримані від них гроші. Аж поки кума не принесла мені газету «Україна молода» зі статтею про те, що в Україні надають безоплатну правову допомогу професійні юристи. Мені в це не вірилося, — згадує Галина Іванівна. — У газеті було надруковано також і адресу веб–сайта проекту «Правова країна». Кума зайшла до iнтернету й роздрукувала мені всі контактні телефони. Зателефонувавши, почула приємний голос і запрошення завітати до офісу. Попросили одразу взяти з собою документи для сканування...».
Із Галиною Колесник зустрілася голова Української ради адвокатів Таміла Олександрова (активний pro bono партнер проекту «Правова країна»). «Я подивилася на Тамілу Олександрівну і подумала про себе: вона ж така молода! — пригадує ту зустріч жінка. — А мої ж інтереси солідного віку адвокати–«вовки» захищали за гроші і нічого не змогли зробити! Але вона кваліфіковано знайшла вихід. Була напрочуд приємна у розмові, поставилася чуйно та уважно до моєї проблеми. Я була здивована, що мені не потрібно буде платити ані копійки!».
Ретельно вивчивши ситуацію, юристи Української ради адвокатів знайшли низку невідповідностей. Цивільний кодекс не передбачав право доньки на оспорювання договору купівлі–продажу нерухомості, спираючись на психічне нездоров’я людини в день підписання угоди, оскільки оспорити договір може, власне, той, хто підписував угоду, або ж спадкоємці чи опікуни цієї особи. Донька ж не мала юридичного статусу спадкоємця чи опікуна.
До того ж проведення судово–психіатричної експертизи не відповідало потребам такої низки експертиз, оскільки жоден з учасників експертної комісії не мав статусу державного експерта. «Донька працює в медичній установі, я не беруся пов’язувати цей факт із появою такої експертизи, але все ж таки, — додає адвокат Таміла Олександрова. — Навіть просте спілкування з пані Галиною переконує, що вона не хвора, а мудра і грамотна людина, яка юридичні тонкощі ловить на льоту!».
На черговому судовому засіданні в апеляційній інстанції юристи Української ради адвокатів запропонували отримати довідку від психолога та психіатра про здоров’я матері станом на сьогодні. Таким чином, дієздатність пані Колесник та її психологічне здоров’я було засвідчено. Після цього спеціалісти запропонували підтвердити дійсність раніше підписаної угоди в судовому порядку, уникнувши зайвих витрат на проведення повторної психолого–психіатричної експертизи, при цьому довівши правомірність угоди про продаж квартири.
«Ми вирішили зробити альтернативний, нестандартний хід для вирішення справи. Маючи на руках довідку про здоров’я, запропонували нотаріально завірити нову угоду, яка б підтвердила підписану раніше», — зазначає пані Олександрова. Правник додає, що вдячна пані Галині за цей досвід, і каже, що дуже бажає примирити обидві сторони.
«Ситуація Галини Іванівни — в Україні досить поширена, адже питання житла, власності дуже актуальне для багатьох. За окремими даними, понад 90% усіх цивільних спорів відбувається саме через поділ майна, зрозуміло, що між рідними людьми, — каже Таміла Олександрова. — У таких ситуаціях, думаю, однієї юридичної допомоги недостатньо. Є інший бік справи — допомагаючи комусь, варто не порушувати права іншої сторони, завжди шукати порозуміння. Тому, знайшовши вихід зі складної ситуації пані Галини у правовій площині (хоча судові розгляди ще тривають), вважаю логічним надалі застосувати методи медіації для пошуку компромісу. Адже багато внутрішньосімейних конфліктів можна вирішити без судової тяганини. Поки що донька не розуміє, навіщо ми це робимо, питає, яким є наш інтерес, і не вірить, що жодної винагороди ми не потребуємо. Нам складно з нею порозумітися, але ми працюємо над цим питанням».
Після того як справи Галини Колесник почали потроху налагоджуватися, вона почала радити мешканцям багатоповерхівки, в якій працює, читати «Україну молоду» і звертатися до юристів по безплатну правову допомогу.
«Після цього я почала вірити в успіх! Вірити журналістам і юристам, завдяки яким усе це відбулося. І іншим раджу такий шлях. Раніше я бачила винятково «глухі кути». Тепер я знайшла вихід. Мені безкорисливо допомогли чужі люди, тодi як свої, рідні, зробили моє життя нестерпним. Тепер у мене є надія, що далі все буде добре», — зазначила наостанок у коментарі «УМ» Галина Іванівна.
Інна Топал, директор проекту USAID «Правова країна»:
— Коли ми лише починали цей проект три роки тому, то були здивовані тим, скільки юристів у країні надають якісну безоплатну правову допомогу. На сьогодні нам вдалося залучити до співпраці провідні юридичні фірми, тож культура pro bono поширюється в Україні. Водночас ми виявили головну проблему: люди часто потерпають, але сидять склавши руки, бо не знають, як захистити свої права, або взагалі своїх прав не знають. Тому дуже важливо, щоб такі історії успіху, як історія Галини Іванівни, яка стала можливою завдяки публікації в газеті «Україна молода», поширювалися пресою. Адже коли люди бачать, що комусь це допомогло, що безплатна допомога юриста може бути висококваліфікованою водночас, вони починають вірити, що і їхню проблему можна вирішити.
Роман Шурдук, голова правління Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги:
— Права людини починаються з права знати про своє право. І тут, без перебільшення, важливою є роль медіа. Різні соціологічні дослідження демонструють, що у суспільстві зберігаються високий запит і довіра до ЗМІ. Можливо, через те, що i люди демонструють надзвичайно високий рівень недовіри до професійних юристів: суддів, прокурорів і міліцію вважають корумпованими, а адвокатів — жадібними. Таким чином, ЗМІ можуть виступити надзвичайно активним легітимізуючим плацдармом діяльності коаліції з надання допомоги pro bono.
Олександр Вінніков, юридичний радник проекту USAID «Правова країна»:
— Прихильники культури pro bono не завжди зацікавлені у поширенні інформації про те, що вони надають безоплатну правову допомогу. Бо тоді до них чимало пенсіонерів прийде, а коли ж бізнес робити? Водночас нереально визначити кількість суб’єктів, які таку допомогу надають. Звісно, є й меркантильні стимули у ході надання цієї допомоги. Але у світі надавати таку допомогу можуть лише юристи високої кваліфікації. Наприклад, у Нідерландах королівський адвокат, який хоче отримати право надавати безоплатну правову допомогу бідним, має мати не менше десяти років стажу і не мати жодного дисциплінарного стягнення. В Україні свої реалії. Показовий приклад: двоє народних депутатів, прізвища не називатиму, кілька років судяться за межу у Кончi–Заспі, після чого на кожному ефірі говорять, що «Україні потрібне незаангажоване правосуддя». У нас всяке буває: сьогодні ти олігарх, а завтра все майно забрали і не можеш навіть у кредит оплатити роботу свого адвоката.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
