Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Петро Антип представляє одну зі своїх скульптурних композицій. (з сайта radiosvoboda.org.)
Я в політиці з 1989 року, розповідає Петро Антип. Мабуть, аби мешкав десь, наприклад, у Польщі, то цією справою не займався. Але оскільки відчуваю, що в нас слабенька поки що держава, залишаюсь у політиці. Як переконаюсь, що українській державності ніщо не загрожує, з того моменту, мабуть, цілком віддамся творчості. Нині ж не можу сказати, чого більше в моєму особистому житті — мистецтва чи громадської діяльності. Я просто живу цим.
Некоректно було б стверджувати, що в Горлівці мене «пресують» за політичні переконання, однак стосунки з міською владою не найкращі. Дивно, правда, — команду нинішнього мера свого часу рекламували по всій країні як одну з небагатьох на Донбасі, що не підпорядковується безпосередньо «регіоналам», а на практиці ось воно як виходить. Реальна політика, та ще в українській глибинці, — ліс густий...
Митець, із технічної точки зору, це щось на зразок конденсатора: спочатку віддає оточенню свою енергію, потім суспільство підживлює його новими ідеями — і так по колу. Це універсальне правило стосується, звичайно, і музикантів, письменників, філософів, усіх творчих особистостей.
На великого майстра поточна політична ситуація навряд чи впливає безпосередньо — він може народитися в пустелі, і все одно буде генієм. А от масовий, умовно кажучи, споживацький рівень мистецтва в нашій країні останнім часом деградував до небезпечної межі. У «столицях» ситуація трішки краща, та останнім часом усе ж таки волію обминати наші великі міста, презентуюсь за кордоном — в Мюнхені, Парижі мене знають. Однак, якщо буде складатися з персональними виставками в національних музеях Києва або Львова, займатимуся цим. Збірні ж, колективні, проекти, як от щорічний «Мистецький арсенал», — я з цього, мабуть, уже виріс.
Учні потроху розлітаються по всій Україні, і це добре, бо вони починають самостійну творчу долю. Моє завдання як учителя — поставити на крило, а далі — лети! Сам віднедавна більше часу приділяю живопису. Чому? На це можу дати класичну творчу відповідь: «Я не знаю, з якої причини воно відбувається саме так».
Насправді всі художники — бізнесмени: і Мікеланджело, і Леонардо да Вінчі такими були. Придбати матеріали для картини, скульптури, а зрештою продати готову роботу — це ж додана вартість у чистому вигляді.
Наша горлівська фірма «Арт Буд» виконує широкий спектр замовлень, від міських фонтанів у Запоріжжі до надгробків. Але якщо ми робимо пам’ятник для цвинтаря, то це також мистецтво. Чесно кажучи, працювати важко. Країна корумпована, ввійти ж у якусь фінансову схему, через яку відмиваються гроші, — і малореально, і совість протестуватиме.
Для фірми придбали кілька років тому на шахтарському селищі покинуту лікарню. — Точніше, колишню гінекологію. Дехто жартував тоді, що, мовляв, творити допомагатиме жіноче начало, що міцно всоталося в стіни. Навпаки, там погана енергетика, мабуть, чимало злочинів скоєно. Двічі запрошував панотців освятити приміщення, ще не допомогло.
Колись — я вважаю, дуже скоро — постане завдання поновити авторитет донецького регіону. Сьогодні наш імідж на найнижчому рівні: «Спасибі жителям Донбасу...». Як це зробити? Думаю, мусимо згадати, що ми не «всесоюзна кочегарка», а центр, серце споконвічного Дикого поля. Коли кажуть, що Донбас — це копальні, заводські цехи та промислові відвали — то неправда. Це степ і енергетика, яка з нього виходить. Донеччани значно впевненіші й пряміші, ніж, наприклад, львів’яни. Бо душа нашого краю в камені. Хтось, наприклад, перейняв характер від чорнозему, який його предки віками обробляли, а ми от такі. Імідж Донбасу варто піднімати через згадку тисячолітньої історії, від скіфів, через козаків — і до сьогодення. Тут скульптору, та й узагалі митцю, є над чим попрацювати.
Петро Антип —художник і скульптор, член Національної спілки художників України, голова Донецького обласного осередку Європейської партії. Навчався в Пензенському художньому училищі. Працював на Донецькому художньому комбінаті. 1989 р. разом із Сергієм Новиковим організував у Горлівці художню творчу групу «Схід». Антип — один із засновників галереї «Схід–Арт» у своїй рідній Горлівці та «Арт–галереї 13» у Донецьку.
2009 року отримав звання «Заслужений художник України».
Твори Петра Антипа знаходяться в музеях, галереях та приватних колекціях України, Росії, Франції, Німеччини, Швеції.
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>
Один з найвідоміших українських театральних режисерів — Давид Петросян — представив прем’єру на сцені Національного театру імені Марії Заньковецької у Львові. >>
Благодійний фонд «МХП-Громаді» та Український культурний фонд оголосили про запуск нового грантового конкурсу «Культура у фокусі громад» із фінансуванням від 500 тис. до 1 млн грн на культурні проєкти. >>