Іван Селезньов по прильоті в Америку: хлопець iще не знає, що здобуде на конкурсі «бронзу». (з родинного архіву Селезньових.)
За словами юного винахідника, особливою родзинкою його новинки, що привернула увагу вчених, стала дешевизна пристрою та простота в експлуатації. Івану вдалося зробити прилад, який коштує не більше 200 гривень. А це — в десятки разів менше, ніж ціна імпортних подібних пристроїв для незрячих. Завдяки Іванові Селезньову тисячі незрячих та слабкозорих українців зможуть гуляти вулицями самостійно.
— Мій ехолокатор — це фактично технічне втілення феномену, який існує в природі, адже саме так кажани орієнтуються в суцільній темряві, — розповідає Іван Селезньов. — Винахід працює за принципом орієнтування нічного птаха: він посилає в простір ультразвукові хвилі, і якщо там є якась перешкода, то хвилі відбиваються від неї і повертаються назад. Одні з них мають звукову пам’ять сигналу — чим ближче перешкода, тим гучніший звук, а другий — працює, як вібромотор.
Цілком можливо, що саме винахід Івана Селезньова залишить у далекому минулому незручні ціпки незрячих людей. Та й собаки–поводирі стануть лише друзями, а не помічниками таких людей. Адже собаку треба довго спеціально навчати, та й утримувати чотирилапого поводиря недешево. А цей прилад — простий в експлуатації, легкодоступний і надійний.
— Уперше я протестував свій винахід на 21–річній студентці Олександрі, — продовжує свою розповідь Іван Селезньов. — Дівчина прагне жити повноцінно, але має дуже поганий зір. Мій прилад дозволить їй вести активніший спосіб життя. На черзі — рідна бабуся і дядько, у яких теж є серйозні проблеми із зором. Тестуючи прилад, люди розповідають мені про недоліки ехолокатора, я їх враховую. Також для мене важливі побажання і зауваження людей — це дозволить надалі довести винахід до досконалості. А ось придумати оригінальний дизайн мені допомогла мама. Спочатку я хотів оформити свій ехолокатор як рукавичку, але це виявилося не дуже зручно в експлуатації. Тоді народилася ідея замінити рукавичку на наколінники для роликів — і це виявилося набагато перспективнiшою задумкою.
Потяг до техніки Іван Селезньов відчув iще у дванадцятирічному віці. Якось хлопець знайшов у гаражі запилений ящик iз різною технікою та дротами, про який батько (він сам електротехнік за фахом) вже і забув. Там зберігалися різні деталі та компоненти приладів. Для дитини стало справжнім відкриттям те, що зі звичайних дротиків та деталей можна сконструювати щось корисне для господарства. Першими дитячими винаходами став апарат, який самостійно поливав квіти, щойно в горщиках висихала земля, і вдосконалені «розумні» лампочки, які самостійно вмикалися, коли на вулиці темніло. Батько й мати підтримали захоплення сина і навіть почали викроювати із сімейного бюджету гроші на купівлю нових необхідних деталей.
— У дитинстві Іван любив конструювати кораблі, — розповідає мама Івана Селезньова Надія Володимирівна. — Але коли захопився технікою, — відразу очі загорілися. Зрозуміла: це всерйоз і надовго. Взагалі син любить усiлякі конкурси та олімпіади, дуже часто на них перемагає. Але я привчила його до думки, що необхідно не тільки вміти вигравати, а й програвати з гідністю. Адже в житті всяке буває. Приміром, коли Іван був iще маленьким, нас запросили зніматися в дитячій передачі «Найрозумніший». Ми їздили до Москви, пройшли відбірковий тур. Ми навіть особливо не готувалися, Іван легко і плавно вписався у формат передачі. А ось до фіналу не дійшли. Але зате саме тоді ми здобули безцінний досвід. Усі переїзди були безкоштовні, і нам було дуже цікаво спілкуватися й подружитися з різними дітьми.
А рік тому спеціальна комісія з Малої академії наук відібрала Івана Селезньова з трьохсот тисяч претендентів до невеличкої групи школярів, які безкоштовно поїхали в Європейський центр ядерних досліджень у Женеві. Впродовж тижня діти слухали там лекції фахівців і змогли на власнi очi побачити, як працює великий адронний колайдер.
Участь у національному етапі міжнародного конкурсу науково–технічної творчості школярів Intel ISEF для Івана Селезньова стала черговим доленосним кроком у житті. Мало того, що про його відкриття заговорили — він ще й гідно представив Україну в Америці, адже вільно володіє англійською мовою. А це була одна з основних умов при відборі претендентів. Проте навчатися в майбутньому хлопець хотів би в Україні, а не за кордоном. Тож має намір вступати до Київського політеху або в «Могилянку».
А крім захоплення технікою, каже Іван, в усьому іншому він — звичайний хлопець, який веде активний спосіб життя. Любить і в спортзалі позайматися, і на гітарі акорди із задоволенням підбирає.
— Моя мрія — отримати патент на свій винахід, щоб мати авторські права, і тоді знайти підприємство, яке погодилося б налагодити серійний випуск приладів для слабкозорих людей, — каже Іван Селезньов. — А крім цього, я мрію, щоб талановиті молоді вчені мали підтримку в Україні. Адже на різних конкурсах я бачу, скільки в нас обдарованих дітей...
Щорічно учасниками всесвітнього фіналу конкурсу Intel ISEF стають понад півтори тисячі кращих молодих винахідників і вчених, які представляють понад 65 країн світу. На конкурсі вони демонструють інноваційні наукові проекти, а також борються за престижні нагороди, призи та стипендії. Призовий фонд конкурсу — більше 4 мільйонів доларів.
Цього року право представляти Україну на такому високому рівні отримали троє старшокласників. Окрім Івана Селезньова, нашу країну представляли 16–річний школяр із Луганська Андрій Коноваленко та черкащанин Леонід Оліфер. Андрій розробив технологію, здатну перетворювати будь–яку поверхню в сенсорну. Працює ця технологія за допомогою комп’ютера, проектора, веб–камери та лазерної указки. На відміну від західних аналогів, вартість впровадження програми Андрія становить усього 200 гривень.
Винахід Леоніда також отримав високу оцінку журі. Хлопець створив демонстраційний седиментограф, здатний замінити відразу кілька шкільних приладів для лабораторних робіт iз фізики та хімії. На думку фізика Тамари Шемшур, винахід Леоніда цінний тим, що дозволить швидко й якісно, по суті, в «польових умовах» визначити вміст певних домішок у гірських породах і навіть їх процентний вміст. Відтак не потрібно буде посилати зразки в лабораторію на дослідження та чекати результати.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
