За порогом холоду

Сніг страшний не холодом

Відомою в 60–тисячній Коломиї людиною Олексій Гуцуляк став чотири місяці тому. 25 січня нинішнього року в Центральному парку міста під об’єктивами телекамер та за підтримки друзів і представника Книги рекордів України він на третину перевершив світове досягнення китайця Джин Сонгао дворічної давності. Громадянин Піднебесної зміг роздягненим протриматися під снігом 46 хвилин і 7 секунд. Результат коломийця ще більш вражаючий — 1 година 20 секунд.

Вибравшись із–під колючої білосніжної ковдри, Олексій відмовився від послуг медиків швидкої допомоги, котрі не без остраху спостерігали за експериментом і мали намір «по холодних слідах» виміряти артеріальний тиск та порахувати пульс екстремала. Проте автор щойно встановленого рекорду світу відповів, що в цьому немає потреби, позаяк почувається добре. Щоправда, перед тим була одна заковика, котра ледь не перевернула все з ніг на голову. «Я не врахував вагу снігу, — пояснює. — Його шар, за вимогами Книги рекордів Гіннесса, на яку я передусім орієнтувався, зверху не повинен бути тоншим за півметра, а в діаметрі — півтора. Чому китаєць встановлював свій рекорд стоячи, а не лежачи, я зрозумів лише тоді, коли мене привселюдно закидали снігом у горизонтальному положенні. Маса снігу зверху так тиснула на тіло, що в певний момент закрався сумнів: чи зможу це витримати? Не холоду боявся, бо до цього був готовий на 120 відсотків, а саме ваги. За виразом мого обличчя, яке тоді переважно випромінювало стриману усмішку, навряд чи хтось здогадався про мої переживання, тож довелося максимально «вмикати» резервні сили організму, аби «не підкачати» в дуже відповідальний момент. Такої помилки більше не повторю, якщо в майбутньому захочу перевершити саме цей особистий рекорд».

Від фантазій — до рекорду

Розмовляємо з Олексієм у його затишному адвокатському офісі на другому поверсі антикварного будинку, ще старішого за розташовану по–сусідству міську ратушу, збудовану в стилі неоренесанс у 1877 році. Будівля колишнього магістрату та «притулені» одна до другої давні «двоповерхівки», зведені ще в позаминулому столітті, дотепер — візитка історичного центру Коломиї, котра, між іншим, отримала магдебурзьке право ще в 1405 році, майже на століття раніше, ніж Київ.

Мій співрозмовник, як і кожний корінний коломиєць, любить рідне затишне місто і гордий з того, що завдяки своєму рекорду посприяв його впізнаваності у світі. «Моє випробування на міцність, мабуть, може додати впевненості й решті українців щодо їхніх можливостей досягати успіхів в інших сферах діяльності, — міркує Олексій. — Приміром, депутат Верховної Ради Олександра Кужель написала мені листа, в якому зазначила, що «подібні досягнення підвищують міжнародний імідж України і належать до здобутків українського народу». Звісно, я не закликаю всіх охочих закопуватися в сніг чи пірнати в крижану воду. Без відповідної тривалої підготовки це не тільки дуже ризиковано, а й безглуздо. Та я цілком упевнений, що кожна молода людина повинна ставити перед собою певну мету і невпинно йти до її реалізації. Дітям шкільного віку такі цілі повинні визначити батьки і підказати, як їх досягнути. Маю на увазі не тільки випробування фізичних можливостей, а й навчання, мистецтво та інші види людської діяльності. Спершу й мій задум сприймали скептично: «Світовий рекорд? Ну ти й фантазер!». І сам я два роки тому не зовсім уявляв, як цього можна досягнути. Але чітко поставив мету і щоденно наближався до рекорду. Кожного дня взимку я «накидав» по кілька хвилин до попереднього часу перебування під снігом і вже на тренуваннях без надзусиль стабільно перевершував показники Джин Сонгао».

За прикладом «Крижаної людини»

Загартовуватися Олексій почав десять років тому, але справжній переворот у його способі життя зробила книга Порфирія Іванова «Дєтка», котра випадково потрапила до рук. Прочитав її, як зізнається, з величезним захопленням і вже наступного дня, перегорнувши останню сторінку, зробив на подвір’ї зарядку, розім’явся на гімнастичних брусах і вперше натерся снігом. Відтоді холодні забави стали незмінним щоденним заняттям.

Попервах друзі та знайомі сприймали це несподіване хобі як дивацтво молодого чоловіка, котрий не знає, куди спрямувати свою енергію. Та зо два роки тому майже всі повірили в серйозність його намірів перевірити себе в чомусь такому, що нікому іншому із землян не підкорювалося. Цьому посприяв і його перехід на вищий щабель професійної діяльності. У статусі адвоката Олексій Гуцуляк сприймався вже як людина цілком відповідальна, розважлива, здатна прораховувати ситуацію на кілька ходів уперед.

Інтернет–пошуки однодумців передусім вивели його на Вім Хофа — знаменитого голландця, відомого ще як «Крижана людина», котра здатна стоїчно переносити низькі температури. «Вім Хоф — автор дев’яти світових рекордів, — пояснює Олексій. — Його вже охрестили людиною–феноменом, та особисто він не сприймає таке порівняння, оскільки вважає свої досягнення результатом наполегливих тренувань та самовдосконалення. І підтвердив це таким експериментом. Його та ще одного добровольця помістили в холодильні камери, оснащені спеціальними датчиками. Через годину спостережень з’ясувалося, що фізіологічні показники обох учасників дослідження — ідентичні, але поведінка була різко протилежною: Вім Хоф почувався, як на пляжі, а незагартований доброволець тремтів і перебував на межі психічного зриву. На собі я також перевірив і підтвердив висновок про важливість психологічного налаштування при екстремальних випробуваннях. Без цього нічого за них і братися».

Далі буде. Під льодом

За першою світовою вершиною, підкореною цьогорічного січня, Олексій вже приглядається до другої. «Наступної зими хочу побити рекорд данця Стіга Авеля Северінсона, встановлений 6 березня 2010 року, — ділиться планами коломийський екстремал. — Він здійснив найдовший заплив під льодом, подолавши 72 метри за 1 хвилину 36 секунд. Розумію, на яке серйозне випробування наважуюся, адже при запливах під кригою найвразливішим місцем стає голова, яка має дуже тонкий жировий прошарок і найбільше потерпає від переохоло­дження. Той самий Вім Хоф уже пробував перевершити результат Северінсона, проте зміг пропливти лише 60 метрів, і його, дуже виснаженого, витягли з води. Сподіваюся, що моя спроба буде успішнішою. Де вона відбуватиметься, ще остаточно не вирішив. Напевне, на одному з карпатських гірських озер».

Цього разу Олексій має намір для реєстрації імовірного рекорду запросити офіційного представника Книги рекордів Гіннесса. Щоправда, візит «гіннессівця», проїзд та перебування якого приймаюча сторона повинна забезпечити за стандартами «бізнес–класу», — не з дешевих. За найскромнішими підрахунками, йдеться про суму в 100 тисяч гривень. Поки що підтримку пообіцяв надати лише прикарпатський «губернатор» Михайло Вишиванюк та Олексієві друзі — Володимир Довганюк, Іван Потяк та Назарій Романейчук, котрі безкорисливо допомагали йому при встановленні першого рекорду. Коломийська міська влада наразі не спромоглася відзначити земляка–рекордсмена навіть скромною грамотою.