Не дай Боже пережити такий жах, як нам довелося в 32—33 роках. Я народилася в 1926 роцi. Жили ми з мамою в Києвi на Костельнiй вулицi, будинок №6, на шостому поверсi в комуналцi. На кухнi — три хазяйки, двi сусiдки — єврейки, вони не голодували, одержували посилки з Москви. А ми з мамою дуже голодували. Сусiди з першого поверху давали нам лушпайки з картоплi, ми були дуже радi.
А потiм матерi сказали люди, що на Трухановому островi конi подохли. Мама пiшла i принесла цiлу торбу м’яса. Ото було радощiв, а потiм сусiдка сказала, що на Думськiй площi вiдчинився магазин, називається «Траксин» (мається на увазi магазин «Торгсин». — Ред.). Мама каже: «Ходiм, доню, побачимо, що це за «Траксин». Пiшли, а там усе є — i хлiб, i булки, рiзнi крупи, пряники, цукор і цукерки, словом — усе–усе є. Мама запитує, чому немає цiни на ваш товар? А продавець каже: ми мiняємо на золото. А на мамi були золотi сережки. Вона зняла їх i каже: що ви менi дасте за мої сережки? Продавець зважив їх, каже: три грами, за них буде: 8 фунтiв борошна, 5 фунтiв гороху й одна пляшка олiї. Мама так зрадiла — отоварились...
Прийшли додому, i тут мама почала плакати. Запитую, чому плачете, мамо? А вона у вiдповiдь: «Прости, доню, я тобi сережки не зумiла зберегти, хотiла подарувати, як закiнчиш школу».
Мама була дуже слабка, ноги почали пухнути, по три–чотири днi нiчого не їли, а то зразу привалило — i м’ясо коняче, i борошно, i горох. Мама наварила супу з лушпайок, додала ложку борошна, ложку олiї. Та ще котлети насмажили. Оце смакота. Нас врятували дохлi конi та сережки.
А в селах було гiрше — там поїли всiх собак i котiв. Наша газета «Україна молода» за 7–8 березня розповiдала про спiвака–ювiляра Тараса Петриненка. У Тараса є спiвачка Таня Горобец, вона спiває про Голодомор такi слова: «Йди, синку, їсти Гриця». Це моторошно, але це правда, таке було...
Царство небесне тим, хто загинув такою суворою голодною смертю. Хай Бог вам дає здоров’я, мудростi, хоробростi, храни Вас Бог iз добром.
Вiра ВЛАСЕНКО
Київ