Рай у степу

Якщо маєте намір побувати в заповіднику Асканія–Нова, раджу їхати саме в травні, коли ця місцина наповнюється ароматом полину і тюльпанів, а стада екзотичних для України бізонів, зебр і буйволів починають свої любовні ігри для продовження роду... Пізніше, влітку, потрапити в дикий степ Асканії буде проблематичніше: коли сонце немилосердно пече, збільшується ризик виникнення пожеж, тому відвідувачів далі зоопарку, будинку–музею та мальовничого озера не пускають.

Оазис у степу

Так величають Асканію Нову вже не один десяток років. Адже добре відомо, що ці землі спочатку були приречені стати пустелею, де ледь животіє життя. У літній період у цій частині степової Херсонщини дощів практично не буває. Неможливо повірити в те, що на голій безплідній землі можна створити подобу небесного раю, де мирно уживатимуться хижаки й травоїдні. І створила це одна людина, про життя якої ми мало що знаємо. Адже Фрідріх Фальц–Фейн, німець за походженням і українець за духом, дуже не любив говорити про себе, тому не залишив ні щоденників, ні листів, ні мемуарів. Цей дивакуватий багатій не мав своєї сім’ї та дітей. Єдина жінка, яку він кохав, померла. Відтак однолюб за натурою Фрідріх Фальц–Фейн усю душу вклав у створення заповідника, подібних якому в ті роки у світі не було. Кажуть, він мав феноменальну пам’ять і пам’ятав на прізвисько кожного з двох тисяч звірів, що оселилися в Асканії...

«Я бачив диво, подібне картині з Біблії. Наче звірі вийшли з Ноєвого ковчега», — саме так охарактеризував заповідник у херсонських степах останній імператор Росії Микола II. Також любив Асканію Іван Айвазовський, який написав тут багато картин.

 Про Асканію–Нову написано так багато, що, зізнаюся, виїжджаючи в цей куточок Херсонщини, я й не сподівалася відкрити для себе щось нове. Однак помилилася. Загублений у голих степах заповідник зустрів мене незвично терпким пахощами суміші весняних трав: полину, валеріани і тюльпанів. Коли ж я з групою журналістів на автобусі вирушила у подорож по заповіднику, відкриття народилося саме по собі: «Як це схоже на героїв мультфільму «Мадагаскар»!» Пам’ятаєте, там тварини вельми респектабельного зоопарку мріяли про свободу. Але, зіткнувшись з труднощами вільного життя, засумували за комфортними клітками нью–йоркського звіринця. Асканійським зебрам, антилопам та бізонам пощастило більше: вони живуть на волі і при цьому не відчувають проблем. Люди тут — лише свідки їхнього вільного життя, які бачать не змучених задушливими вольєрами «екземплярів тваринного світу», а просто приходять у гості до доглянутих тварин. Це дійсно рай на землі...

Душа Асканії

Поки ми всі знайомилися з усією цією пишнотою, перед моїми очима мимоволі поставали картини з минулого: ось одинадцятирічний хлопчик Фрідріх, старший син з багатої родини німців–поміщиків Фальц–Фейнів, зі сльозами на очах благає батька дозволити йому завести курочок і кроликів.

«Що за дурниці, — дивується більш практичний батько сімейства, — ти повинен навчитися робити гроші, стати справжнім капіталістом». Але пізніше пом’якшиться і пообіцяє: «Ось здаси на «відмінно» весь курс іспитів у гімназії, тоді й поговоримо!».

Для дитини це стало таким потужним стимулом, що надалі навіть і нагадувати не треба було. Фрідріх iз німецькою педантичністю вивчав усі науки в гімназії. Ще б пак! Адже тоді втілиться в життя його велика мрія!

Батько свого слова дотримав — дуже швидко поруч iз хазяйською садибою з’явився вільний вольєр для тварин, який займав майже вісім десятин землі. Там Фрідріх розмістив кілька степових тварин. Хлопчик самостійно доглядав за своїми вихованцями і спостерігав за їхнім життям. По закінченнi гімназії Фрідріх Фальц–Фейн упевнено вступає до Дерптського університету і... знову просить у батьків дозволу. Тепер йому захотілося вирушити в кругосвітню подорож і дізнатися, як облаштувати свій зоопарк. «Дивним виріс цей хлопець, — знову бурчав батько. — Та вже нехай, хвалити Бога, інші шестеро моїх дітей не такі. Що ж... Хай їде! Така, значить, у нього доля».

Щасливий Фрідріх об’їздив під час канікул усі найбільші ботанічні сади і зоопарки світу. Але він не просто дивився, як глядач, він вивчав досвід, цікавився, як правильно утримувати тварин, щоб ті не сиділи в тісних клітках, а гуляли б собі на волі.

Погодьтеся, якось не в’яжеться цей портрет з образом «жорстокого експлуататора» і «кривавого поміщика», нав’язаний пізніше більшовицькою пропагандою. Швидше, про Фрідріха Фальц–Фейна можна сказати: «Не від світу цього».

Засуха — ворог номер один

Для освіченого молодого і багатого поміщика не склало труднощів створити свій зоопарк та ботанічний сад. Селяни тільки дивувалися: «Оце так! Наш пан, як мале дитя: звіряток завів і радіє!». Справді, Фрідріха часто можна було застати серед своїх улюбленців. Уявіть собі таку картину: йде полем пан, а поруч iз ним біжить дрохва і смикає того за полу одягу, випрошуючи ласощі, а поруч страус із надією вдивляється: підійде до нього господар чи ні.

Однак ця інфантильність була оманлива. Адже молодому німцю просто необхідно було ретельно вести економіку, щоб утримувати все це господарство. Інакше — ганьба і розорення були б неминучі. І життя підкинуло йому майже нездійсненне завдання: як виростити сад та корм для тварин у місцевості, де не буває дощів? Де земля, що розтріскалася від спекотного сонця, сотнями років була голою? Сам Господь Бог покарав її безпліддям. Але й це завдання виявилося по зубах Фальц–Фейну. Під його керівництвом робітники пробурили в степу свердловини завглибшки 70 метрів. Пізніше там встановили потужні гідравлічні насоси. Артезіанські джерела стали давати щодня до 300 тисяч відер води для поливу. А проблему неродючих земель вирішили за допомогою розведення великих отар овець. Це і було прибутковою частиною бізнесу Фальц–Фейна. Завдяки успішному веденню справ дуже скоро в Асканії з’явився свій водопровід, електричне освітлення та телеграф. У маленькому містечку відкрили власну пошту, лікарню та унікальну бібліотеку.

Після смерті батька Фрідріх як старший син став головним у маєтку Фальц–Фейнів. Він зумів не тільки примножити те, що було нажито батьками, а й створити таке диво, якому дивувався сам імператор Микола II. А що вже говорити про художників і вчених, які вважали за честь бути запрошеними до маєтку Фальц–Фейнів!

Життя, що стало легендою

На момент революційних подій 1917 року в заповіднику Асканія–Нова одночасно уживалися 2000 різних тварин. Налічувалося 344 різних видів птахів та 58 видів ссавців. Кожна тварина, яка жила в заповіднику, мала кличку, а також свій порядковий номер у журналі спостережень. Гордістю заповідника стали справжні біловезькі зубри, які швидко дали здорове потомство. Також особливий інтерес у гостей Асканії–Нови викликали коні Пржевальського. На Херсонщину вони були завезені з Монголії. Паралельно з розведенням тварин Фальц–Фейн витрачав шалені суми на біологічні дослідження та природоохоронні заходи. Щорічно на утримання свого заповідника Фальц–Фейн виділяв по 20—40 тисяч рублів. В одному тільки зоопарку працювало десять екскурсоводів та ще понад сто осіб були задіяні в догляді за тваринами, а також вели наукову діяльність у лабораторіях.

За п’ять років до початку революції заповідник відвідали майже тринадцять тисяч осіб. До початок 1914 року маєток Фальц–Фейнів перетворилося на справжній науковий інститут. Засновник заповідника оснастив лабораторії сучасним обладнанням, а також виписав всю наявну тоді літературу з природознавства. Завдяки його праці був організований музей природознавства. Тварини iз зоопарку Фальц–Фейна легко ставали переможцями на всеросійських і світових виставках. Вони приносили медалі своєму власнику та славу всій Асканії.

Але все це перекреслила революція 1917 року. Відразу ж після встановлення диктатури пролетаріату Фрідріха Фальц–Фейна звинуватили у шпигунстві, заарештували і кинули до Бутирської в’язниці. Лише завдяки втручанню друзів–науковців він був звільнений і змушений був тікати за кордон, до Берліна. Через деякий час прийшла сумна звістка з Асканії: майже вся його велика родина загинула. Без суду та слідства розстріляли його 84–річну матір i тітку, а рідний брат у 55 років помер від інфаркту. Такі новини підірвали здоров’я Фрідріха.

Він помер 2 серпня 1920 року далеко від України в повній самоті. Його серце просто не витримало, бо він бачив, як руйнують справу всього його життя... Але барон Фальц–Фейн встиг подарувати людям справжній рай на землі, де не росла навіть трава...