Ще Михайло Булгаков у своєму відомому творі «Собаче серце» підмітив, наскільки несподівані результати можуть мати наукові втручання в природу. Відтоді дискусії на цю тему не вщухають. Одна з головних тем, щодо якої й досі немає однозначної думки в суспільстві, — використання генно–модифікованих організмів. Наскільки це етично, безпечно й доцільно — такі запитання час від часу виринають у пресі. «Сучасна біотехнологія заснована на знаннях. І говорити про її ризики слід тільки на науковому рівні, а не на рівні припущень і здогадок», — переконаний доктор біологічних наук Інституту геноміки та харчових технологій НАНУ Борис Сорочинський. Чому так, відомий експерт iз питань біотехнологій поділився з журналістами, викладачами та представниками бізнесу під час майстер–класу, організованого в рамках освітнього центру Європейської бізнес–асоціації.
Усі ті баталії, які тривають на сторінках преси, досить примітивні, певен фахівець. Адже ведуться людьми, які далекі не тільки від біотехнологій, а й від сільського господарства взагалі. ГМО створюють не заради академічної цікавості, аби подивитися, умовно кажучи, що вийде, якщо схрестити бульдога з носорогом. Ці експерименти, в які щороку у світі вкладають мільйони доларів, мають цілком конкретну мету. Наприклад, отримати культури, які будуть стійкими до шкідників, а отже, не потребуватимуть хімічної обробки, що дозволить зменшити токсичне навантаження на довкілля. Або отримати овочі, збагачені певними мікроелементами, яких не вистачає в раціоні людей. Чи фрукти, що матимуть лікувальні властивості, скажімо, протипухлинний ефект.
Проте саме це й лякає неграмотного обивателя. «Страшилка» номер один — організми, створенні завдяки генній інженерії, вийдуть з–під контролю та «виживуть» своїх звичайних родичів. Але витіснити природні зразки, переконаний Борис Сорочинський, ГМО не можуть. Бо це все ж культурні рослини, які в диких умовах вижити не здатні. Та й перш ніж вийти «у світ», новий ГМО проходить низку тривалих досліджень. Звісно, відкидати ймовірність можливого ризику теж не можна, проте ризики існують у будь–якій галузі, скажімо, в атомній енергетиці. А от недооцінювати ті можливості, які відкриває перед людством генна інженерія, щонайменше безглуздо. Адже біотехнології дозволять вирощувати якісну їжу та корми, створювати групи продуктів, спеціально призначених для певних категорій людей, винаходити дієві й безпечні вакцини та ліки тощо. Навіть наша сусідка Росія збагнула майбутні вигоди і до кінця 2020 року має намір витратити на біотехнології суму, яка дорівнює двом нашим річним бюджетам. Звісно, Україна не має коштів, щоб серйозно працювати над новими видами ГМО. Але цілком може розумно використовувати вже винайдені й апробовані в інших країнах культури. «Нам активно нав’язують думку, що ми — житниця Європи і можемо нагодувати всіх і вся», — каже пан Сорочинський. Але рано чи пізно, переконаний фахівець, ресурси нинішніх традиційних селекційних методів вичерпаються, і тоді без генної інженерії не обійтися.
«У будь–якому випадку, майбутнє — за біотехнологіями. І років через 20—30 ніхто й не згадає про сьогоднішню дискусію в суспільстві, — каже Борис Сорочинський. — Чому ж це зараз активно обговорюють? Відповідь проста й очевидна: іде глобальний перерозподіл ринку. Адже біотехнології почали створювати серйозну конкуренцію виробникам засобів захисту рослин та виробникам насіння».