«Стеля будинку їх може привалити будь–коли»
Спершу я не міг повірити, що тут можуть жити люди. Стара–престара хата вся перекосилася, на подвір’ї теж — суцільна руїна. Проте ледь підійшов до вхідних дверей такої ж геть скособоченої прибудови, яку язик не повертається назвати верандою, як на подвір’я вийшла жінка, що назвалася Валентиною Дубовицькою. Одна з трьох представниць слабкої статі, які примудряються виживати в цій халупі протягом бозна–скількох років. І, до речі, найпрацездатніша. Бо у Валентини Григорівни — інвалідність всього–на–всього третьої групи, у її 33–річної доньки — другої, а у 87–річної матері Мотрони Парфентіївни — першої. Так на три пенсії й виживають.
У Царичанку журналіст «УМ» вирушив після розпачливого листа, що надійшов на електронну пошту газети від небайдужої жінки Ніни Трень. Упродовж багатьох років вона намагається допомогти цій родині отримати людське житло...