Видання здійснило російське видавництво «Дружба літератур», а український переклад зініціював Міжнародний Шолоховський комітет. Видання свіже не тільки в перекладі, а й в оригіналі — весна 2013 року. Цікаве воно тим, що це перша — авторська — версія першого роману Михайла Шолохова, тобто та, якої не торкнулося перо радянського цензора. Нобелівську ж премію у 1956 році автор отримав за вже доопрацьований «Тихий Дон» — «широку картину життя донського козацтва у часи Першої світової та громадянської воєн» (так значилося в мотивації Нобелівського комітету).
У першоджерелі є ціла глава, присвячена повстанню у станиці Вешенській і певні авторські «вольності», які в подальшому виданні роману довелося викинути. Укладачі відновили кілька тисяч шолоховських слів, котрі зазнали цензури.
Над відтворенням первісної версії класичного роману працювали московський письменник Олександр Стручков та старша донька Михайла Шолохова — Світлана, передає сайт «Лєнта.ру». Рукописи «першого» «Тихого Дону», до слова, були віднайдені зовсім недавно — у 1999 році, за 15 років по смерті Михайла Олександровича. Саме вони поставили крапку в тривалій дискусії про справжнє авторство цього роману–епопеї. Нагадаємо, що перший том (а загалом їх чотири, об’єднані в дві книги. — Ред.) Шолохов почав видавати у 1927 році, коли письменнику було лише 22 роки. Тоді ж і виникли чутки про те, що начебто написав роман зовсім не цей молодий чоловік, а якийсь розстріляний білий офіцер iз козаків. А Шолохов, мовляв, привласнив собі чужу інтелектуальну власність. У 1928 році вийшли перші два томи, а третій і четвертий побачили світ аж у 1940–му. Серед літературознавців ходять легенди, буцімто роман і так не вельми надавався до друку через зауваження цензорів: надто різкими поставали характери станичників з–під пера Шолохова, проте «добро» «Тихому Дону» дав сам Сталін, якому книга сподобалася.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
