Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44
Якось київський поет–неокласик Юрій Клен читав журнал «Життя й революція» за 1932 рік. І там він знайшов ось такі «модні» віршовані рядки: «Бомби нам би / лобом би і амба / а бабам би бублики...» Клен іронічно посміхнувся: «пролетарська поезія», що й казати! «Порівняймо рецепт дадаїста Трістана Цари, як писати вірші, — подумав він: — узяти газету, дрібно покраяти, перемішати шматочки в капелюсі, витягувати і по черзі занотовувати слова. Я певен, що вірші, писані за таким рецептом, були б у сто раз талановитіші від щойно цитованих, бо вірю в мудру логіку сліпого випадку, проти якої логіка вихарашаного інтелекту — ніщо». Чудова думка! Але, дорогий читачу, я згадав її не для того, щоб поговорити про «бомби нам би» чи дадаїстський «метод нарізок» (сut–up technique), який згодом справив відчутний вплив і на літературу, наприклад на «бога» бітників Берроуза, і на малярство, і на кіно, і на музику «техно», «індастріал»... Ні. Я хочу звернути вашу увагу на те, що поет вірить у «мудру логіку сліпого випадку». Цю логіку в нас найчастіше звали «долею» або «фатумом».