Микола Томенко: «Те, що «Шустер live» — маніпулятивна програма, для мене очевидно уже не перший рік». Фото з особистого архіву.
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи.
— Пане Миколо, після того як ви написали у блозі, що на українському ТБ не мали б вести політичні ток–шоу іноземні громадяни, частина людей почала закидати вам, що така позиція не сумісна з принципами свободи слова й інформації.
— Про це у коментарях писали кілька фанатів, які отримують зарплату у Шустера, переконуючи всіх, що він — найвидатніший діяч української журналістики ХХ—ХХІ століть. Я вважаю, що політичні ток–шоу у нашій країні — це постійно передвиборчі проекти, бо вибори у нас відбуваються перманентно. А за діючим законодавством, в Україні у виборчій агітації не можуть брати участь громадяни інших країн: музиканти, журналісти. Тому я апелюю до норми закону, лише розширюю сферу її дії.
Якщо розглядати ситуацію з Савіком Шустером, то вона взагалі унікальна й абсурдна одночасно. Ведучий, що має італійське громадянство, узагальнено каже, що в Італії громадяни інших країн можуть вести телепрограми. Нехай він наведе конкретний приклад, коли на французькому чи італійському телебаченні передвиборчий проект ведуть двоє німців і курирує їхню роботу радник адміністрації президента — громадянин Німеччини. У нас же донедавна два політичних ток–шоу вели Савік Шустер і Євгеній Кисельов. Останній, громадянин Росії, зараз очолює всю інформаційну службу каналу «Інтер». Стратегію, сценарії й режисуру телепроектів останніх кілька років розробляє громадянин Росії політтехнолог Ігор Шувалов.
Я не проти діяльності іноземних громадян в Україні. Нехай пишуть чи розповідають про охорону здоров’я, освіту, культуру.
— Комерційні канали можуть на власний розсуд запрошувати ведучих.
— А яка різниця? Усі канали — і комерційні, і державні — мають дотримуватися законів і не маніпулювати свідомістю глядачів.
— Офіційно ток–шоу «Шустер live» не є передвиборчим телепроектом й офіційно ще не оголошено передвиборчу кампанію.
— Офіційно ні. Проте я вважаю, що ми в Україні маємо звернути увагу на це. В Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка цього тижня ми провели конференцію, щоб розібратися з базовими основами журналістики взагалі й телевізійних форматів зокрема. Обговорювали, наприклад, що таке телевізійне ток–шоу і як воно організовується. Вибачте, я не знаю, щоб десь у Європі запрошували у студію експертів–провокаторів чи експертів–кілерів. Тільки в Україні у так звані політичні ток–шоу можуть запрошувати людей, які є такими україножерами чи українофобами, що взагалі не мають морального права виступати від імені експертного середовища. Формат політичного ток–шоу чітко окреслює тему дискусії, встановлює чіткий хронометраж виступів присутніх, а експертами виступають суперпопулярні й авторитетні люди. Якщо людина отримує заробіток в адміністрації президента чи якійсь партії, хіба вона може бути об’єктивною?!
Я два завдання ставлю перед собою — і це моя робота голови Комітету. Найперше — треба повернути у політичну журналістику стандарти: неупередженість, об’єктивність, дотримання балансу точок зору. Друге — треба домагатися відповідальності не лише журналістів, а й експертів. А ще треба врегулювати системне медіа–заробітчанство в Україні. Усі, хто тут працює, мають декларувати свої доходи. І Шустер, і Кисельов, і Шувалов, і всі зірки російського шоу–бізнесу мають звітувати перед податковою. Потрібно з’ясувати, чи «у мішку» гроші вони отримують, чи за контрактом і скільки вони платять податків. Якщо людина працює у нашій країні, вона має бути відповідальною перед нею. За оцінками експертів, у Савіка Шустера — одна з найвищих зарплат в Україні.
До речі, думаю, ми у законі чіткіше пропишемо формат президентських теледебатів. Зважаючи на нашу ментальність і традицію висувати багатьох технічних кандидатів, перед першим туром голосування, вважаю, вони не обов’язкові. Але перед другим — однозначно потрібні. Якщо кандидат відмовлятиметься від публічних дебатів, це означатиме, що він автоматично вибуває з президентської гонки, — таку норму обов’язково треба прописати у законі.
— Вам так само, як податкова декларація Савіка Шустера, цікава і декларація Андрія Куликова, ведучого політичного ток–шоу на ICTV?
— В усьому світі ведучі популярних політичних телевізійних проектів — це моральні авторитети, яким довіряють. І в Україні усі журналісти мали б показувати приклад іншим й оприлюднювати свої прибутки. Ще з 2002–2003 років я борюся за те, щоб журналістам виплачували «білу» зарплату. На багатьох телеканалах це, до речі, уже роблять.
— Це «5–й канал», які інші?
— Точно не знаю, але «по–білому», наскільки я поінформований, працюють великі канали, де більше коштів. Менші ж канали намагаються платити журналістам зарплату як платникам єдиного податку, так вигідніше.
— Ви робили депутатський запит на канал «Інтер» стосовно, за вашими словами, незаконності дій ведучого «Шустер live» чи просто привертаєте увагу до теми?
— Щоб зрушити проблему, потрібна підтримка. Навіть під час останньої парламентської виборчої кампанії і Центральна виборча комісія, і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення зробили вигляд, що вони не дочитали до кінця норму закону. (Проект «Шустер live» тоді виходив на Першому Національному. — Авт.) Тому важливо привернути увагу до цієї ситуації перед президентськими виборами, коли вирішальними можуть бути 1–1,5 відсотка голосів, і допомогти їх комусь набрати, а іншому — недобрати можуть саме маніпуляції у політичних ток–шоу.
Те, що «Шустер live» — маніпулятивна програма, для мене очевидно уже не перший рік. Наприклад, мені розповідав один із радників київського мера Черновецького (я був головою слідчої комісії, яка вивчала розкрадання за часів його роботи), як «випадково» у програмах з 15–20–хвилинною промовою–вихвалянням себе улюбленого з’являвся Леонід Михайлович. Виявляється, такі виступи в ефірі були оплаченими і попередньо запланованими, хоча супроводжувалися перед камерою словами ведучого на зразок: «Вибачте, мер передзвонив, заїхав — ми ж не можемо його не пустити».
Найбільше європейським стандартам політичного ток–шоу відповідала «Справедливість» з Анною Безулик на «Інтері»: там не було «клоунів», були чітко визначені тема і часові рамки. Коли не б’ють морди і нікого не обкидають «екскрементами» — можливо, комусь нецікаво. Але це було професійно зроблене політичне ток–шоу. Тому через кілька тижнів його і закрили. А про які стандарти можна говорити у «Шустер live»? У студії — Прем’єр Азаров, який отримує лише 20 відсотків підтримки, значить, миттєво цей показник зникає з екрана. А для опозиціонерів серед експертів є кілька так званих блогерів, яких або тверезими ніхто ніколи не бачив, — і для них немає значення, що казати; або «безбашенних» журналістів, які починають з’ясовувати, що казала колишня дружина політика або що він робив чи говорив три роки тому в неформальній обстановці. Ці «кілери» політичних ток–шоу пишаються своєю роботою. Сьогодні вони «убивають» одних, завтра намагатимуться словами знищити інших.
— Ви закликаєте опозиційних політиків не ходити на ефіри «Шустер live». Але вони обирають можливість побути перед телекамерами.
— Я маю досвід боротьби за свободу слова у тяжкий період 2002—2004 років. Тоді діяла акція «Перемкни канал». На сьогодні у вітчизняному телеефірі залишилося два політичних ток–шоу. В Андрія Куликова, вважаю, теж багато змін відбулося. Не думаю, що це маніпулятивна програма, але рік тому «Свобода слова» була дещо іншою, ніж тепер, і в ній уже відчувається рука невидимого режисера. Є ще ТВі (будемо сподіватися, перипетії, які відбувалися там цього тижня, не вплинуть на контент) і «5–й канал». Я не поділяю позицію, що до Шустера треба йти, щоб хоч щось сказати, навіть якщо ці ефіри не мають нічого спільного зі свободою слова. Адміністрації Президента подобається ця програма. Бо у ній можуть «опустити» будь–якого політика. Й опозиція своєю присутністю на ефірах допомагає це робити. Це так само, як Петро Порошенко казав: ми переживаємо Януковича за країну, тож давайте допоможемо і створимо коаліційний уряд. Переходьте у Партію регіонів — і працюйте з Януковичем! За три роки ця команда показала, що вони тільки грабують країну. Тож давайте допоможемо її грабувати?..
— Вас запрошують на політичні ток–шоу? Ви відмовляєтесь від участі у них чи є там персоною нон–грата?
— Я ходжу тільки на ті програми, у темах яких є фахівцем. Було б смішно, якби я долучався до дискусій, скажімо, про газові контракти. Стосовно Кисельова і Шустера, нагадаю, років зо три тому я зробив публічну заяву, що не ходитиму на маніпулятивні політичні ток–шоу, які контролює адміністрація Президента і ведучими яких є громадяни інших країн. Вiдтодi не змінюю своєї позиції. Не змінював її навіть у непростий виборчий період, коли партія закликала забути про принципи, бо вибори — це війна.
— Одна з норм закону, яку активно останнім часом ігнорують телеканали, прикриваючись дозволом розміщувати логотипи, — це заборона реклами алкоголю з 6.00 до 22.00. Ви з Андрієм Шевченком подали на розгляд ВР законопроект про зміни в чинне законодавство ще у 2011 році. Зараз, коли йде підготовка до другого читання законопроекту, ваші пропозиції не змінилися?
— Найперше — теле– і радіомовники мають виконувати закон і зняти з ефіру фактично пряму рекламу алкоголю у недозволений денний час. Моя позиція незмінна: будь–якої реклами горілки й інших міцних напоїв, навіть показу торгових марок у денний час не має бути. Залишається предметом дискусії пиво: може бути не пряма, а брендова його реклама або спонсорство. Виробники пива спонсорують багато спортивних змагань — це світова практика. Без них глядач не зможе подивитися навіть змагання Ліги чемпіонів iз футболу. Але показ такої прямої дурної реклами, яка є у нас, — це неприпустимо. Або інший варіант — змістити часові рамки заборони показу реклами алкоголю до 21:00. Тоді в денний час — повна заборона реклами алкоголю включно з пивом, а після 21:00 — реклама дозволена, звісно, у межах закону.
— Голова Спілки рекламістів України Євген Ромат констатує, що, як і в інших країнах, в Україні діє потужне лобі виробників алкоголю, і не прогнозує швидких змін у законі, де є шпарина для прикриття по суті незаконної реклами алкоголю.
— За останні 10 років, упродовж яких я вносив законодавчі ініціативи стосовно заборони реклами алкоголю, вдавалося їх приймати. Верховна Рада навіть ухвалила заборону пити пиво у громадських місцях. Інша справа, що ця норма не 100–відсотково виконується. На мою думку, приймуть чи не приймуть поправки до закону про рекламу, більшою мірою залежить не від лобі, а від роботи парламенту. Якщо він буде місяць заблокованим, а тиждень працюватиме, така вірогідність мала. І все ж сподіваюся, з 1 січня 2014 року зменшиться простір реклами алкогольних напоїв.
— І все ж, про лобі. Не зовсім законно рекламують на телебаченні багато брендів одного виробника, що дає підстави думати про покровительство з високих кабінетів.
— За останні роки, за моєю інформацією, відбувся серйозний переділ у сфері виробництва алкогольних напоїв. Це модний бізнес, який швидко приносить прибуток. Тому що це значною мірою «сімейний» бізнес. І на це треба зважати. Але будемо переконувати депутатів голосувати за норми закону, які убезпечуватимуть глядачів від згубного впливу реклами алкоголю.
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
Національна спілка журналістів України, редакційні колективи газет і журналів неодноразово зверталися до керівництва «Укрпошти», уряду з вимогою навести порядок у цій важливій сфері суспільного життя. Ці проблеми порушувалися на спільних нарадах «Укрпошти» і керівників друкованих засобів масової інформації, але позитивних зрушень ми так і не дочекалися. >>
