За тиждень — Великдень!

Дивно, але тріумфальний вхід Спасителя до Єрусалима в неділю, що через століття стала зватися Пальмовою, або ж Вербною, був початком Страсної седмиці. Адже в давнину саме з неділі починався тиждень. Богослови зазначають, що в день, коли люди захоплено вигукували Христові: «Осанна!» і шанобливо встеляли шлях пальмовим гіллям, лише Він знав, що ця прикрашена знаками вічності дорога насправді веде до Голгофи. Він в’їжджав до Міста Миру як цар. Але не звичайний, політично–земний. «Господь, аби ствердити пророцтва, входив до Єрусалима, як цар духовний, кроткий. Він сидів не на коні, як годиться земним царям, а на ослі», — пояснє «УМ» владика Євстратій Зоря, прес–секретар УПЦ Київського патріархату. Утім люди вітали його саме як політичного лідера. Мешканці Святої землі вже багато років потерпали від несвободи під владою римлян. І були певні, що могутній чоловік, який перетворив воду на вино, зцілював невиліковних і воскресив Лазаря, чудом і дивом приведе їхній народ до державної незалежності. Лише після розп’яття і Воскресіння людям відкрилося, що Спаситель прийшов врятувати їх не від зовнішнього ворога, а від зла у їхніх власних душах. «Це свято — нагода для нас у своєму житті, ніби мешканці стародавнього Єрусалима, зустріти Господа. І при цьому наші душі, слова і діла спрямувати на виконання Його святих заповідей».

Обряд посвячення зеленого гілля в час святкування Входження в Єрусалим закріпився в церквах не так давно — у ХІ столітті. У південних країнах це були віти фінікових пальм, північніше — інших дерев і кущів, які розвиваються найраніше. В Україні є верба. «Вербною неділею цей день зветься за народним звичаєм, розповідає владика Євстратій. — Освячуючи в церкві вербу, християни уподібнюються до тих мешканців Єрусалима, які близько двох тисяч років тому урочисто зустрічали Спасителя. Тільки в нас святять не пальмове гілля, а вербове, бо воно найраніше розпускається, та галузки інших дерев, які на цей час уже зеленіють». Як писав етнограф Олекса Воропай, «був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом iз вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колегіюму».

Є звичай злегка вдаряти посвяченою зеленою галузкою один одного, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

«Верба — символ родючості, — нагадує фольклористка Олена Чебанюк. — Вона легко приймається й швидко росте. Здавна нею захищалися від стихійних лих, злих чар, хвороб. Отож, повернувшися з церкви, господиня, не заходячи до хати, садила на городі вербову гілочку, примовляючи: «Щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток». Решту освячених вербових гілочок люди зберігали цілий рік, тримаючи в хаті біля ікон.