Як «хохол» із шахтарем посварилися

За цікавим підручником з історії рідного краю вивчають місцеве минуле дев’ятикласники Донеччини. Схвалений у Міністерстві освіти посібник «Історія рідного краю (Донеччина з кінця ХVIII до кінця ХIX століття)», виявляється, вже майже рік штудіюють школярі. Проте лише зараз iз подачі голови Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євгена Шаповалова стало відомо, що насправді вивчають про рідний край дев’ятикласники Донбасу.

Як написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» пан Євген, «у «підручнику» все подано так, начебто й не було на Донеччині нас, українців. Усі свідчення, дописи, оповідання, уривки з праць, спогадів — усе російською мовою».

Але окремої уваги заслуговує поданий у підручнику нарис «Невінчана губернія». Взагалі під такою назвою свого часу було видано роман уродженця Донбасу, київського журналіста 1960—90–х років Станіслава Калінічева. Але уривку, який пропонують вивчати донецьким школярам, як зауважує Євген Шаповалов, у романі Калінічева немає й близько.

Ось лише один уривок з вищезгаданого нарису. «Перед місцевою дівчиною стоять на вибір двоє: з одного боку — свій брат– хохол, неповороткий мужик, з другого — розв’язний, веселий шахтар: із ним жити — працювати не потрібно, одягатися будеш, як бариня, щодня можна чай пити. Шахтар, хоч йому і їсти нічого, а двічі на день чай п’є неодмінно. І біжать дівчата з рідних сіл на копальні, біжать і заміжні жінки. Де б не з’явилися шахтарі, скрізь тріщить по швах і розпадається хохляцька сім’я; в селі М. тільки рік проводились розвідки — і за цей час уся жіноча молодь села пішла до шахтарів... У серцях батьків, чоловіків і братів росте глуха, важка ненависть до пришельців–шахтарів. І ненависть ця не лишається без прояву: хохли уміють жорстоко мститися. Взагалі ворожнеча між шахтарями та місцевими хохлами украй жорстока, шахтарі при кожній зручній нагоді лупцюють хохлів, хохли — шахтарів. Це два ворогуючі табори, які не знають між собою перемир’я».

Мало того, що дітям нав’язують чтиво про те, як дружини хохлів до шахтарів тікали, та як останні ворогували між собою, так їм ще й пропонують закріпити пройдений матеріал. Зокрема, відповівши на такі запитання: «Що вабило селянських жінок у поїздках на рудники?» та «У чому були побутові підвалини ворожнечі між мужиками–хохлами та заробітчанами–шахтарями?». Підручник, нагадую, написано для дев’ятикласників.

Натомість свідчень про ті часи авторства відомих українських письменників чи публіцистів Спиридона Черкасенка, Олекси Тихого, Івана Дзюби, Володимира Сосюри, які є вихідцями з цього регіону, в підручнику немає, зауважує пан Шаповалов.

«Я є членом товариства краєзнавців і цей підручник мені показали колеги–краєзнавці. Голова нашої краєзнавчої організації Дружківки Володимир Качур прочитав і проаналізував його, — розповів у коментарі «УМ» Євген Шаповалов. — Те, що я написав у «Фейсбуці», — лише невелика частина тих недоречностей, що є в посібнику. Залишати це просто так не збираємося і зараз готуємо листа керівнику обласного управління освіти й науки пану Соловйову, який, між іншим, значиться серед авторів книжки, й вимагатимемо вилучити цю ганьбу зі шкіл». До речі, книжку свого часу видали накладом 2000 примірників за кошти донецьких бізнесменів, а її презентація відбулася в... пивному ресторані. Справді, дивно було б, якби таку історію рідного краю презентували в бібліотеці чи школі, бо читати це на тверезу голову якось складно...