Одним із перших, хто в теоретичній філософії обгрунтував тупиковий шлях європейської цивілізації ХХ століття, був Освальд Шпенглер зі своєю знаменитою працею «Захід Європи». Виявляється, практика європейських завоювань Сходу обертається для тієї ж Європи от чим. Завоювати не завоювали, навпаки, відкрили всі свої слабкі сторони. І тепер ми маємо зовсім іншу картину: тепер Схід «освоює» Захід, і, потрібно сказати, досить успішно. Але вдумайтеся: за які-небудь кілька десятиліть Схід майже зрозумів, а може бути, зрозумів до кінця Захід, чого не міг зробити цей самий Захід за кілька сторіч. Ніякі хрестові походи Середньовіччя, мотивовані звільненням Гробу Господнього, ніякі сучасні війни, мотивовані демократичними курсами, не наблизили західну людину до «оволодіння» Сходом. У чому розгадка? Не розуміє, не розуміє і, напевно, ще довго не зрозуміє західна людина, що причина її невдач і поразок на «східному фронті» в нiй же самiй. І є підозри, що східній людині про це відомо дуже давно.
А там зовсім інакше. Східна людина, насамперед, осягає себе, і це необхідна умова для того, щоб осягнути що-небудь інше. Звичайно, мені зі своїм західним типом мислення не пояснити, як це робиться. Теоретично можна уявити, але спробуйте безпосередньо і практично зосередитись на собі. Це те, що китайці називають «дао», індуси — «нірваною», абсолютною медитацією. Можна спробувати, але треба точно знати, навіщо, а ми не можемо зрозуміти, тому що нема цієї генетичної пам'яті, через що і нема природної потреби.
Західна цивілізація спрямована на прогрес, тобто на те, щоб бути попереду. А це означає, що західна людина не може дивитися лише на себе, тим більше всередину себе. Вона сконцентрована на тому, щоб бути першою: першим володарем земель, як це було за часів колонізації Америки та Азії, першим винахідником атомної енергії, що призвело до трагедії Хіросіми, а через декілька десятиліть — до Чорнобильської трагедії, першим, хто зробив всесвітню електронну павутину «Інтернет», який відкрив шалені інформаційні можливості, але водночас спровокував інтерактивний інформаційний тиск, чи просто інформаційну війну. Західній людині потрібен хтось, на кого можна було б подивитися, порівняти з собою і, звичайно, переконатися у своїй «позиції лідера». На Сході людина не має потреби бути першим, кращим, там є потреба в розумінні себе у цьому світі. Ні, я не кажу, що не існує соціального розшарування, навпаки, воно дуже жорстке. Досить пригадати кастову структуру суспільства Індії. Але все це є даністю, а не результатом і не процесом, тому нема потреби змінювати зовнішній світ, навіть потреби змінювати себе, але зрозуміти світ в його даності і себе в цьому світі.
Схід не освоює ідеї Заходу, точніше, для них не це головне. Західні ідеї занепадають, благо, виникають нові (на відміну від того, що східні ідеї дорівнюють вічності). Сходу не потрібна західна модель Всесвіту і модель життя. Сходу потрібна система, чим славиться Захід. Але перейдемо до головного.
Нас більше цікавить, як же може Схід зрозуміти нематеріальне — наше мислення. Виявляється, йому це не потрібно, точніше, потрібно тільки до певного ступеню знання. Знову ж, як схема. Але є більш складні процеси. Творчість — у будь-якій галузі: мистецтво, інженерія, кулінарія тощо. Мені скажуть, що осягти це і, тим більше, укласти в схему неможливо. Згодна. Але і необов'язково. Скільки написано праць, трактатів, посібників, підручників про те, як потрібно писати музику, малювати картини, будувати ракети, складати вірші, пекти київський торт. Без цього західна людина не може обійтися, тобто без того, щоб не пояснити, як це можна зробити. Адже таїнство творчості — це суто індивідуально і мотивовано ступенем таланту.
Схід зараз популярний. Усі захоплюються східною філософією, мистецтвом, літературою. Красиві японські поетичні мініатюри, багато хто захоплюється ними, але про що вони? Пташка співає на дереві, листочок тремтить на гілці — образи повітряні, вони поза реальністю, як абсолютні речі. Ми шукаємо глибокий зміст, а може, він не в глибині, а на поверхні і геніальний Басьо просто захопився в якусь мить і пташкою, і листочком? Для нас це загадка, і тим вона приваблива. І зараз захоплюватись цим модно. Адже Захід у Сходу — не мода, а засіб, їм не потрібно проникати в саму суть Заходу, це і неможливо. Вони вчаться і багато чого досягають. Більш того, вони завдяки своїм знанням діють.
Східне мистецтво зовсім не таке, як західне, його розвиток не базується на урівноваженні традицій та новацій. Є абсолютна «істина», яка не підлягає сумніву, і вона є основою основ. Мається на увазі те, що ця «істина» існувала багато століть та існує зараз у тому ж вигляді й формі. Тому немає розвитку в нашому розумінні, тому все, що було актуально колись, залишається актуальним і зараз, навіть немає потреби в актуальності як такій, тому що на Сході немає значення те, що підкоряється швидкоплинності часу.
Іранський флейтист Віссам Бустані, що прибув з Великобританії, де зараз живе, грав музику свого співвітчизника Гутафа Хурі, Арама Хачатуряна (дуже складний скрипковий концерт на флейті!) і... Євгена Станковича. Представник української культури, можна сказати, обличчя сучасної української музики Євген Станкович — в оточенні Сходу. Неймовірно, але це виявилось природно, так, нібито він звучав в оточенні співвітчизників. Україна, що розташувалася між Заходом і Сходом, знаходиться в дуже гарному положенні. Нашим співвітчизникам, народженим на Заході, може бути ЗРОЗУМІЛИЙ Схід.
Євгенія МОРЄВА.