Юрій Костенко: «Сила народу» зростає в геометричній прогресії

      Якщо раніше в когось іще були сумніви в тому, що президентська кампанія-2004 претендуватиме на звання найбруднішої і найзапеклішої в історії незалежної України, то після 4 липня, коли перші учасники «великих перегонів» вирушили на дистанцію, навіть найбільш наївні оптимісти переконалися: боротьба йтиме не на життя, а на смерть. Адже прихід до керма держави нової команди, за якої для всіх — і найбагатших, і найбідніших — закони діятимуть однаково, означатиме політичну смерть нинішньої влади. Тим, хто пригрівся при Кучмі й компанії, таки є що втрачати — за оцінками опозиційних аналітиків, кожна кланова «сім'я» в Україні щоденно отримує близько 20 мільйонів доларів тіньових прибутків. І заради того, щоб зберегти такий стан речей і надалі, вони робитимуть усе, аби Віктор Ющенко не став Президентом — у хід уже пішли і провокації, і наклепи, потоки пропагандистського бруду, спрямованого на кандидата від опозиції, та єлею, яким щодня «змащують» кандидата від влади головні телевізійні канали. Але не для того опозиційні сили йшли на вибори, аби програти. І в Блоці Тимошенко, і в «Нашій Україні» точно знають: їхній спільний кандидат обов'язково переможе і вже через якихось чотири місяці Україна зміниться на краще. Про те, що саме дає опозиціонерам підстави для такої впевненості, «УМ» дізнавалася у голови Української народної партії, члена Координаційного комітету коаліції «Сила народу» Юрія Костенка.

«Люди повірили в те, що владу справді можна змінити»

      — Юрію Івановичу, минулого разу ви особисто брали участь у президентській кампанії. Нинішні «великі перегони» стартували два тижні тому. Якими, на думку досвідченого кандидата в президенти, є особливості виборів-2004? Ці перші тижні дають підстави передбачити подальший хід нинішньої виборчої кампанії?

      — Тут варто виділити два моменти. Перше, що мені впало в око: змінився психологічний настрій українського виборця. У 1999-му виборець відреагував на старт виборчої кампанії абсолютно байдуже. Наскільки я розумію, так сталося через те, що люди відчували: владу змінити не вдасться. Тепер же, й особливо яскраво це продемонструвало висунення Віктора Ющенка, яке зібрало на Співочому полі багатотисячний мітинг, ентузіазм величезний. Показово й те, що більшість активних учасників цього народного віча були киянами, хоча, звісно, представництво регіонів також було великим. Це дуже позитивний сигнал: люди прийшли самі, за власною ініціативою, а отже, їм справді не байдуже, яким буде результат цих виборів.

      Другий момент пов'язаний з образом влади. Тут і справді все відбувається так, як ми передбачали: влада брутально порушує конституційні права кандидатів у президенти, не надає рівних можливостей у ЗМІ для висвітлення передвиборчої діяльності. З іншого боку, провладні сили намагалися позиціонувати себе як єдину команду, але це їм не вдалося. Усі звернули увагу на певну розгубленість команди Януковича і в процесі висування «єдиного кандидата», і тоді, коли стало очевидно, що єдності в їхніх лавах насправді немає.

      — Ви маєте на увазі висунення Анатолія Кінаха?

      — Так, і це теж. І різні інтерпретації того, яким має бути єдиний кандидат. Ви ж знаєте, що на з'їздах деяких політичних сил провладної коаліції навіть тоді, коли формально ухвалювали рішення на підтримку Януковича, лунали дуже різні думки з цього приводу. Скажімо, в НДП була навіть створена внутрішня опозиція — «Демократична платформа». А саме досвід творення таких «платформ», між іншим, привів до розпаду Комуністичної партії Радянського Союзу. Такі приклади свідчать зовсім не про те, що владна коаліція здатна перемагати.

      — Але така-сяка дисципліна в них усе ж є. От, скажімо, Валерій Пустовойтенко збирався висунутися, але потім передумав...

      — Річ у тому, що в системі, яку вибудували в Україні за 13 років, кожну людину зробили залежним від влади гвинтиком. І той, хто не зміг уникнути цієї залежності, не зможе бути самостійним політиком. Але демократична система влади дуже швидко зніме цю проблему. Якщо до влади прийде команда, сформована коаліцією «Сила народу», то дуже швидко буде ліквідована система залежності від влади, усі будуть рівними перед законом. Можна навести приклад багатьох країн світу, де прихід до влади іншої за менталітетом команди, з іншими моральними пріоритетами, приводить до дуже швидких і ефективних змін — так було в Прибалтиці, Чехії, Польщі. А проблема української демократії пов'язана винятково з тим, що в 1991 році не відбулося зміни влади. Змінилися гасла, кольори прапорів, але менталітет комуніста, який залишився на своїй посаді від села до Києва, не змінився. Система, в якій на всіх було досьє в «органах», трансформувалася в новітню кланово-олігархічну модель влади.

Найкращі ліки від фальсифікації — «грузинський варіант»

      — Однак частина суспільства не дуже вірить у те, що опозиції дадуть прийти до влади, хоча психологічний настрій виборця ніби й змінився. Часто доводиться спілкуватися з читачами, які запевняють: попри тиск районного начальства, яке наказує підтримати Януковича, ми всім селом підемо голосувати за Ющенка, але ж вибори все одно сфальсифікують...

      — Влада активно нав'язує виборцям цю думку — про неминучу фальсифікацію результатів. Мовляв, що б ви не робили, як би не голосували, а ми все одно залишимося при владі.  Найефективніший спосіб відвести цю загрозу для української демократії — охопити роз'яснювальною роботою якомога більше людей. Наша сила в тому, що навіть той виборець, який має сумніви в можливості щось змінити, охоче спілкується з представниками опозиції. І стратегія виборчої роботи «Сили народу» базується не на «Інтері», УТ-1 та «1+1», а на тому, що ми йдемо від хати до хати, від села до села, намагаємося поговорити з кожним громадянином.

      А ще в нас є справді потужна, професійна й упевнена в своїх силах команда. До якої, до речі, приєднується дедалі більше учасників. Навіть якщо взяти верхній рівень, депутатський корпус: дуже багато членів парламентсько-урядової коаліції ведуть з нами переговори щодо свого місця у виборчій роботі. Тобто вони хочуть іти й агітувати за Ющенка. А вниз по вертикалі ця тенденція зростає в геометричній прогресії — на кожному рівні є безліч людей, які не хочуть більше терпіти те, що відбувається в Україні. Це і вчитель, якому набридло боятися, і підприємець, який не хоче працювати в системі без правил, і, зрештою, селянин, якому хочеться нарешті змінити своє життя на краще. Я це кажу без пафосу, підстави для цього мені дає щоденне спілкування з величезною кількістю людей. І можу вас запевнити: ця правда, яку ми несемо, буде доведена до виборців — через наші зустрічі, через листівки, через газети.

      А якщо говорити про намагання влади попри все таки сфальсифікувати результати виборів... Для цього, як нам відомо, вже зараз (!) виготовляють фальшиві протоколи голосування, які передаватимуть у ЦВК, щоб на їхній основі знову затвердити стару-нову владу. Від цієї хвороби є народні рецепти. Вони вже випробувані в багатьох країнах — останнім часом, наприклад, у Грузії. Це коли народ, який влада намагається ошукати, виходить на вулиці й каже рішуче «ні!» такій владі. Я вірю, що українці вже дозріли до демократичної влади, яка обов'язково буде сформована у жовтні-листопаді цього року.

      — Досі впевненість влади у своїй силі базувалася на тому, що «грузинський варіант» в Україні неможливий, бо народ просто не вийде на вулиці...

      — Навіть найбільше терпіння не безмежне. І те, що діялося на Співочому полі й вулицях Києва 4 липня, доводить: люди прийдуть. П'ять років тому такого ентузіазму не було, і тоді б, мабуть, справді не вийшли, хоч би хто покликав. А тепер — вийдуть.

Паралелі 2004-го й 1991-го

      — Опозиція дуже сподівається на те, що в разі фальсифікації результатів своє слово скаже вулиця. А може, варто більше думати про те, як цю фальсифікацію упередити? Наприклад, висунути не одного, а кількох кандидатів від опозиційного табору. Принаймні, як стверджує БЮТівець Олександр Турчинов, провладні сили саме так і роблять для того, аби мати право делегувати у виборчі комісії якомога більше своїх представників, яких від кожного кандидата у виборчкомах може бути по двоє...

      — Бачте-но, у нас немає таких можливостей втілювати технологічні схеми, як у влади. І, до речі, я сумніваюся, що на виборчих дільницях справді буде така однозначна ситуація, про яку казав Турчинов. Адже йдуть украй різні за своєю ідеологією кандидати: комуністи, соціалісти, демократичні сили тощо. Окрім того, є претенденти на посаду Президента, які називають себе незалежними, але які при цьому напевне не зацікавлені у збереженні при владі діючого режиму. Наприклад, Михайло Бродський, який на довиборах до Верховної Ради в Одесі показав, як він палко «любить» цю владу. Або Леонід Черновецький, який також збирається балотуватися — він нинішню владу теж любить, як собака палицю. Тож сформувати виборчі комісії тільки з провладних представників буде неможливо.

      І взагалі, давайте спустимося з київських пагорбів на грішну українську землю. У будь-який регіон, неважливо, західний чи східний, де не виплачують пенсії, де люди по кілька років не бачать «живих» грошей, де місцеві мешканці голові районної адміністрації проходу не дають — скаржаться на суцільні проблеми... Та хай тільки цей голова спробує примусити вчителя, лікаря чи будь-кого іншого, хто сидітиме на цій дільниці, підробити голосування так, як наказує центр! Я місяців два тому на своїй рідній Вінниччині мав розмову з одним таким керівником району. І він мені чесно й відверто сказав: «Якщо хтось думає, що я сьогодні, у 2004 році, можу керувати так, як це можна було робити десять, а тим більше двадцять років тому, то ця людина або божевільна, або просто заплющує очі на ті реалії, які ми маємо сьогодні». І зізнався, що сфальшувати волевиявлення громадян уже ніяк не зможе. Так, якісь 4-6 відсотків «підмалювати» можна, і відповідні технології для цього відпрацьовані, але повністю підмінити волю виборця не здатний сьогодні ніхто.

      — Але саме цих кількох відсотків може не вистачити для того, аби Ющенко переміг у першому турі. А саме на це, судячи із заяв представників «Нашої України» та Блоку Тимошенко, сподівається коаліція «Сила народу».

      — Тут, знову ж таки, все залежатиме від того емоційного підйому, який зараз дуже важко спрогнозувати. Я згадую 1991 рік. Ще в березні було голосування за збереження єдиного Радянського Союзу, а вже в грудні — референдум за незалежність України. Я як активний учасник того процесу розумію: тоді спрацювало те, що люди повірили: незалежна Українська держава дасть їм краще життя. І сьогодні, якщо виборець буде пов'язувати покращення свого життя з командою Ющенка, ефект може бути такий самий, як 1 грудня 1991-го.

      У мене є досить підстав сподіватися, що так воно й буде. У Криму я спілкувався з місцевими підприємцями, і вони мені самі, без будь-якої агітації, кажуть: ми голосуватимемо тільки за Ющенка. Питаю, чому, — пояснюють: ви пропонуєте європейську модель розвитку економіки, яка нам потрібна, бо ми хочемо мати правила й діяти за цими правилами, а не  ходити вічно під страхом прокурорських перевірок чи нальотів податкової. Вони не хочуть жити за азійською моделлю від Януковича, коли буде бай, чи цар, чи туркменбаши — не важливо, коли підприємницька діяльність вестиметься не за правилами, а за «понятіями». Це я до того, що сьогодні дуже багато людей уже є нашими переконаними прихильниками, і їх навіть не треба ні до чого закликати. І якщо кожен із них на своєму рівні бодай одній людині пояснить, що прихід нової команди означатиме підвищення зарплат та пенсій, і не на півтори-три гривні, як зробив уряд Януковича, а щонайменше удвічі, то, самі розумієте, кількість виборців, які голосуватимуть за Ющенка, зросте ще більше.

«Досить лише порівняти досягнення урядів Ющенка та Януковича, і все стане ясно...»

      — Але наобіцяти й написати в програмі можна що завгодно, на те вони й вибори! Гадаєте, той же Янукович не розповідатиме, як заможно ми всі заживемо після його перемоги? А Кучма у своєму епохальному інтерв'ю Піховшеку, до речі, саме на цьому й наголосив: от, мовляв, Ющенко обіцяє вже завтра, після приходу до влади, райське життя, а це «не зовсім морально», бо треба відповідати за свої слова... Питання в тому, наскільки реально втілити всі ці обіцянки в життя?

      — Кучму я, на щастя, не чув і не бачив — саме їхав із зустрічей з виборцями в регіоні до Києва. Але відповісти на це питання не складно. Адже якраз у цьому і є позитивна відмінність Віктора Ющенка від Віктора Януковича, які обоє очолювали уряди й мали можливість показати, на що здатні.

      Кабінет Міністрів Ющенка вів українську економіку від падіння до зростання, причому колосальними темпами, за вісім місяців ліквідував заборгованості попередніх урядів, які накопичувалися протягом 4-5 років, людям почали регулярно виплачувати заробітну плату й пенсії — таких прикладів можна навести безліч, тому все перераховувати просто немає сенсу. І людям не треба обіцяти щось нездійсненне — досить лише нагадати конкретні, практичні дії, в яких Прем'єр-міністр Ющенко зміг себе проявити.

      А тепер візьмемо короткий виклад діяльності уряду Януковича, який, між іншим, уже пропрацював півтора року — саме стільки пробув на своїй посаді Ющенко, поки його не відправили у відставку. Так от, нинішній глава Кабміну прийшов на свою посаду вже тоді, коли економіка зростала. І при цьому примудрився, вперше в історії незалежної України, зменшити розмір мінімальної зарплати з 237 до 205 гривень. При зростаючій економіці! Для того, щоб таке утнути, треба бути великим «майстром» із переведення економічних досягнень у соціальні збитки. За часів уряду Януковича вперше почалося різке зростання цін на товари першої необхідності, особливо на хліб і сільськогосподарську продукцію. А це недолуге зростання зарплат і пенсій, яке обернулося в знущання в першу чергу над пенсіонером, над учителем, лікарем! Якщо пенсіонер отримує надбавку в розмірі двох гривень, яка не може компенсувати навіть зростання цін на хліб, то називати це «ефективною соціальною політикою» уряду може лише людина з безмежною фантазією.

      І останній штрих, який, мабуть, особливо важливий для людей похилого віку. Колись ми жили в системі загальнодержавної власності — такою вже була ідеологія, як би цю систему не оцінювати. Але коли ця загальна власність за безцінь, як це трапилося з «Криворіжсталлю», переходить в кишені трьох кланів — це вже окремий привід для роздумів. За мінімальними оцінками, під час правління уряду Януковича державний бюджет не дорахувався щонайменше 10 мільярдів гривень надходжень від приватизації, і це без урахування ще 10 мільярдів, які уряд сховав від народу (вони мали потрапити до бюджету внаслідок економічного зростання).

      Ці прості порівняння ми й будемо доводити до виборців. А вони вже хай вирішують, кому довіритись.

Проти «темників» — «народний телефон»

      — А поки ви нагадуватимете тисячам про успіхи Ющенка й вказуватимете на проколи Януковича, телебачення зомбуватиме мільйони звітами про «небачені успіхи» нинішнього Прем'єра й розповідатиме про те, який нехороший лідер «Нашої України»... Як ви гадаєте, який спосіб переконати виборця буде ефективнішим?

      — На це питання найкраще відповість життя. Який сенс у тих розповідях про економічне зростання, якщо на столі, в кишені конкретного телеглядача, виборця цим зростанням і не пахне? І повірте, коли людина порівнює те, що їй кажуть з екрана, з реальним станом речей, це ще більше відштовхує її від Януковича. А до різних байок про Ющенка, які постійно поширюють ЗМІ, люди вже звикли. Ця атака на Віктора Андрійовича розпочалася ще після його призначення на посаду Прем'єр-міністра в 1999 році. І якби цей бруд впливав на свідомість виборця, у Ющенка протягом такого тривалого часу ніколи б не було найвищого в Україні рейтингу. Саме життя перекреслює всі спроби зробити з нашого лідера такого-собі «націоналіста з рогами», який загрожує всьому світові.

      — Крім телебачення, на владу працюють вигадливі політтехнологи. І вже почалися різноманітні провокації — то листівки від імені Мороза із «наїздами» на Ющенка розповсюджують, то певні партії підтримують Ющенка під есесівськими прапорами. І якщо зараз у виборців ще є час в усьому розібратися, то, якщо подібний «коник» влада викине за якийсь тиждень до дня голосування, наслідки можуть бути вельми неприємними. Команда кандидата від «Сили народу» готова відбивати такі удари нижче пояса?

      — Ми розробляємо різні технології протидії таким провокаціям, і наше політичне кредо в цьому сенсі — бути максимально чесними перед виборцями. Та навіть і перед самими провокаторами. Скажімо, лідерові УНА Коваленкові Віктор Андрійович написав листа. Хоча, звісно, на керівника цього загону спецслужб навряд чи якісь звернення подіють, та й широкому загалу про це невідомо. Але хоч би скільки було тих провокацій — вони не спрацьовують. Бо коли воно не ліпиться вже стільки часу, то не приліпиться ні зараз, ні перед виборами. А телеканалам, які увесь цей бруд тиражують, народ у більшості регіонів не вірить: як показують соціологічні опитування, значно більшою довірою населення користується місцева преса. А якщо ще й працюватиме «народний телефон», коли, скажімо, той, хто був на зустрічі з Ющенком, прийде додому й розповість про те, що почув, сусідові, той — іншому й так далі, то, хоч би що казали по телебаченню, народ знатиме, як було насправді.

      — До речі, якщо вже йдеться про телебачення. Юрію Івановичу, як так виходить, що представникам «Нашої України» й Блоку Тимошенко у програмах «темникових» телеканалів на зразок УТ-1, «Інтера» чи, особливо, «Студії 1+1» ніколи не надають слова, бо не можна, і тільки ви та ще голова Молодіжної партії Юрій Павленко з'являєтеся у випусках новин регулярно (наскільки це слово можна застосувати до коментарів опозиційних політиків у провладних ЗМІ). Подейкують, цей дозвіл на коментарі тільки від вас так і називається — «правило двох Юріїв»...

      — По-перше, прес-служба УНП регулярно моніторить усі мас-медіа і має цифри, згідно з якими навіть в опозиційній пресі моє ім'я з'являється значно рідше, ніж згадки про деяких інших політиків від «Нашої України», тож не думаю, що ви аж так часто можете бачити мене на телебаченні. А насправді, я думаю, річ у тому, що ми — і я особисто, і наша прес-служба — дуже поважаємо роботу журналістів, незалежно від того, на які видання вони працюють. Я ніколи нікому не відмовляю в коментарях чи інтерв'ю, тоді як до декого з інших діячів доводиться місяцями пробиватися крізь натовп охоронців та секретарів. А коли ти поважаєш — і тебе поважають.

«Коли всі працюватимуть на спільну справу, часу на чвари не залишиться»

      — Повертаючись до «народного телефону». Агентство «Одна баба сказала» працює на розповсюдження не лише позитивної, а й негативної інформації. А на місцях часто трапляються випадки, коли голови організацій різних партій-учасниць блоку «Наша Україна» більше переймаються не роботою на перемогу спільного кандидата, а внутрішніми чварами. Деякі високопоставлені партійці районних масштабів, кажуть, на цьому грунті вже не думають про президентські вибори, а натомість розробляють стратегії боротьби вже на майбутні вибори до Верховної Ради. І люди це все бачать, складаючи відповідну думку про всю опозицію.

      — Так, я добре знаю цю проблему. Справді, існує певна неузгодженість у роботі місцевих штабів та окремих політичних сил, які за своїми переконаннями є активними прихильниками Віктора Ющенка. Але ця проблема буде врегульована через формування принципово іншої моделі управління виборами, яка зараз іще тільки створюється на основі підписаної угоди про створення коаліції блоками Ющенка та Тимошенко. Ця модель передбачає залучення всіх без винятку політичних сил, громадських організацій та окремих активістів, які підтримують нашого кандидата, до роботи, а не протистояння між собою. І працювати доведеться багато й напружено, бо просто так нам влада перемогу не віддасть. А коли в кожного будуть свої обов'язки і своє завдання, часу на суперечки просто не залишиться.

      — І насамкінець. Юрію Івановичу, як ви прокоментуєте перейменування партії «Реформи і порядок» в «Нашу Україну»? І чи не грає різке несприйняття такого кроку деякими партнерами по «Нашій Україні» на руку владі, яка має ще один привід наголосити на чварах у середовищі опозиції?

      — Якщо з боку ПРП це чергова ініціатива, спрямована на об’єднання національно-демократичних сил, то Українська народна партія її не тільки підтримує, а й уже два роки як працює в цьому ж напрямi, і, дотримуючись демократичного принципу «знизу — до верху», досягла певних успіхів. Однак я не раз заявляв, що до президентських виборів питання створення єдиної партії не на часі — зараз всі члени коаліції повинні працювати на перемогу Віктора Ющенка, а не займатися внутріпартійними справами.

      В іншому випадку це можна розцінювати як свідоме привласнення разом із назвою блоку всього того, що зробили для авторитету «Нашої України» за майже три роки десять партій та Віктор Ющенко, або як несвідоме створення перешкод виборчій кампанії нашого кандидата.