Лоранс та Марі–Елен Леріссі — нащадки першого кіномитця Жоржа Мельєса — гідно продовжують його справу прославляння кінематографа. Фото Юрія САПОЖНІКОВА.
У 1895 році у невеличкій залі паризького кафе на бульварі Капуцинів брати Люм’єр показали перший у світі кінофільм. Однохвилинний ролик iз прибуттям потяга на станцію тоді викликав ажіотаж. Серед люду, присутнього на тому легендарному перегляді, був і молодий фокусник Жорж Мельєс. Відтоді знімати кіно стане покликанням Мельєса. З 1896 року француз почне власне кіновиробництво, навіть не підозрюючи, що винайшов професію кінорежисера. Його «Мандрівка на Місяць» 1901 року вважається першим художнім фільмом. Століття потому ім’я Жоржа Мельєса уособлює зародження кінематографа, а його нащадки продовжують справу показів фільмів, не змінюючи традиції живого музичного супроводу та театрального зачитування тексту, аби пояснити, що відбувається на екрані. У рамках «Французької весни» 15 квітня до Києва з концертом завітали правнучка режисера Марі–Еллен Леріссі та праправнук Лоранс Леріссі. Перед концертом Марі–Елен та Лоранс зустрілися з «УМ», аби розказати про легендарного прадіда та сімейну справу.
— Якою людиною був Жорж Мельєс iз розповідей ваших дідусів і бабусь?
Марі–Елен: — Нам розповідали, що прадід був дуже пунктуальним, не любив запізнюватись. Він був люб’язним чоловіком, веселим, завжди відчував радість і по–справжньому розважався на зйомках своїх фільмів. Нам він передав цю традицію кіноконцертів — дійства радісного та розважального.
Лоранс: — Мельєс цікавився багатьма мовами, любив гру слів, каламбури, жартував, але водночас був суворим чоловіком.
— Чи пам’ятаєте перший фільм Жоржа Мельєса, який ви побачили? Скільки вам було років?
Марі–Елен: — Ой... ні, взагалі не пам’ятаю. Це ж коли було...
Лоранс: — А я пам’ятаю! Це була «Фея Карабос» 1898 року, розфарбований вручну фільм. Мені було років шість, напевно.
— Він вам не здався смішним, химерним? Адже це старе кіно, яке зараз далеко не всі розуміють.
Лоранс: — Авжеж він був смішним. Пригадую, тоді я його дивився на монтажному столі. Цей стіл — ось це була справжня магія! Крутиш ручку, плівка перемотується, можна повертатися назад або ж прискорювати фільм. Саме ця магія процесу мене тоді найбільше вразила.
— Розкажіть про вашу сімейну справу. Як давно ви займаєтеся популяризацією спадку Жоржа Мельєса?
Марі–Елен: — Наша родина почала займатись цією справою одразу після війни, у 1945 році. Як вам відомо, у 1938 році прадід знищив усі свої негативи, спалив у себе в саду, оскільки був розчарований тим, як швидко впав інтерес глядачів до його стрічок. На той час уцілілих залишалося лише 8 фільмів. Загалом Жорж Мельєс зняв понад 500 стрічок. Вже тоді наша сім’я почала збирати його фільми по всьому світу. Моя кузина Мадлен усе своє життя мандрувала багатьма країнами у пошуках копій фільмів Мельєса. Згодом ми вже шукали не лише плівки, а і якісь об’єкти, предмети, малюнки, пов’язані з Мельєсом. Ми відчували, що це необхідно показати людям, адже це надзвичайно важлива віха в історії кіно, з точки зору і естетики, і режисури, і трюків. Мельєс є зачинателем різних жанрів. Я як представник третього покоління Мельєсів продовжую цю справу, бо вважаю це своїм обов’язком....
Одного разу ми були в Бельгії з кузиною. Нас повели додому до одного чоловіка, який колекціонував старовинні кіноапарати. Він жив у селі й мав величезну колекцію кіноапаратів різних марок. Доки він розповідав і показував усе моїй кузині, я вийшла погуляти у двір. Там був курник. А я так люблю курей! У дитинстві з ними часто гралась, заколисувала їх. Заходжу в курник, дивлюся: кури висиджують яйця в залізних коробочках — футлярах для кіноплівок. Зазирнула я в одну і... знайшла плівку «Мандрівки на Місяць»! Це один із восьми екземплярів найлегендарнішого фільму Мельєса, що збереглися у світі, і він лежав у курнику!
— А яка ваша остання знахідка?
Марі–Елен: — Фільм «Робінзон Крузо»1902 року. Минулого року була 150–та річниця від дня народження Жоржа Мельєса, і один колекціонер подарував цей фільм Французькій сінематеці. А Французька сінематека покликала членів родини й урочисто презентувала нам його.
— Як давно ви їздите з кіноконцертами? Які країни вже встигли відвідати?
Марі–Елен: — Я в цій справі вже 35 років, а Лоранс — 20. Легше сказати, які країни ми не відвідали, бо були ми практично по всьому світові. Були у всіх країнах Західної Європи, США, Латинської Америки, Західної Африки, об’їздили всі острови Східної Європи, а в Японії були навіть тричі, а Китай ще не відвідували, до речі. Після України вирушаємо у Туреччину та Іспанію.
— Вас, Марі–Елен, називають актрисою тіней. Розкажіть про вашу професію.
Марі–Елен: — Насправді мене ніколи не видно під час кіноконцерту, я за кадром начитую текст. Тому я не зовсім актриса. Це старовинна традиція. В епоху Мельєса люди, які купували його фільми, часто не вміли читати, це були організатори ярмарок. До того ж не було практики робити титри, тому показ супроводжувався начиткою, аби пояснити, що відбувається. Отже, для деяких фільмів прадід писав тексти. Мій дід Андре, син Жоржа Мельєса, був оперним співаком і мав гарну пам’ять — знав напам’ять тексти всіх фільмів. На той час кіноконцерти вів він, а цих текстів дідусь навчив мене, розповідаючи на ніч замість казок. Якось, коли мені було 20 років, на одному родинному зібранні дідусь сказав: «Віднині фільми представлятимеш ти, я вже не можу!». Ось так родинна справа перейшла в мої руки.
— А згодом приєднався ваш син?
Марі–Елен: — Так–так! В епоху Жоржа Мельєса фільми не показували у тиші, їм завжди акомпанували або піаніст, або маленький оркестр. Починаючи з 1945 року ми перепробували 15 піаністів, і нарешті такий народився у родині — це мій син Лоранс (сміється). Він має свою власну музичну культуру, є там багато особистих задумів, інколи цитати з відомих музичних творів, i кожного разу багато фантазії.
— Чи сталий у вас репертуар, чи ви його змінюєте?
Марі–Елен: — У нас 11 різних програм, що складаються з понад 200 фільмів Мельєса. Сьогодні ми презентуємо лише одну, але є привід повернутися сюди ще десять разів (сміється).
— Минулого року електронний гурт Air написав свій саундтрек до «Мандрівки на Місяць». Зокрема, фільм з цим саундтреком показали на Каннському кінофестивалі. Чи сподобалось вам те, що зробили Air?
Лоранс: — Мені здалося, що вони не змогли охопити фільм. Проблема не у тому, що це електронна музика, бо буває і хороша електроніка. Насправді у них просто не було достатньо часу для роботи над саундтреком. Я знаю, що була домовленість з одним відомим американським композитором, який у певний момент відмовився, і Air підхопили цей проект.
— Як взагалі ставитесь до моди комбінувати сучасну музику зі старими фільмами?
Марі–Елен: — Музика, яка супроводжує фільми, за жанром може бути будь–якою: електронна, рок–н–рол, арабська, класична тощо. Головне — аби була взаємодія між фільмом і музикою.
Лоранс: — Щодо електронної музики у німих фільмах, мені здається, що музиканти цього напряму ще не знайшли підхід до озвучування таких стрічок. Були різні проби, але жодна поки не спрацювала. Насмілюсь так стверджувати винятково про фільмографію нашого предка, оскільки це те, з чим ми ознайомлені краще за будь–кого. І хоч ця мода класти на старі фільми електронну музику є, та хочу вас запевнити, вона вже минає, і зокрема тому, що очікуваного результату це не дало. Був лише досить поверховий ефект легкого здивування. Старі фільми мають свій стиль, і ключ до нього в електронній музиці ще не знайдено. Можливо, причина в тому, що у фільмах Мельєса нарація дуже швидко міняється, перескакує, є багато сюжетних поворотів. Тому треба дуже швидко реагувати і змінювати музику і ритм. Скажімо, німецький чи російський експресіонізм у кіно має епічні сцени, де може розгорнутись електронна музика. У Мельєса все дуже швидко відбувається, певно, електронні музиканти саме на цьому і спіткнулись.
— Минулого року Мартін Скорсезе зняв фільм «Х’юго» (в українському прокаті — «Хранитель часу». — Ред.), де розповів історію життя Жоржа Мельєса. Чи сподобався вам фільм? Адже достовірності там мало, натомість багато казковості навколо постаті вашого прадіда.
Лоранс: — Однозначно це не біографічний фільм, а скоріше казка. Особисто я був зворушений. Це красива історія і чудове кіно.
Марі–Елен: — Мартін Скорсезе віддав данину пошани усьому кіно загалом, не лише Мельєсу, оскільки у фільмі було багато алюзій на старий кінематограф. Нам фільм сподобався.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
