Силою не будеш милою

Хай там як, та за два роки роботи Державного агентства України з питань кіно вітчизняний кінематографіст значно наблизився до втілення мрії: зняти фільм у своїй країні за державної підтримки. Однак, аби досягти бажаного результату, потрібно щонайменше п’ять років реформ та потужної співпраці держави з продюсерами. Як каже голова Держкіно Катерина Копилова, «ми поставили за девіз, що хочемо, аби в Україні кіно знімалося не всупереч державі, а завдячуючи правильній державній політиці».

На підтвердження своїх слів на прес–конференції, присвяченій стратегії розвитку вітчизняного кінематографа, пані Копилова розповіла про позитивну динаміку в різних галузях виробництва кіно — від фінансової частки до жанрового наповнення. Так, зросла кількість режисерських дебютів, зростає інтерес до української документалістики, анімації тощо. І хоч державна частка бюджету на виробництво та розповсюдження цих фільмів у 2013 році лише 141 млн, тобто на 20 млн грн. менше, ніж минулого року, Держкіно запевняє: грошей вистачає. «Я не бачу потреби лобіювати збільшення бюджету, — пояснює пані Катерина. — Я завжди стверджувала, що бюджет не потрібно «освоювати», необхідно виділити найкращі проекти, і якщо на них не вистачатиме коштів — звертатися із запитом про збільшення бюджету». Крім того, підтримка інвесторів рік у рік зростає. За словами начальника управління державного регулювання та реалізації кінопроектів Держкіно Станіслава Притули, зі 100 мільйонів, які були три роки тому, цифра приватного інвестування нині збільшилася до півмільярда гривень.

У плані Державного агентства з питань кіно на цей рік прописано завершити 10 повнометражних художніх фільмів, 20 серій анімаційних проектів і 39 документальних стрічок. Черговий відкритий пітчинг кінопроектів відбудеться вже на початку червня і обіцяє збільшити кількість проектів на 2014 рік. Головною зміною конкурсу Держкіно називає формування експертної комісії, що цього року складатиметься винятково з фахівців кіно, тобто режисерів, продюсерів, прокатників, кінознавців, а не з чиновників.

Але, як би не зростало виробництво, шанси побачити наше кіно в українському кінотеатрі мізерні. Проблема криється, швидше, у пасивності прокатників, українське кіно не прибуткове. Чи може на це вплинути Держкіно? Відповідь хоч і печальна, та однозначна — ні. «Держкіно — це орган управління. Наша задача — допомагати. Тобто ми не створюємо кіно і не займаємось його промоцією. Коли дистриб’ютор приходить у Держкіно з розробленим проектом, повірте, ми допомагаємо. Але ми не можемо ініціювати дистриб’ютора до українського кіно», — пояснює Катерина Копилова. На її думку, аби наше кіно потрапило до прокату, потрібно, аби прокатник цього сам захотів і був патріотом свого кінематографа, а примусові заходи та квоти тут нічого не вирішують (нагадаємо, що, за законом, існує 30–вiдсоткова квота на українське кіно у прокаті). «Я взагалі вважаю, що квота має бути відповідною до кількості фільмів, створених у відповідності до фільмів прокатних. Тобто якщо ми робимо 10 фільмів, а на екрані виходить 100 американських, то квота має бути 10 відсотків, — пояснює Копилова. — Це також питання і до глядача, тому що його потрібно виховувати, разом із тим як виховується покоління українських кінематографістів. Наш глядач не зацікавлений у своєму кіно».

Журналіст та радіоведучий програми «Кінопростір» на Радіо Промінь, Дмитро Іванов, що також є співзасновником мандрівного кінофестивалю польського кіно в Україні «Бо!» і піарником фільмів «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і «Звичайна справа», має свою думку стосовно болючого питання дистрибуції: «Думаю, що зараз на державному рівні має бути серйозна програма, яка б займалась просуванням фільму. У цій галузі є низка серйозних проблем, я розумію, їх не можна вирішити винятково за кошти держави, або продюсерські кошти. Тому це має бути об’єднаний національний інтерес. Необхідна певна комерційна стратегія, аби це було не лише мрією патріотів».

Утім є і ті, хто послуговується самим лише бажанням. Таких украй мало. Так, «Артхаус Траффік» не перший рік власними силами продюсує та «катає» українські короткометражки у кінотеатрах України. Кінофестиваль «Молодість» усіляко сприяє тому, аби український короткий метр потрапив не великий екран хоча б у фестивальному режимі. Ось і все. Минулої осені до них долучився Національний центр Олександра Довженка, започаткувавши покази свіжих короткометражок і об’єднавши їх у «Нову українську хвилю». У подальших планах центру Довженка — зробити подію регулярною, а поки заступник генерального директора центру Іван Козленко констатує невтішну перспективу: «У нас немає низової ініціативи. Не тільки в цій галузі, а взагалі, у нас інертне суспіль­ство. Вимагати, щоб функції приватних компаній брала на себе держава, — це знову відтворювати ту саму планову економіку».