Повернення «неповерненця»

В Україні, на його колишній батьківщині, Якова Шапіро знають, але, за великим рахунком, не бачили. Усі роботи, які відучора експонують у трьох залах Національного художнього музею України, — власність аукціонного дому «Дукат» та приватних колекціонерів, які люб’язно погодилися таким чином узяти участь у культурно–освітній місії «Французької весни». «У збірках державних музеїв України робіт Шапіро, мені здається, немає», — каже мистецтвознавець Олена Грозовська, представниця АД «Дукат».

Відкриваючи виставку, посол Франції в Україні Ален Ремі називав художника на французький лад, iз наголосом на остан­ньому складі, від чого латвійський (бо народився у тій частині імперії), а згодом київський єврей Шапіро «ставав французом». У Парижі ж він став Жаком, і під цим іменем увійшов в історію малярства. Відтак Жак Шапіро не виїздив із Франції і тим більше не міг потрапити на свою першу батьківщину, що перетворилася, як скажуть пізніше, на «імперію зла». Це добре відчував Марк Шагал і вочевидь не тільки він, але саме Шагал, припускають мистецтвознавці, напоумив Якова Шапіро емігрувати до Франції. Це сталося в 1925 році. В активі втікача вже були художні школи у Харкові та Києві, петербурзька освіта, робота в Москві, він натхненно творив у різноманітних жанрах і для різних муз, зокрема, оформляв спектаклі Мейєрхольда, Станіславського, Вахтангова...

Вектор назви виставки «Жак Шапіро: Київ—Париж» логічніше було б розвернути у протилежний бік, тобто Париж — Київ. Адже це картини французького періоду, з 1930–го по 1960–ті роки, тобто це роботи вже «іншого» Шапіро. Утім цей художник цікавий саме тим, що він дуже різний, переконує мистецтвознавець Дарія Суслова, яка спеціалізується на творчості Шапіро. До речі, Яків Шапіро пробував себе не лише в різних стилях малярства, а й у різних царинах прикладного мистецтва — різав по дереву, як його батько, робив годинники, гобелени і навіть печатки.

«Можна простежити впливи на його творчість Сутіна, Шагала, багатьох інших представників «паризької школи», також Ван Гога, — розповідає Дарія Суслова. — У 50–ті роки Жак Шапіро захопився кубізмом, у нього з’являються чіткі, ламані лінії, інша геометрія. Крім того, він починає відкривати модну на той час африканську культуру, і ми бачимо на полотнах людей начебто в африканських масках. Це начебто абстрагування від конкретної особистості, під цією маскою може бути будь–хто з нас». У таку «маску» художник вдягнув іще одного нашого спільного знайомого, українця, який став славетним уже в Парижі, а згодом і у США, — Олександра Архипенка. Проте його на картині можна впізнати не лише за назвою («Потрет Архипенка») — скульптор творить на полотні Шапіро чергову свою кубістичну жінку. Можливо, всі три подібні полотна, хоча вони й експонуються окремо, є посвятою Архипенку? (згаданий «Портрет», а ще «Скульптор», «Художник відпочиває» — там, де кішка догризає покинуту на тарілці рибину). До речі, такі кумедні деталі, як ця кішка, все більше з’являються в пізнього Шапіро і додають його роботам якогось, сказати б, одеського гумору та вітальності. Наприклад, «Бешкетник», написана уже в 1960–ті.

Виставка триватиме в НХМУ до 4 травня.