Шукати світло навіть там, де тінь

«Французька весна», яка зараз триває в Україні, за великим рахунком, виконує просвітницьку функцію. Нас знайомлять iз найкращими новинками сучасного французького мистецтва, культурними рефлексіями та трендами, аби ми склали своє уявлення про його рівень і потенціал, співставили з тим, що відбувається на українських мистецьких майданчиках. У цьому контексті фігура драматурга Еріка–Емманюеля Шмітта справді стоїть наче трохи осторонь — хто–хто, а він точно представлення не потребує. Шмітт давно і впевнено утримує лідерство популярності серед сучасних авторів театру, його книги перекладені сорока мовами, а п’єси активно ставлять в усьому світі. Вистави за творами Шмітта — «Загадкові варіації», «Маленькі подружні злочини», «Фредерік або Бульвар злочинів», «Оскар і рожева пані» — є в репертуарі багатьох українських театрів. А тому зустріч із французьким літератором, що пройшла у Молодому театрі, перетворилася на милу бесіду добрих знайомих. Причому позитивний, доброзичливий тон цьому рандеву задав саме Ерік–Еммануель, людина не лише талановита, а й, як з’ясувалося, щира, відверта, з прекрасним почуттям гумору і без жодних натяків на зіркову хворобу.

Зустріч, якій передувала півгодинна затримка, Шмітт почав із вибачень — зізнався, дорогою він подер штани, а тому довелося терміново шукати цей предмет гардероба. Модератор зустрічі Юрій Макаров, повідомивши, що на сьогодні українською перекладено чотири книги Еріка–Емманюеля — «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і рожева пані», «Дитя Ноя» та «Мрійниця з Остенде», — запропонував пригадати, чому і як випускник філософського факультету, автор дисертації про Дідро перекваліфікувався на драматурга. Шмітт зізнався, що писати почав з одинадцяти років, свій перший роман присвятив одіозній постаті Арсена Люпена. Перший драматичний твір написав у шістнадцять... Але рівень цієї літератури її автору вкрай не подобався. «Я мало пережив, мої думки не були глобальними, — аналізує себе раннього Шмітт. — Треба було набиратися досвіду, подолати власну надчутливість, створити скелет, щоб триматися рівно у дорослому житті. Так я почав вивчати філософію. Це навчання багато мені дало, але водночас воно було трагічним. Я відчував, що маю два мозки. Один — емоційний, другий — раціональний... Тривалий час не міг поєднати їх...» Багаторічні пошуки свого органічного «я» і стали причиною того, що першу п’єсу («Ніч у Валоні» розповідає про судовий процес, який влаштували ошукані Дон Жуаном жінки) Шмітт опублікував аж у тридцять років. Але компенсацією за багаторічні пошуки–терзання став випадок, який дав старт тріумфальній ході Шмітта провідними театральними сценами світу. Свою «Ніч у Валоні» молодий автор надіслав одній досвідченій актрисі, а та саме хворіла, і у неї був час прочитати п’єсу, згодом вона рекомендувала твір до постановки Театру на Єлисейських полях. Про такий дебют годі було й мріяти...

У своїх творах, зізнався Шмітт, він намагається переконати людей любити життя таким, як воно є, а не таким, як ми б хотіли, щоб воно було... «Я не уникаю тіні, а шукаю там світла, — так визначив він своє літературне кредо. — Зрештою, всі ми живемо оптимістично — створюємо сім’ї, виховуємо дітей, щось плануємо, але, коли відкриємо рота — це ж суцільний песимізм...» Щоправда, до таких висновків Шмітт також прийшов не відразу. Були в його житті і ситуації із зовсім іншим емоційним наповненням. Так, у п’ятнадцять років він серйозно замислювався про самогубство. Але випадково потрапив в оперу, де репетирували «Весілля Фігаро», і не лише забув про ці думки («мені повернули красу, враження — наче випірнув із глибини до світла»), а й закохався в музику, два його твори присвячені Моцарту та Бетховену.

У Києві французький драматург не лише зустрівся із шанувальниками, а й провів автограф–сесію у книгарні. Також Шмітт відвідав Львів, у цьому місті три театри мають у своєму репертуарі вистави за Шміттом. Драматург переглянув спектакль «Загадкові варіації», який на Камерній сцені Театру Заньковецької поставив режисер Вадим Сікорський.