«Весiлля Фiгаро».
Позавчора у столичній Українській драмі співали осанну фундатору Театру імені Франка Гнатові Юрі. І хоча за хронологією «франківці» трохи не встигли — один із фундаторів цього театру народився 8 січня 1888 року — але цю прикрість вони сповна компенсували своїм щирим ставленням до спеціального проекту, який назвали «Життя і сцена». Автор сценарію та режисер Дмитро Чирипюк призначив розпорядником дійства Богдана Бенюка. Як і для Гната Петровича, для Бенюка однією із визначальних є роль Швейка в однойменному спектаклі.
Зі «Швейка» почалася і сама ювілейна вистава. Оплески, схвильований Бенюк–Юра в костюмі бравого вояка виходить на сцену, на якій обладнаний клаптик його скромної гримерки — стіл, стілець, керосинова лампа, дзеркало... Власне, цією роллю акторська конкретика і завершується, далі перед нами — Юра–режисер, який ніколи не боявся говорити те, що думає, і відстоювати інтереси «франківців» у найвищих кабінетах. Автори ювілейної вистави згадали найдраматичніші та найбільш знакові моменти в житті Гната Юри. З ініціативи Бучми його запрошують на посаду актора і режисера в Театрi Франка, у 1920–му «франківці» випускають легендарного «Фігаро»... 1927 рік, театральний диспут у Харкові, гострий виступ Гната Юри, який наважилися надрукувати аж у шістдесятих роках...
Гастролі «франківців» у Москві, важка евакуація, слова сина, Юрія Гнатовича, який згадував, як щоночі «чорний ворон викльовував людей з їхнього будинку», розмова Хрущова та Юри — Микита Сергійович тоді зізнався, що тричі викреслював прізвище режисера зi списку тих, кого мали арештувати... Тріумфальні гастролі театру до Польщі (1950 рік), під час яких було зіграно 27 вистав, їх відвідали понад двадцять тисяч глядачів. Призначення на одну з керівних посад Мар’яна Крушельницького, після чого у театрі встановилося двовладдя...
До сюжету вистави Дмитро Чирипюк органічно вмонтував уривки з вистав, які ставив Гнат Юра і назви яких є в репертуарі театру й сьогодні — «Весілля Фігаро», «Украдене щастя»... Вустами Богдана Бенюка Гнат Юра подякував усім, хто творив «франківське» мистецтво — Бучмі, Ужвій, Мілютенку, Кусенко, Яковченку, Крамару... А від себе та нинішніх «франківців» Богдан Бенюк додав: «Хай ваша душа радіє з того світу — ми тут продовжуємо ваше діло».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
