Денис Матвієнко: дивлюся на документ, а мого прізвища там нема. Фото Юрія САПОЖНІКОВА.
Стосунки прем’єра українського балету Дениса Матвієнка з Національною оперою України ніколи не були безхмарними. Двічі йому доводилося прощатися з цим театром, який, за логікою, мав би щосили триматися за танцівника такого рівня. Натяк на перемогу здорового глузду в історії стосунків Дениса та НОУ мав місце півтора року тому, коли тодішній міністр культури Михайло Кулиняк запропонував Денису Матвієнку очолити балетну трупу театру. Трапилося це на фестивалі Вадима Писарєва, а свідком розмови міністра й прем’єра світового балету була навіть Людмила Янукович.
Амбітний Матвієнко на пропозицію відгукнувся — згідно з законодавством, упродовж року він міг працювати як виконувач обов’язків, а потім уже претендувати на посаду художнього керівника — і засукавши рукави взявся за роботу. Протягом цих півтора року з ініціативи нового художнього керівника в репертуарі театру з’явилися два одноактні балети «Клас–концерт» та RadioandJuliet, він сам проводив репетиції, залучав відомих педагогів, приймав до трупи нових танцівників (і навіть звільнив кількох за пиятику), переконував керівництво, що у театрі потрібно створювати відділ PR, реклами та маркетингу, візував різні розпорядження та документи... За цей час трупа НОУ під управлінням Матвієнка побувала на гастролях у Японії, на його запрошення до Києва приїздила зірка світового балету, народна артистка Грузії та Росії Ніна Ананіашвілі, котра танцювала «Лебедине озеро», він же запросив легендарну Наталю Макарову, яка нещодавно в київській Опері випустила тріумфальну прем’єру «Баядерки». Матвієнку навіть виділили свій кабінет, а дружина називала його роботу хобі, бо чоловік віддавав роботi більшу частину доби, а отримував за місяць суму, еквівалентну тій, яку він отримує за один крок на сцені в Росії.
«А на початку лютого я дізнався, що не є художнім керівником балетної трупи Київської опери і весь цей час ним не був, — обурюється сьогодні Денис Матвієнко. — Це було перед прем’єрою «Баядерки», я тоді не хотів піднімати скандал. Звернувся до гендиректора театру Петра Чуприни, і він підтвердив цей факт. Чесно кажучи, я не зрозумів, у чому річ. Але виявилося, що мою заяву про прийняття на посаду керівника, яку я подав ще у листопаді минулого року, підписано не було». Пояснення Петра Чуприни виглядали більш ніж дивно: мовляв, змінилося керівництво Міністерства культури і Дениса потрібно представити новому міністру. Про те, що його прізвище і фото на сайті театру з розділу «Керівництво» перекочувало у розділ «Солісти балету», Матвієнко дізнався під час березневих гастролей у Лондоні... На сайті навіть переписали його біографію, зазначивши, що Денис Матвієнко «з листопада 2011 року — соліст балету Національної опери України імені Тараса Шевченка».
Під час прес–конференції Денис також обмовився про деякі моменти зi своєї практики художнього керівника «де–факто, але не де–юре», які також могли вплинути на, м’яко кажучи, не дуже красиве рішення Петра Чуприни. Матвієнко лаявся з кадровиками, які намагалися зекономити на добових для артистів і недоплатив їм 5—10 євро, а ще наполягав, що в театрі багато зайвих людей, які нічого не роблять, але отримують пристойну зарплату. За словами Матвієнка, за дві річні ставки цих ефемерних фахівців можна поставити один пристойний балет.
«Дуже розраховую, що українська влада зверне увагу на те, що відбувається в театрі, який має бути загальнонаціональною гордістю, — сподівається Матвієнко. — Не хочу виглядати постраждалим, але я не бачу сенсу свого перебування у театрі у будь–якій якості, поки ним керують такі люди, як Петро Чуприна і начальник відділу кадрів Людмила Мавленко».
Свою підтримку Денису Матвієнку висловили відомі особистості балетного мистецтва Микола Цискарідзе (він, зокрема, заявив, що за цей час, коли на чолі балету НОУ стояв Денис Матвієнко, світ справді зацікавився балетними процесами в Україні), Сергій Даніелян, Михайло Мессерер...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
