Шаховська та Абрамович. Фото з сайта wikipedia.org.
Її життя було сповнене вiдчайдушних пригод i кохання. Юна красуня з Ревеля (нині Таллінн), де вона народилася, займалася рiзними видами спорту: чудово їздила верхи, влучно стрiляла з обох рук i навiть виграла свiй перший приз на мiжнародних змаганнях у Швейцарiї. Коли цього їй стало замало, вона отримала шоферський диплом i брала участь в автоперегонах у багатьох країнах Європи. І тут перемоги не обходили красуню.
Її уваги прагнули вiдомi європейцi — полiтичнi лiдери, банкiри, люди мистецтва. Вона була причиною багатьох дуелей, якi в Європi давно заборонили. Та головнi пригоди, незвичайнi колiзiї долi чекали на неї попереду.
Княгиня Євгенiя Шаховська з’явилася на свiт у 1889 році в сiм’ї естляндського губернатора. Майбутня шукачка пригод здобула прекрасну освiту, i батьки вже підбирали доньцi вигiдну партiю, а тут проблем не було.
Та це був початок XX столiття — епоха мистецтва i видатних науково–технiчних досягнень. Позаду бездарно програна Росiйською iмперiєю вiйна Японiї, величезна держава стрiмко нарощувала свою економiчну мiць i впевнено ввiйшла до чiльної п’ятiрки найрозвинутiших країн свiту. Великий князь Костянтин розiграв всенародну лотерею, кошти вiд якої пiшли на модернiзацiю армiї: з’явилися новi сучаснi лiнкори, мiноносцi, пiдводнi човни, а головне — над iмперiєю яскраво спалахнула зоря авiацiї. Невiдомо, яких висот сягнула б величезна країна, якби не жовтневий заколот 1917 року.
1910 року княгиня Шаховська вперше побачила в повiтрi аероплан i захопилася авiацiєю. Уроки пiлотування вона отримала у нашого земляка, видатного вiтчизняного авiатора — переможця змагань в Одесi, Києвi, Санкт–Петербурзi, Парижi — Михайла Єфiмова. У цих змаганнях брала участь i Євгенiя Шаховська. Смiлива молода жiнка часто пiднiмалася в київське небо i дуже любила це мiсто. Вона навiть мрiяла оселитися тут. «Як я люблю цей чудовий бузковий Київ!» — часто говорила княгиня Шаховська. Бузковий Київ. Усi ми знаємо Київ каштановий, а тут — бузковий. Саме таким вiн був на початку XX столiття, коли мiсто було в основному одноповерхове i в кожному дворi навеснi буяв бузок. Саме таким його пам’ятала i киянка–письменниця, iсторик вiтчизняної авiацiї Євгенiя Володимирiвна Корольова. Її книги про перших авiаторiв широко видавали на теренах колишнього Союзу та в багатьох країнах Європи. Я вперше зустрiвся з Євгенiєю Володимирiвною, коли їй було 93 роки. Талановита письменниця навiть у такi роки мала блискучу пам’ять i була свiдком перших польотiв свого дядька Михайла Єфiмова, льотчика козацького роду Лева Мацiєвича, авiаконструктора i пiлота Федора Терещенка, i також бачила польоти княгинi Шаховської. Вiд Євгенiї Володимирiвни я дiзнався i про драматичне завершення життя феноменальної Шаховської, але про це трохи згодом.
Отримавши першi уроки повiтроплавання вiд Михайла Єфiмова, княгиня вступила до школи Всеросiйського аероклубу, але невдовзi полишила її i переїхала до маленького мiстечка Йоганисталь пiд Берлiном. У мiсцевiй авiашколi працював росiянин Всеволод Абрамович, шеф–пiлотом. У нього Євгенiя Шаховська вдосконалювала льотну майстерність — невдовзi княгиня стає диломованим авiатором. Її iм’я вiдоме тепер у Європi як однiєї з перших жiнок–авiаторiв, а також завдячуючи любовним пригодам.
Насувалася Триполiтанська вiйна — Італiї з Туреччиною: княгиня мала брати в нiй участь на боцi Італiї. Як авiатор. Та життєвi колiзiї красунi неможливо було передбачити.
Її раптом побачили на аренi римського цирку верхи на тигрi! Княгиня стала дресирувальницею. Вибухнула вся Європа — що там якась Триполiтанська вiйна. Євгенiя Шаховська на сторiнках найбiльших європейських газет, у тому числi Росiйської iмперiї.
Це була справжня жiнка–амазонка, жiнка–фатум. І все ж авiацiя — найбiльша любов княгині Шаховської: вона повертається вдосконалювати льотну майстернiсть до школи пiд Берлiном. Пiд час одного з польотiв Євгенiя вела лiтак i зробила завеликий крен. Машина втратила керування i розбилася. Шеф–пiлот Всеволод Абрамович загинув, а княгиня була важко травмована.
У 1914–му вибухнула Перша свiтова вiйна. Патрiотично налаштована Євгенiя Швховська попросилася на фронт, у авiацiю. Досвiдченi авiатори були на вагу золота, i воєнний мiнiстр зробив виняток: княгиню направили в дiючу армiю. І тут не обiйшлося без скандалу: княгиня приїхала до вiйськової частини у... власному вагонi, де влаштовувала веселi банкети. Та воювала Євгенiя Шаховська добре — численнi бойовi вильоти, збитi ворожi лiтаки.
До княгинi почав залицятися командир авiазагону поручик Шереметьєвський, та невдало. Мстивий поручик звинуватив Євгенiю Шаховську в тому, що вона збиралася перелетiти до нiмцiв. Знайшлися й iншi ображенi офiцери. Вiдбувся вiйськовий суд, i княгинi пригадали все: давнi зв’язки з Нiмеччиною, навчання в авiашколi пiд Берлiном, загибель росiйського авiатора Всеволода Абрамовича. Вирок суду був невблаганний — розстрiл за зраду батькiвщинi. Та це була княгиня, до того ж мала вдалi бойовi вильоти. Микола II замiнив смертну кару засланням до вiддаленого монастиря.
І тут доля Євгенiї Шаховської робить черговий крутий вiраж. В iмперiї — Жовтневий переворот, потiм громадянська вiйна.
Ось що розповiла менi письменниця Євгенiя Корольова про подальшу драматичну долю княгинi Шаховської.
Євгенiя Володимирiвна збирала матерiали про iсторiю авiацiї i листувалася з естонцем Едгаром Меелсом. Вiн був одним iз перших авiаторiв Росiйської iмперiї i приятелював iз рiдним дядьком Корольової Михайлом Єфiмовим — як ми вже згадували, уславленим льотчиком, нашим земляком. Сам естонець воював пiд час Першої свiтової вiйни на боцi Антанти у Францiї, у складi вiдомої авiаескадрильї «Аист». Меелс писав, що в одному з номерiв популярного журналу «Іскра» за 1917 рiк бачив фото «Повернення княгині Шаховської з монастиря».
Її повернення було гучним, як i все, що було пов’язане з долею цiєї видатної жiнки. Усе тi ж парадокси вiдчайдушної Євгенiї: iмперiя покарала, а більшовики звiльнили княгиню як... жертву царської тиранiї.
І знову нова, вражаюча колiзiя Євгенiї Шаховської — вона перейшла на бiк бiльшовикiв: стала працювати в ЧК... Її особисто знав Фелiкс Дзержинський. Закiнчувалася громадянська вiйна. 1920–й рiк. Київ. Тут проходив перший судовий полiтичний процес над київською меншовистською органiзацiєю, яку бiльшовики звинувачували у спiвробiтництвi з Денiкiним. Пiд «гарячу руку» потрапив i двоюрiдний брат вищезгаданого естонця Едгара Меелса.
Повернемося до спогадiв письменницi Євгенiї Корольової. Едгар Меелс писав їй: «Мiй брат Георг пiсля закiнчення Першої свiтової вiйни повертався на батькiвщину до Естонiї з Францiї. Вiн їхав через Україну, й у Києвi його заарештували чекiсти». Пiсля процесу над меншовиками Георг не мав надiї на порятунок. Але допит вела... княгиня — чекiстка вiдпустила Георга. У тi часи авiатори добре знали один одного — iснувало своєрiдне братство пiдкорювачiв неба. До цього братства належала й княгиня Шаховська. Її вразило, що бiльшовики залили кров’ю улюблене бузкове мiсто.
Поплiчники Дзержинського не пробачили княгинi її благородного вчинку. Дворянська кров заговорила! Коли чекiсти прийшли до неї з арештом у будинок ЧК на вулицi Катерининськiй — зараз це Липська, — Євгенiя почала вiдстрiлюватись. А стрiляла вона влучно.
Із документiв ГПУ вiдомо: смертельно поранена княгиня Євгенiя Шаховська вiдстрiлювалася до кiнця. Вона поклала бiльше десятка чекiстiв. Її останнi слова: «Червона куля, та з моїх бiлих княжих ручок!»
Київ може пишатися славетною авiацiйною iсторiєю. Тут починався шлях видатного авiаконструктора Ігоря Сiкорського, тут на зорi Срiбного вiку будував свої першi лiтаки граф Кудашев. Уже в нашi часи авiабудiвну славу мiста примножили уславленi генеральнi конструктори Олег Антонов i Петро Балабуєв.
Є на Лук’янiвському кладовищi в Києвi двi святi могили: тут поруч спочивають уславлений льотчик–винищувач Євграф Крутень i видатний авiатор Петро Нестеров. Козацького роду українець Крутень збив пiд час Першої свiтової вiйни десятки ворожих лiтакiв. За його книгою «Теорiя повiтряного бою» майже до Другої свiтової вiйни навчалися льотчики–винищувачi багатьох європейських країн. Вiн загинув, повертаючись з останнього переможного бою.
Росiянин Нестеров перший у свiтi виконав у небi над Києвом «мертву петлю». Вiн загинув у Захiднiй Українi, виконавши перший у свiтi повiтряний таран пiд час тiєї ж вiйни.
Ми не знаємо, де поховано чарiвну красуню й вiдчайдушну смiливицю княгиню Євгенiю Шаховську. Вона теж представниця повiтряного братства, для якого небо стало рiдною стихiєю. Чекiсти зробили все, щоб це iм’я було стерте не лише з лиця землi, а й iз пам’ятi народної.Та знаємо ми одне: зорi над Євгенiєю Шаховською сяють київськi!..
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
