Редактори модних журналів — «дєвушкі» за визначенням. Їм завжди належить бути актуальними, передовими, з тенденціями, без віку та різних там домашніх прибамбасів. І тут раптом Ірина Данилевська — співзасновниця українського тижня прет-а-порте і на той час редакторка журналу «L'Officiel -Україна» стає бабусею, у грудні минулого року в неї народився онук Кирюша. Слово «бабця» в українському контексті погано надається до асоціацій із молодими модними жінками, але є обнадійлива тенденція. Проте сімейні радощі редакторки престижного паризького журналу в Україні — не головний інформаційний привід цього інтерв'ю. Просто в березні Ірина Данилевська залишила журнал L'Officiel і придуманий нею журнал «Єва», оскільки відбулися зміни в команді власників, а в червні вже вийшло у світ нове видання — «Сезони моди», придумане і зроблене командою Ірини Данилевської і її чоловіка, видавця Володимира Нечипорука. Про нюанси фешн-журналістики і фешн-бізнесу в Україні, про те, що за глянцем і за подіумом, Ірина погодилася розповісти в ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій».
— Іро, за останні півроку в тебе сталося так багато змін — ти стала бабусею, навесні розпрощалася з двома своїми вистражданими про-ектами — «Євою» і «L'Officiel-Україна» і встигла зробити новий журнал. Причому якщо до першої події протягом 9 місяців можна було підготуватися психологічно, то зміна місця роботи, наскільки я знаю, сталася незаплановано.
— Звичайно, ми не були готові до того, що підемо з «Єви» і L'Officiеl, це було з нашого боку досить спонтанне рішення. Воно було викликане тим, що наші попередні партнери, яким належав контрольний пакет акцій, продали його іншим людям, а з новими співвласниками ми не спрацювалися. Хоча формально ми ще на якусь частину залишаємося співвласниками видавничого дому, який видає ці журнали. Я думаю, що журнал «Єва», на превеликий мій жаль, видаватись не буде. Це дуже складний журнал, над ним працював прекрасний колектив на чолі з Сергієм Фащуком, який робив його на хорошому європейському рівні — молодіжний, доволі агресивний, модний журнал. Повторюю, такі журнали дуже важко робити, а оскiльки і ми, і наші колишні партнери маємо право на «Єву», то ні ми, ні вони, я думаю, видавати його не будемо. Це точка зору на сьогодні.
Наше рішення було непідготовленим, але, я думаю, правильним, тому що як показує результат, новий L'Officiel зовсім не такий, яким він був. Наша команда бачила його по-іншому, значить, правильно, що ми розлучилися, але я сподіваюся, з журналом буде все в порядку. Тому що це хороший французький бренд, і наявність його в країні додає країні авторитету.
— У чому різниця підходів вашої команди і нових власників?
— У них трошки інші пріоритети. Я бачила новий журнал і, наприклад, знаю, що Андрій Данилко як успішний актор міг би з'явитися в L'Officiel за нашої команди, Вєрка Сердючка так, як вона подана в цьому журналі, навряд...
Концепція нових власників не збіглася з нашою щодо ставлення до людей, щодо фінансової політики. Тут ми як видавці в першу чергу зазнали втрат своїх позицій, тому що для нас із Володею пріоритетними завжди були якість журналу і якість колективу, який його робить. Колектив, який ми зібрали в «Єві» і L'Officiel, для глянцевих журналів, хай мене вибачать Elle, ХХL й інші глянцеві колеги, був зірковий, найкращий. Пішли з журналу не тільки ми, а вся команда, залишилася тільки одна людина — менеджер із реклами. І судячи з того, що Віка Зубенко тепер головний редактор «Дзеркала моди», Соня Забуга працює в журналі Elle, Сергій Фащук працює в «Сана Хант» над виданням дуже пафосного корпоративного журналу, деякі наші співробітники перейшли у французькі, італійські компанії, всі прекрасно, з підвищенням статусу або з підвищенням зарплатні влаштувалися, — це не голі слова про те, що наш колектив був прекрасний. Деяких зірок вдалося забрати iз собою, але було дуже важко зберегти весь колектив, тому що ми йшли в нікуди. З колишньої команди з нами працює 15 співробітників, але з усіма іншими ми підтримуємо дружні стосунки, вітали їх із новими посадами, як і вони зараз вітають нас із новим виданням.
— Ти як редактор і Володя як видавець пішли — і це можна зрозуміти, можливо з новими власниками стало невигідно працювати чи некомфортно, але звільнення всієї редакції — це що, така відданість чи корпоративна солідарність?
— У принципі всі люди дорослі, і посади, які вони займали, і фінанси, які за ними стояли, були достатньо привабливі. Але є речі, через які дуже важко переступити. Я думаю, люди розуміли, що, залишившись у тих самих стінах, вони не зможуть так само працювати, тому що є якісь нюанси. Наприклад, для нас було важливим, щоб журнал L'Officiel був присутній і в Парижі, і в Мілані на показах, щоб ми мали право сказати: ми це бачили, ми так вважаємо, це наша точка зору, але вона базується не на інтернеті і читанні російського «Вога», вона базується на тому, що ми бачили на власні очі, на досвіді наших французьких, російських колег і на нашому власному. Такі моменти не були прийняті нашими партнерами. Ми думали, що в L'Officiel мають з'являтися красиві люди, навіть коли це світська хроніка, світське життя, ми шукали хороший ракурс, цікавий момент, тому що це журнал з традиціями, це журнал французький, я б навіть сказала, паризький, трошечки, може, зі снобістськими ухилами. Ми намагалися цей дух передати тут.
Знаєш, усі журнали схожі один на одного — всі жіночі журнали схожі, всі модні схожі, тому що модні складаються з одягу, аксесуарів, продуктів парфумерії і косметики, жіночі — з психології, сім'ї, сексу, тієї ж моди і пліток про зірок, чоловічі — з автомобілів, яхтингу, зброї і чоловічої моди. Різниця між ними полягає в тому, що за кожним журналом стоїть особистість, це може бути одна людина, а може «збірний персонаж», тобто редакція. В журналах, які ми видавали з Володею, ніколи в житті не було фрази: «Редакція може не поділяти думку автора». Тому що я вважаю, якщо редакція не поділяє думку автора, значить, цей автор не може з'явитися на сторінках журналу, а якщо поділяє, значить, ми несемо відповідальність.
— Коли я дізналася, що ваша команда йде з журналу, перше, що я подумала, що другого такого сильного редакційного колективу для модного журналу в Києві не знайти. І все-таки команда знайшлася, журнал випустили без вас, є в новій команді, на твою думку, «зірки»?
— Із тих людей, які там працюють, я досить давно знаю Наталю Радовинську, Наташа була хорошим стилістом в Elle, потім вона звідти пішла і тепер працює креативним директором в L'Officiel.
— Ви пішли в нікуди, і це «нікуди» протривало два місяці.
— Це «нікуди» протривало два місяці, тому що гріх було не використати розкручений нами бренд «Сезони моди», і позаяк у нас давно є каталог «Сезони моди», то перетворити його на журнал не становило великих труднощів. Концепцію проекту, може, не дуже видно в першому номері, тому що далися взнаки організаційні питання, переїзд у новий офіс. Якщо журнал називається «Сезони моди», то він виходитиме чотири рази на рік і два рази на рік ми будемо повноцінно знайомити всіх із ідеями українських дизайнерів, повноцінно — це ось 40 сторінок каталогу, присвяченого українським дизайнерам, які брали участь у «Сезонах моди». Ми будемо знайомити з творчістю французів, італійців, англійців тощо. Крім того, будемо говорити, що чекає на Україну — які кінофільми, книжки, музика, концерти. Враховуючи 12-річний досвід видавницької діяльності, ми, безумовно, знали, що виходити на ринок треба з чимось незвичайним, із тим, чого ще не було. Цей ринок називається «ринок глянцевих журналів», так у нас папір не глянцевий, а навіть дуже-дуже матовий, він виглядає достатньо стильно. Є кілька схожих проектів за кордоном, я маю на увазі за якістю паперу, тож для модних людей такий формат не є шоком.
— Крім незвичного формату, незвичного паперу, окремої ніші, журнал нетиповий ще й тим, що його видано українською мовою.
— Ми продовжуємо доводити українцям, що можна мати українською мовою хороший продукт, а не тільки надруковані на туалетному папері анекдоти.
В. Нечипорук: — Мова не має значення. Ми видавали «Єву» українською, L'Officiel російською, і в тих регіонах, де люди читають, звикли читати, люблять читати, прекрасно розходилися обидва журнали, а де не читають, ніяка російська не допомагає.
— Щось не віриться, що журналом «Сезони моди» ви й обмежитеся, мені правильно не віриться? Я думала, що ви будете робити «Вог-Україна» чи «Харперс-Базар»...
В. Н.: — Ми зараз ведемо переговори щодо придбання ліцензії на «Jalouse Україна», і якщо все вийде, то з'явиться такий журнал. Ми працювали з L'Officiel і з «Євою» — це було вигідно з маркетингових і рекламних позицій. І якщо «Єва» була молодіжною, L'Officiel більш дорослим, то, зробивши «Сезони моди» для дорослої публіки, треба думати щось для молодіжної.
І. Д.: — «Вог», на жаль, не продає ліцензії, а «Базар» належить конкурентам — «Independent Media», видавничому дому, в який входить і «Космополітен». Якщо мені запропонують стати головним редактором «Харперс-Базар», я, можливо, погоджуся.
— Отже, якщо поки у вас є квартальник і більше нічого, чи значить це, що в тебе буде більше часу займатися тижнем прет-а-порте «Сезони моди»?
— Ми тільки про це й мріємо. Зараз на підписанні є наш проект на ексклю-зивне представництво журналу Coll-ezioni в Україні, це значить, що в українських дизайнерів з'явилося б більше можливостей засвітитися. От зараз вийшов Collezioni з осінніми колекціями, і мене питають, а де там українські дизайнери. Ну, як де? Між Версаче і Готьє. Насправді це дуже приємно, коли дійсно між Версаче і Готьє є 4 сторінки українських дизайнерів. Я думаю, що ми цим проектом будемо займатися активно, що ми трохи розтормосимо Fashion-TV-Україна і нарешті просунемося в бік телевізійного мережевого мовлення, подивимось, як буде з іноземними дизайнерами. Тому що в нас є декілька заявок з боку дизайнерів із Чехії, з Америки, з Польщі на осінні «Сезони». Тобто є над чим працювати. Я, на жаль, ніколи не могла собі дозволити посидіти склавши руки.
Подарунки від Пустовіт і Гусіної для фешн-онука
— Роль особистості в історії ніхто не відміняв. У вашому житті з'явилася важлива особистість — онук Кирило, і в зв'язку з цим чи не будеш ти займатися дитячою модою?
— Я можу відповісти на це запитання дуже просто: якщо цю дитячу моду буде робити Ліля Пустовіт, то я готова для Лілі зробити окремий день дитячої моди. Якщо це буде дитяча мода така, як нам до цього пропонували: зроблена студентами-трієчниками, в яких не вийшла доросла мода, а тому вони взялися за дитячу, показана цими нещасними дітками-манекенниками, які приймають дорослі пози на подіумі і це вже не наївно, вже боляче на це дивитися, такою модою я не хочу займатися і не буду.
А до речі, ми отримали два прикольні подарунки. Христина Гусіна подарувала Кирюшці шкарпеточки Dior, це був не стільки матеріальний подарунок, скільки такий жарт: ну, куди ж там онук редактора L'Officiel без Dior? Дуже такий милий подарунок і смішний. А другий подарунок зробила Ліля Пустовіт, ми з Кирилом Максимовичем поїхали до Лілі в офіс, і Максимович отримав невелику дитячу ковдрочку з лисиці з лейблом Пустовіт, з вельветовим зворотним боком.
— Після перемоги на «Євробаченні» Руслана сказала: «Пустіть нас у Європу і ми її порвемо своєю музикою». На твою думку, в креативному сенсі українські дизайнери спроможні Європу здивувати?
— З творчого боку — так, я абсолютно з нею згодна.
В. Н.: — На «Сезони моди» ми запросили Девіда Фоулі, і він зараз почав співпрацювати із «Сенсусом» у сенсі маркетингу. На «Сенсусі» він зрозумів, що нашим дизайнерам бракує знання фешн-бізнесу, хоча «Сенсус» має мережу з 14 магазинів. А директорка вважає, що найбільша користь від Фоулі, що коли він приїздить, персонал у нього вчиться багатьох речей: пошуку обладнання для магазину, його розташування і так далі. Він пробує залучити якихось інвесторів до цього процесу, починає працювати із Земськовою-Ворожбит у ролі арт-бізнес-консультанта. Грубо кажучи, кожному Марксу треба свій Енгельс.
І. Д.: — Фешн-бізнес — це не тільки те, що робить окремо взятий дизайнер, бізнес— це все, що відбувається в країні, а в країні бардак. Якщо в Україну ввозиться кілька мільйонів пар взуття за ціною 70 центів за пару, це офіційний облік, то як можуть підніматися вітчизняні взуттєві фабрики? Як би вони не старалися робити дешеве взуття, використовуючи дешеву робочу силу, дешеву воду і дешеве світло, все одно це реально коштує дорожче. Тому треба спочатку привести все до порядку. Так і з дизайнерами, коли така кількість імпорту без усякого контролю, ніхто не буде на фабриці випускати одяг Лілі Пустовіт чи Віктора Анісімова, тому що ні фабрика, ні Вітя з Лілею не можуть конкурувати з тим, що пів-Китаю роблять дешевий одяг для України. Всі речі мають бути — і французькі, й італійські, але мають же бути й українські. Італія ж має пільги для своїх виробників одягу. В Італії у Сергія Бизова, наприклад, прекрасно пішли справи, і вони йому сказали: це перший раз так добре — ми всі раді, ми всі в захваті, все так зараз розкупимо, а на другий раз буде вже не презентація, а праця. Це значить, сертифікати, оплата шоу-рума, ввізне мито, різні податки за те, що ти іноземець. Якщо ти не хочеш бути іноземцем, залишайся в Італії, працюй в Італії, тоді ти будеш італійцем, ти будеш вносити свою частку в обіг італійських грошей і матимеш пільги.
— Іро, а в тебе немає такого відчуття, що твій досвід і кар'єра для сьогоднішньої ситуації у фешн-бізнесі — це вже надкваліфікація?
— Ні, я не думаю. Тому що якщо ми вже зробили 14-ті «Сезони моди» і кожен раз щось додаємо, кожен раз щось вигадуємо нове, значить, і я росту, і ми робимо щось краще. Коли я пішла з журналу, отримала кілька ділових пропозицій, але я хотіла не просто функціонувати, а щось робити. І до речі, ще такий нюанс, по якому ми не зійшлися з нашими колишніми партнерами: ми завжди вважали, що журнал для того, щоб бути дійсно цікавим, авторитетним, має не тільки описувати події, він має сам бути ньюсмейкером. Набагато цікавіше робити щось, продукувати якісь ідеї і потім втілювати їх у життя, тому що зовсім теоретиком бути теж нецікаво.
— Ти змогла хоч якісь переваги статусу безробітної оцінити — виспатись, наприклад?
— А я не була безробітною жодного дня, враховуючи, що я є співорганізатором «Сезонів моди». Хоча, скажу чесно, в мене було бажання трохи перепочити. Але все продовжується.
— З чим ми тебе і вітаємо.
Починався Тиждень з порогу — навпроти входу в «Мистецький арсенал» куратор проекту Ukraine Inspired, дизайнер Федір Возіанов представив невелику колекцію casual–речей — футболки та світшоти з патріотичними принтами та написами. >>
Катя Возіанова — засновниця ательє Indposhiv, донька дизайнера Федора Возіанова — маже п’ять рокiв тому знайшла вільну нішу: чоловічі костюми на замовлення. Нудне радянське слово «індпошив» написала латиницею і взялася до роботи. Це тільки на перший погляд здається, що Brioni та Ermenegildo Zegna задовольнили потребу багатих чоловіків у пристойних костюмах, а торгова марка «Михаїл Воронін» — не дуже багатих. >>
Український тиждень моди, що проходив iз 9 по 13 жовтня, дав відчуття, що країна перебуває напередодні створення повноцінної fashion–індустрії. Є UFW — з традиціями, патріотизмом, професіоналізмом. Є нібито альтернативні модні Дні — проект маргінальний, проте амбіційний. Є Львівський fashion week, і в ці дні вперше пройдуть «кучні» покази в Харкові. >>
Олега Скрипку в нас просто люблять. Здається, саме тому поява його в підсумковому дефіле на подіумі Українського тижня моди викликала шквал овацій. У кулуарах після закінчення першого дня Тижня, в якому Скрипка дебютував як дизайнер, більше критикували його колекцію, ніж захоплювалися. >>
33–й український тиждень моди наповнений ефектними заходами і медійними обличчями. 12 жовтня на подіум UFW вийдуть 12 телеведучих групи каналів «1+1» у вбранні від українських дизайнерів — і Лідія Таран, і Алла Мазур, і Данило Грачов, і Руслан Сєнєчкін, і Юлія Бориско, і Василіса Фролова. >>
