Кров на школярських зошитах

      «Мені наснилася моя Оля, я нібито запитувала її уві сні: «Донечко, скажи мені, хто тебе вбив?». Але вона тільки подивилася на мене сумно-сумно, розвернулась і пішла...». Жінка, яка розказує це, ридає так відчайдушно, що мимоволі починаєш плакати разом із нею. «Ви б бачили її рученьки...», — каже вона. 31 липня 2002 року шістнадцятирічній Ользі Анісіфоровій нанесли 53 удари ножем. Жоден із них не вбив її відразу, тож, за висновком судмедексперта, вона помирала протягом тривалого часу. І поки тривала агонія дівчини, вбивця Ольги то сидів поруч із нею, то походжав квартирою, гортаючи її зошити та щоденник і лишаючи на сторінках її ж кров, то зазирав у ванну, де навіть устиг вимитися...

«Краще б убили відразу...»

      Мати Ольги, Тетяна Бурлаченко, відтворює той проклятий день у деталях. Ранком, говорить Тетяна, вона, як завжди, поїхала на роботу (в минулому — стюардеса, Бурлаченко працює тепер адміністратором у «Міжнародних авіалініях України»). Вдома залишилась Ольга, яка щойно повернулася з відпочинку. Незабаром дiвчина подзвонила матері. «Що сталось?» — запитала Тетяна. «Знову ті дзвінки, мамо», — сказала Ольга. До Ольги та її матері протягом місяців двох дзвонили невідомі, дзвонили і мовчали, розповідає Тетяна. Як потім встановила міліція, дзвінки були з телефонного автомата. Чи мають вони якийсь зв'язок із вбивством, чи ні — наразі невідомо. Проте тоді, 31 липня 2002-го, Тетяна Бурлаченко ніяк не могла позбутися тривоги і якогось недоброго передчуття. Згодом вона зателефонувала дочці, аби переконатися, що з нею все гаразд. Але Оля їй уже не відповідала. А ще через якийсь час Бурлаченко на роботу подзвонила сусідка: «Таню, вас, напевне, пограбували. Олю я ніде не бачу. Але всі речі у вас розкидані, такий гармидер у квартирі...».

      Була одинадцята година ранку. Олю знайшли під купою одягу та інших речей. Все її тіло було пошматоване, але слідів згвалтування експерт не встановив. З квартири не зникла жодна цінна річ, зазначає Тетяна Бурлаченко. «Зберігались у нас тоді чотири тисячі доларів, лежали й гривні, золото, прикраси. Нічого не взяли, абсолютно нічого!». Лише позбиткувалися над її дитиною. «Ви б бачили, що із нею зробили, — плаче Тетяна, — краще б убили відразу, а то ж різали на шматки!». Два тижні після вбивства Тетяна не могла говорити, спілкуватися, дуже повільно приходила до тями... А коли знайшла в собі сили, поїхала в міліцію (цю справу взявся розслідувати Голосіївський районний відділ міліції), де розповіла про деякі свої підозри. 

      Як би дико й неймовірно це не звучало, але Тетяна вважає, що до вбивства її доньки міг бути причетним один із далеких родичів дівчинки. Саме ця людина, стверджує вона, знала про повернення Ольги додому з літнього табору і про те, що наступного дня дівчина відпочиватиме з дороги та лишатиметься в квартирі одна, бо «ми з батьком підемо на роботу», додає Тетяна. Саме цій людині покійна Ольга, можливо, власноруч відчинила двері, оскільки на них не знайшли слідів злому. (До речі, на думку міліції, вбивця був один, що також до певної міри вкладається у версію Олиної матері). Проте особу, згадувану Тетяною Бурлаченко, правоохоронці затримали й допитали, а потім відпустили через відсутність проти неї доказів. Ми не будемо коментувати такий крок слідчих, оскільки не знаємо всієї картини.

Преса була свідком міліцейських обіцянок

      Однак не можна не розділити обурення Тетяни Бурлаченко, коли вона скаржиться на відмову правоохоронців ознайомити її з усіма матеріалами справи. Ось тут, власне, і криється причина, через яку мати вбитої дівчини прийшла до редакції «України молодої». Вона сподівається бодай на якусь реакцію з боку голосіївської міліції та прокуратури, яка, за твердженням Тетяни, мало того, що не підпускає її до жодного папірця зі справи про вбивство Ольги, так ще й сама ані найменшим чином не налаштована на виконання своїх безпосередніх обов'язків. 

      Після того, як у день убивства міліція запротоколювала усе на місці злочину, вона (знову ж таки, за словами Тетяни Бурлаченко) умила руки і більше не доклала істотних зусиль для того, аби знайти винуватця (чи винуватців) трагедії. І це при тому, що матері покійної обіцяли не раз і не два, що слідство обов'язково завершиться віднайденням убивці. Тетяна навіть пригадує один з брифінгів за участю високого міліцейського начальства, проведений восени минулого року, коли подібні обіцянки — скорого та плідного завершення цієї справи — звучали вже у присутності преси.

      Нічого не змінилось на краще і з передачею слідства до відома прокуратури Голосіївського району, каже Бурлаченко. Обидва слідчі, з якими їй регулярно доводилось спілкуватись (зі сторони міліції це був Дзюба Геннадій Анатолійович, зі сторони прокуратури — Капелюшний Олександр Вікторович, — такі імена називає Тетяна Бурлаченко) лише переконують жінку в тому, що «вони працюють, працюють», проте результати такої наполегливої праці — нульові. А з дня вбивства Ольги Анісіфорової, між тим, минає вже два роки...

«Навіщо вам це треба?»

      Згідно зі статтею 49 Кримінально-процесуального кодексу України про статус потерпілого, Тетяну Бурлаченко мали б визнати потерпілою, оскільки такою (за визначенням КПК) вважається особа, якій заподіяна «моральна, фізична або майнова шкода». Чи, може, на думку представників прокуратури та МВС, втрата єдиної дитини для матері не підпадає під визначення «шкоди»? Принаймні Тетяні Бурлаченко і досі відмовлено у тому, аби вважати її потерпілою у справі. Як наслідок такої відмови — Тетяна не має доступу до матеріалів слідства. «Навіщо вам це треба?» — відповідають їй слідчі, коли Тетяна просить дозволу ознайомитися з деякими моментами, що мають міститися серед томів кримінальної справи. Її також ніхто не інформує про хід розслідування, якщо воно взагалі ведеться, говорить вона.  

      «Таке враження, що розслідування цікавить винятково мене. Воно й зрозуміло, я ж — мати... Але скажіть мені, як можна було нічого не зробити задля того, аби схопити такого вбивцю? Таку людину — ні, людиною я його назвати не можу! — того, хто зробив це з моєю донькою?». Тетяна Бурлаченко скаржилась на бездіяльність слідчих органів і в Генеральну прокуратуру, і Уповноваженому з прав людини. Відповіді по суті ані від Васильєва, ані від Карпачової їй не надійшли. Наразі, повідомляє Тетяна, справу її доньки, наче м'яч, жбурнули вже до прокуратури міської. Це останнє, що їй відомо про перебіг подій.

      Звичайно, що «Україна молода», вислухавши Тетяну Бурлаченко, вирішила надати змогу озвучити свою позицію й іншій стороні. Тобто Голосіївській районній прокуратурі, і слідчому Олександру Капелюшному зокрема. Капелюшний зазначив, що йому зрозумілий стан Тетяни Бурлаченко і її горе, яке спонукає Тетяну до несправедливих обвинувачень. «Це її особиста думка про роботу прокуратури. Насправді ми робимо все, що в наших силах», — заявив він, відмовляючись від подальших коментарів. На запитання, чому він свідомо позбавляє себе можливості висунути власні контраргументи на підтвердження того, що слідство ведеться, Капелюшний нагадав кореспонденту «УМ» про таємницю слідства, яка втримує його від афішування успіхів та розголошення окремих деталей, і запропонував звертатись до керівництва прокуратури по дозвіл на більш предметну розмову. «Тетяна Бурлаченко також говорить, що їй відмовлено у визнанні її потерпілої стороною. Чи це так і є насправді?», — запитала я. Олександр Капелюшний уникнув прямої відповіді на це запитання, зазначивши лише, що в разі, коли його керівництво дасть «добро», він продемонструє деякі документи, і «ви зрозумієте, що це не так». Ми спробуємо отримати такий дозвіл, бо, як нам здається, в історії про розслідування вбивства Ольги Анісіфорової головні сторінки іще не написані...