Китайська грамота

      — Доблій день! Як ся маєсь? — обличчя студента Лю Юнь Тао розпливається в усмішці, бо для українця ефект від колоритного «як ся маєш» з вуст представника жовтої раси завжди передбачуваний і стовідсотковий. Юнь Тао, якого одногрупники з Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка звуть просто Юрою, один iз кращих на своєму другому курсі. І не тільки тому, що в заліковці у нього лише «добре» і «відмінно»: у позаурочний час «Юрко» ще випускає ієрогліфами київську газету «Українсько-китайський бізнес» iз тижневим тиражем 3 тисячі примірників.

      За статистикою, кількість китайських студентів в Україні стабільно значна. У 2003—2004 навчальному році їх було понад 5 тисяч, тобто кожний третій з 14 тисяч іноземних студентів. Юнаки й дівчата з Піднебесної не мають особливих уподобань щодо природничих чи гуманітарних наук — їх однаково багато як у Національному авіаційному університеті, так і в Національній академії мистецтв. Взагалі для будь-якого українського університету будь-який студент-іноземець — це престижно. Численні студенти з КНР завжди бажані ще й тому, що акуратно сплачують від однієї до двох тисяч доларів за навчальний рік і після повернення на батьківщину рекламують українські вищі заклади наступним поколінням студентів з 1,25-мільярдного Китаю.

      У ці липневі дні в аудиторіях підготовчого факультету Київського національного університету імені Шевченка дзвінка тиша, а декан факультету Тетяна Табенська вся у клопотах — збирається у традиційне щорічне відрядження до Китаю з презентацією освітніх програм і послуг. «А почули б ви, як китайські діти співають на наших вечорах «Пісню про рушник» чи ставлять уривки з п'єс української класики, — ділиться Тетяна Володимирівна. — Я їх і називаю не китайцями, а українцями». Підготовчий факультет КНУ унікальний тим, що українську мову — офіційну мову вищої освіти в Україні — студенти-іноземці вивчають лише тут. У решті цікавих для китайців вузів Києва, Харкова, Одеси викладання ведеться переважно російською. «У Китаї попитом користується і російська мова, тому спеціально розробляємо методики, які одночасно дозволяють опанувати і українську, і російську», — розповідає декан.

      Саме стараннями Інституту філології КНУ імені Шевченка (в університеті з 544 іноземних студентів понад 400 посланців Китаю) на початку цього року тиражем три тисячі примірників побачив світ великий «Китайсько-український словник», де на 1176 сторінках міститься понад 80 тисяч китайських словоформ, включно з великою кількістю термінології з різних галузей. Правда, коштує це диво сходознавства аж 280 гривень, що не кожному студенту по кишені, але в університетських бібліотеках, слід сподіватися, словники будуть доступні.

      Проблема нерозуміння викладачів залишається поки що найбільшою бідою перспективної китайської колонії в українських університетах. Викладачі скаржаться, що інколи письмові роботи китайці навіть подають ієрогліфами — від відчаю, мабуть. «Йду на заняття з групою глухонімих... та ні, не студентами з особливими потребами — китайцями», — ділиться переживаннями знайомий доцент-економіст.

      Це не закид на адресу низької якості підготовки на мовних курсах — як-не-як, за три десятиліття через згадуваний для прикладу підготовчий факультет КНУ ім. Шевченка пройшло 20 тисяч іноземців зі 120 країн світу. Навчали ще й не таких! Та передусім мовленнєвий апарат китайця різко різниться від європейського. «Китайська мова характерна наявністю тонів, і одне й те саме слово, вимовлене спершу, як музична нота до, а потім вище, як музична нота мі, означатиме два зовсім різні поняття», — пояснює кандидат філологічних наук Тетяна Смирнова. Ось чому найперша увага повинна приділятися усному мовленню і розумінню.

      Для кращого опанування мови — занурення в українсько- чи російськомовне середовище — китайці самі просяться у гуртожитки. А викладачі зі стажем згадують, що за Радянського Союзу найкращим українським студентам давали «комсомольське доручення» — семестр прожити в одній кімнаті з іноземцем і навчити його розуміти мову на побутовому рівні. Але по-перше, у нас часто своїх студентів нема куди селити, а по-друге, в гуртожитки більшості наших вищих навчальних закладів навіть невибагливих китайців селити соромно.

      ...На запитання, чи мріє український студент-журналіст Лю Юнь Тао стати головним редактором, скажімо, провідного китайського інформаційного агентства «Сіньхуа», «Юрко» заперечливо відмахується. «Зустрічаю багато наших вихованців у фірмах, міжнародних приватних структурах, спільних китайсько-українських і китайсько-російських підприємствах»,— твердить декан Тетяна Табенська. Нова генерація китайської молоді особливо прагне реалізувати себе у власній справі, і доброю школою життя для них стають вищі навчальні заклади України.