Після війни в моєму селі пересувні кіноустановки крутили трофейні фільми: «Робін Гуд», «Королівські пірати», «Месник із Ельдорадо», «Три мушкетери», «Красна мантія», «Таємничий знак» та інші. Чи не тому в ті роки мушкетерами ставали всі учні школи, змагаючись на перервах клас на клас лозяними шпагами. У восьмому класі, взимку, мені пощастило: зi шкільної бібліотеки, по черзі, дісталась книга Олександра Дюма «Три мушкетери» iз запальцьованими краями сторінок, яку вночі читав при каганці, а навесні — ще й «Двадцять рокiв по тому»...
Прочитані книги дещо поповнили юний інтелект, тож я на нецікавих уроках не тільки оглядав синці й подряпини на правій руці, а й гадав, що ж буде через двадцять років після Сталіна. Мої оптимістичні уявлення не здійснились ні через перші, ні через другі 20 років. Через перші — зрозумів, що обіцяний комунізм — примара, що бездарна і антинародна влада тільки на словах дбала про забезпечення зростаючих потреб радянських людей, витрачаючи всі ресурси на боротьбу iз «загниваючим» капіталізмом; а ще через двадцять радів, що ми — вже «самостійні»...
Ейфорія самостійності захопила не тільки мене. Початок 90–х років — це ті часи, «коли письменники–рвачі рвались у політичні діячі» (вислів мого однокурсника–киянина Володі Бісовецького, який їх знав): Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський... Доповіді, виступи, інтерв’ю, статті. Критика, повчання, прогнози. Скільки пафосу!.. Довіра новій владі! Україна й українське — понад усе! Українці всіх Україн, єднайтеся! Будуймо нашу державу в кожному місті і селі! Україна — в центрі Європи! Майбутнє Руху — майбутнє України! Хто хоче підпалити Україну? Чи покається Росія? Станьмо єдиною сім’єю інтелігентів! Євреї в Україні мають жити і почуватися краще, ніж у Москві, Ленінграді, Нью–Йорку, Тель–Авіві та Єрусалимі!... Такі й подібні гасла лунали з їхніх вуст. Забувалося, що ці діячі добре вживалися і в радянські часи: вихваляли та оспівували владу, мали партквитки, пільги, можливість друкуватись...
Піддалася ейфорії і поетеса Ліна Костенко. В 1993 році на відзначенні 79–річчя Бориса Чічібабіна вона викрикнула: «Борисе Олексійовичу, як же так: коли ми всі радіємо нашій незалежності й гукаємо: «Слава Україні!», ви друкуєте в «Литературной газете» вірш «Россия, будь!». Хіба не в цій Росії за часів Шевченка вішали повсталих кріпаків?»
Мудрий поет невдовзі відповів: «Вот и значит, Лина, что на том, / что на этом свете, / мы один и тот же вспомним дом, / материны дети. / В доме том господствовать и клясть / чуждо горней воле. / Вот и дивно мне, что вы за власть / ту, что вор на воре».
Це зрозуміли громадяни, які через десять років вийшли на Майдан захищати не тільки свої громадянські права, а й Віктора Ющенка (як би фарисеї не викривляли суть подій) — від влади, «что вор ва воре». Дух свободи і справедливості в суспільстві ще залишався, хоч «бувші кадебісти» і амбіційні провокатори встигли розтягти Народний рух по «сусєкам». Та коли я, умудрений життєвим досвідом, вдивлявся в обличчя тих, хто на подіумі Майдану, мов оси, в помаранчевих шарфах і стрічках обсіли Ющенка, то розумів, що з цього роя не вийде н ...А коли ще побачив, як у Донецьку агресивне зібрання кілька хвилин, стоячи, аплодувало Януковичу на його погрози «етім козлам, коториє мєшают нам жить» (так аплодували Брежнєву, Андропову, Черненку), то усвідомив, що з омертвілого радянського черева «гробовая змия, шипя, между тем выползала»... І здригнулася Україна, ужалена в Сіверськодонецьку і Харкові сепаратиським «ПІСУАРом».
Зрозуміла це і мудра Ліна Костенко. «Самашедший» герой її «Записок...», відчувши фарисейство і глибину протистояння поводирів «помаранчевих» подій, iз розпачем дивився на подіум Майдану, усвідомивши, що «пішло угору «Хамове плем’я». Отож і маємо те, що маємо: покращення сьогодні, якщо вчора вижив.
Сьогодні я не гадаю, що буде через 20 років. Не тому, що не доживу, а тому, що після блокування українськими кочубеями і європейськими приятелями Путіна на Бухарестському саміті (квітень 2008) намірів приєднання України і Грузії до Північно–Атлантичного альянсу, після прийняття лакейських, край шкідливих Московської–2009 і Харківської–2010 газових угод кожного року (аж до 2042) iз нашою державністю може відбутися те, що з Грузією в 2008–му.
До речі. Читав, що якийсь міжнародний орган (причетний Ян Табачник) нагороджує орденом честі тих, для кого честь і справедливість не просто слова, а правила життя. Кавалерами цього ордена стали Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Янукович, Володимир Путін, Йосип Кобзон, Віталій Коротич. Не вистачає в списку Дмитра Табачника і Сергія Ківалова — поки що. Недарма кажуть, що в одеситів і тапочки сміються.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
