«Я втратив сенс. Я не знаю, що мені робити. Мені 67 років. І я не знаю, що мені далі робити».
Ще років двадцять тому уявити собі, що такі слова колись вилетять із вуст Бориса Березовського — одного з найбагатших і наймогутніших олігархів Росії — було просто немислимо. Минулої суботи тіло мільйонера було виявлено в його розкішному будинку в містечку Аскот неподалік Лондона. І однією з перших версій, яку розслідувала поліція, стало самогубство. Адже останнім часом Березовський справді втратив сенс життя...
Доктор наук (дисертацію він захистив на тему «Розробка теоретичних основ алгоритмізації прийняття передпроектних рішень і їх застосування»), член–кореспондент Російської академії наук, він почав активно займатися бізнесом ще до розпаду Радянського Союзу. І домігся в цьому неабияких успіхів. Борис Березовський був засновником і найбільшим акціонером таких потужних російських компаній, як ЛогоВАЗ, «Сибнєфть», «Русал», телеканалів ОРТ і ТВ–6, видавничого дому «Коммєрсант», «Нєзавісімой газєти» та багатьох інших.
Але найбільшу славу й найбільше розчарувань йому принесла політика. У 1996 році він фактично зробив президентом уже старого, хворого й, здавалося б, заздалегідь непрохідного Бориса Єльцина (не лише активно «керуючи» його виборчою кампанією, а й переконавши генерала Олександра Лебедя підтримати його кандидатуру). Та прагнення регулювати всі політичні процеси зрештою налаштувало проти БАБа, як називали Бориса Абрамовича, навіть колишніх союзників.
Березовський вважав, що й Володимира Путіна у 2000 році привів до президентства саме він (а перед тим запропонував Єльцину його кандидатуру на роль наступника). Хтозна, що насправді думає з цього приводу сам Путін. Але вже через кілька місяців після сходження на російський «престол» Березовський став для нього найлютішим ворогом. І олігарху довелося накивати з Росії п’ятами.
У 2003 році БАБ отримав політичний притулок у Великій Британії — спершу під іменем Платона Єленіна, але інкогніто протрималося недовго. З Лондона він намагався й надалі впливати на політичні процеси в Росії. Вдавалося, м’яко кажучи, так собі. Але путінська влада активно підтримувала міф про демонічного Березовського, який, за її версією, фінансував усю російську опозицію, Помаранчеву революцію в Україні, низку гучних убивств тощо.
Утім, як з’ясувалося, у своєму розкішному маєтку в Аскоті БАБ почувався самотнім і малозначущим. Напередодні смерті він «не на диктофон» поспілкувався з оглядачем журналу «Форбс» Іллею Жегулевим. У цій, очевидно, останній своїй розмові з представником преси олігарх зізнався: «Нічого я більше так не хочу, як повернутися в Росію». І зізнався, що мало не заздрить Михайлові Ходорковському. Адже той, сидячи в ув’язненні, «зберіг себе» — на відміну від політичного біженця Березовського. «Головне, що я недооцінив, — що мені настільки дорога Росія, і я не можу бути емігрантом», — констатував БАБ.
Після його смерті прес–секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що кілька місяців тому Березовський просив у Путіна пробачення і хотів повернутися в Росію. Щоправда, яку саме відповідь дав Кремль, Пєсков не уточнив. Але припустити не складно.
Рік тому, на Прощену неділю, олігарх опублікував у своєму «Фейсбуці» звернення до народу Росії з проханням пробачити його за те, що привів до влади Путіна.
Щодо того, була смерть Березовського самогубством, убивством чи нещасним випадком, відповіді поки що немає. Розтин тіла мав початися вчора ввечері. Отруйних чи радіоактивних речовин біля тіла нібито не знайшли, хоча таку версію поліція також одразу взяла до уваги. Невдовзі БАБ мав виступати свідком на процесі про отруєння радіоактивним полонієм свого друга, колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка. За життя на Березовського було скоєно шість замахів, щоправда, останній – іще в 2007 році.
Кілька останніх років в Англії стали для Бориса Абрамовича невдалими і з фінансової точки зору. Він програв суд колишньому другу Роману Абрамовичу, який нібито змусив його за заниженою ціною поступитися акціями «Сибнєфті», розлучився з дружиною, заплативши їй рекордні відступні, й заледве не став банкрутом.
Незадовго до смерті Березовський за 202 тисячі доларів продав картину Енді Уорхола «Червоний Ленін», бо дуже потребував грошей.