«Глобальне потепління не означає весь рік ходити у шортах»

У суботу, 23 березня, міжнародна спільнота відзначає Всесвітній метеорологічний день. З цієї нагоди за два дні до цього, в четвер, у Женеві, в штаб–квартирі Всесвітньої метеорологічної організації, відбувся науково–технічний форум, де йшлося про досягнення міжнародної служби погоди. Україна, яка є одним із засновників Всесвітньої метеорологічної організації, завдяки членству в ній має можливість безкоштовно обмінюватися інформацією з іншими країнами — членами ВМО (а їх близько двохсот). Це полегшує складання прогнозів та їх точність, що сьогодні надзвичайно важливо, адже кліматична ситуація на планеті стає все більш непередбачуваною.

Щоденні дані про погоду, кліматичні рекорди, результати моніторингу довкілля фіксують і зберігають в архівах Центральної геофізичної обсерваторії. Про особливості нинішньої зими, проблеми метеорологів та чому прогнозувати погоду стає дедалі важче, «УМ» розповів директор Центральної геофізичної обсерваторії Держслужби з надзвичайних ситуацій України Олександр Косовець, почесний працівник гідрометслужб України та Росії.

«Зима в цьому році була на диво спокійна»

— Олександре Олександровичу, нинішня затяжна зима суттєво поповнила вашу скарбничку кліматичних рекордів?

— Якраз ні. Зима в цьому році була на диво спокійна. Правда, був рекорд по снігу в Києві — у грудні його висота досягла 54 см, чого ще ніколи не було з 1891 року. Та деякі температурні рекорди було побито на Луганщині: там у січні досить висока температура була. Ця зима особлива хіба тим, що почалася в календарні терміни і триває досі, а також є дуже сніжною. Більше ж нічим унікальним не вирізняється. З минулорічною зимою навіть не порівняти, коли у Києві 27 градусів морозу було на початку лютого.

Найбагатшим на рекорди в нас був 2010 рік, правда, фіксували здебільшого спекотні «досягнення». На другому місці — минулий рік, він встановив 34 температурні рекорди. До речі, сьогодні (розмова відбулася 18 березня. — Авт.) минулого року в нас був 21 градус тепла. Це — найвища температура для цього дня за всю історію спостережень з 1881 року. А цьогоріч маємо певною мірою дзеркальне відображення — все з точністю до навпаки. Якщо торік лютий був надзвичайно холодний, то в цьому році досить теплий. Якщо в березні минулого року ми били рекорди в плюсову сторону, то зараз ще триває зима. Нагадаю, що метеорологічна зима — це стійкий перехід через нуль градусів до мінусових позначок, а весна — до плюсових. От, за багаторічними даними, в Києві перехід через нуль градусів, тобто до весни, мав би відбутися сьогодні. Але, судячи з усього, це навряд чи станеться навіть до кінця місяця. Зима затримується.

— Дійсно, зима триває четвертий місяць і відступати, схоже, не збирається. Для України це характерно?

— Останнім часом не характерно. Особливо якщо згадати минулий рік, коли зима тривала всього місяців два. Почалася вона в середині січня і завершилася в першій половині березня. Але була досить сувора. Втім, завдяки дуже теплому грудню 2010–го, та зима за показниками середньої температури вийшла вищою за норму. А от нинішній березень у нас, судячи з усього, буде нижчим за кліматичну норму. Навіть може виявитися, що лютий був тепліший за березень. Хоча це й парадокс.

— Про що свідчать такі температурні стрибки?

— Про те, що це є наслідком глобального потепління. Глобальне ж потепління не означає, що ми всі цілий рік у шортах ходитимемо. А свідчить про те, що природа стає більш розбалансованою. Відтак маємо великі перепади температури. Періоди несподіваного і суттєвого похолодання можуть траплятися як узимку, так і влітку. Погоду прогнозувати стає важче, бо немає стабільності. А довгострокове прогнозування сьогодні стає все більш проблематичним.

Метеорологи без юридичного представництва

— З яким настроєм зустрічають працівники гідрометеослужби Всесвітній метеорологічний день?

— Сьогодні ми маємо в Україні унікальну ситуацію, коли національна гідрометслужба по суті не має юридичного статусу. Наприкінці 2010 року, нагадаю, Держгідромет як урядовий орган ліквідували, а організації гідрометслужби передали під юрисдикцію тоді ще МНС. Із чиновницького апарату з 33 осіб залишилося 11, в яких навіть печатки немає. І зараз виникли проблеми з представництвом нашої служби на теренах СНД. Є така Міждержавна рада з гідрометеорології країн СНД і там, згідно зі статутом, нашу службу має представляти керівник національної гідрометслужби. У нас його немає, тому хто представлятиме нашу державу восени на щорічному зібранні Міждержавної ради, невідомо. Президент уже визнав, що допустив помилку, з’єднавши міністерства освіти та молоді і спорту (до речі, тим самим указом Держ­гідромет ліквідували). А стосовно нашої служби помилку ніхто поки що не хоче визнавати. Хоча чиновники ліквідованої служби були представниками наших інтересів у владі, напрацьовували за нашою участю нормативну базу, відстоювали наші фінансові інтереси.

Утiм якщо службу вже й відроджувати, то до її назви обов’язково додати «моніторинг забруднення природного середовища», чим ми теж довго займаємось. Бо програма гідрометеорологічної діяльності є, а от програми моніторингу довкілля немає. Відповідно й фінансування на це ми не отримуємо. Виходить так, що на утримання постів спостереження за забрудненням повітря у Києві їх, наприклад, 16, а в Україні — 163, на гідрохімічний моніторинг, на гідробіологічні дослідження ми використовуємо кошти спецфонду, яких також не вистачає. Додам, що моніторити довкілля ми почали ще в середині 60–х років минулого століття, і перервати цю роботу зараз було б нерозумно. Ну й, звичайно, раз ми вже заговорили про фінансування, хотілося б мати нове й сучасне обладнання на наших метеостанціях, адже воно давно застаріло.

«Прип’ять ніколи не заселять, а Чорнобиль — так»

— За результатами вище­згаданого моніторингу можете назвати найбрудніші й найчистіші міста в Україні?

— Найбрудніше у нас традиційно на південному сході, де активно працює промисловість. Горлівка, Армянськ, Дніпродзержинськ, Маріуполь, Кривий Ріг, Донецьк, Макіївка — в лідерах цього рейтингу. Не можуть похвалитися хорошою екологією Ужгород, Рівне, а також Київ. Велику роль у забрудненості цих міст відіграє автотранспорт — країна ніби бідна, а машин на вулицях із кожним роком усе більше. Частка викидів транспорту складає до 90%. А серед найчистіших міст — Полтава, Суми, Чернівці, Сімферополь, Житомир, Івано–Франківськ, Чернігів, Севастополь, Біла Церква, Ізмаїл, навіть Харків у чисті потрапив — викиди промисловості суттєво зменшились.

— А що каже моніторинг Чорнобильської зони? Там ситуація покращується?

— Звичайно. Іде природний напіврозпад сполук, відтак зараз там рівень гаммафону близько 20 мікрорентген. А у травні 1986–го було ж у тисячу разів більше!

— Коли та територія реально стане придатною для життя?

— Насправді там і зараз є території, де можна було б жити. Коли свого часу ту зону створювали, взяли циркуль і намалювали 30 кілометрів довкола. Хоча природа не була забруднена «по циркулю». Там і тоді були місця буквально за 15—20 кілометрів від Прип’яті, які були чистіші, ніж у Києві.

Узагалi треба давно переглянути межі зон, особливо коли йдеться про II—IV зони забруднення. Але в нас то одні вибори, то інші, і ніхто не хоче взяти на себе таку відповідальність. Адже це означатиме позбавити людей тих кількох гривень пільг, які вони отримують. Хоча шкоди від статусу зони вони мають більше, ніж користі від тієї соціальної допомоги. До нас звертаються ради населених пунктів Житомирщини, Рівненщини з проханням зняти статус зони, бо туди не йдуть інвестори, а будівництво підприємств, соціальних об’єктів заборонене. Люди свою городину чи молоко не можуть продати, бо воно вирощене в зоні, яка небезпечною насправді не є.

Минуть роки і життя в зону безумовного відселення повернеться. От тільки місто Прип’ять ніколи не заселять. Бо там плутоній та інші сполуки, які розпадаються сотні років. Але той же Чорнобиль, гадаю, буде заселено.

Маю сказати, що без атомної енергетики людству сьогодні не обійтися. Ніякі вітряки нас не врятують. З ними теж не все так просто. І коли «зелені» здіймають галас проти атомної енергетики, вони ще не знають про ті проблеми, які несе та ж вітроенергетика. Ще невідомо, як позначиться на довкіллі вібрація, перерозподіл повітряних мас, спричинені величезними лопатями вітряків...

ДО РЕЧІ

— Цьогоріч Всесвітній метеорологічний день присвячений темі «Спостереження за погодою для захисту життя і майна». Чому?

— За даними Всесвітньої метеорологічної організації, близько 90% усіх природних стихійних лих, від яких потерпає людство, мають гідрометеорологічне походження. Сучасний економічний збиток від цих катаклізмів, як підрахували світові страхові компанії, є у вісім разів більший, ніж у 60–ті роки минулого століття. За останні 30 років стихійні лиха забрали життя понад двох мільйонів людей і призвели до економічних втрат, які оцінюються більш ніж у 1,5 трильйона доларів США. Україну природні катаклізми, які завдають збитків економіці та населенню, а також призводять до людських жертв, теж, на жаль, не оминають. Це повені й дощові паводки, штормові вітри, засухи, ожеледиці, сильні зливи тощо. Завдання синоптиків — завчасно попередити органи влади і населення й запобігти небезпечним гідрометеорологічним явищам, а значить, пом’якшити їх наслідки й уникнути жертв.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Сьогодні громадськість планети відзначає ще одне свято, тісно пов’язане з гідрометеорологічною діяльністю, — Всесвітній день водних ресурсів. На останні Україна, на щастя, багата. Як і на рекорди, пов’язані з ними.

* Так, за даними Центральної геофізичної обсерваторії, найстрімкішою річкою країни є Мокрянка — швидкість її течії, виміряна поплавками біля села Руська Мокра (басейн р. Тиса) 21 грудня 1993 року, сягнула 7,14 м/с (25,7 км/год).

* Найтеплішою річкою є Інгулець: 4 серпня 1998 року та 21 червня 1999–го її вода біля села Калінінське (Херсонщина) прогрілася до 40,3 °С.

* Найтовщу кригу — 130 см — зафіксували на річці Мерло біля Богодухова на Харківщині.

* Найтриваліший льодостав — 163 дні — спостерігався на річці Красна біля села Сватове (Луганщина) з 11 листопада 1953–го по 12 квітня 1954 року.

* Найвищі хвилі — 3,9 м — зафіксовані на Кременчуцькому водосховищі у 1969 році.

* Найбільша інтенсивність підйому рівня води за добу зафіксована на Тисі біля Тячева. З 8–ї ранку 3 березня до 8–ї год. 4 березня 2001 року її рівень підвищився на 540 см, тобто більш як на 5 метрів.