Демонстрації у День волі — за європейську Білорусь. Фото Антона МОТОЛЬКА.
Наші міста жили згідно з магдебурзьким правом. Наші студенти навчались у європейських університетах. Білоруська архітектура містить пам’ятки усіх архітектурних стилів, починаючи від романського та готики. Білоруські землі були східним форпостом Ренесансу та Реформації — культурно–суспільних та політичних явищ, які на цілі сторіччя визначили розвиток європейської цивілізації. Завдяки Францискові Скорині, наші предки у ту епоху четвертими в християнському світі отримали друковану Біблію своєю мовою. Раніше за англійців, французів, поляків… Написаний і виданий по–білоруськи Статут Великого Князівства Литовського 1588 року був найпрогресивнішим зведенням законів у тогочасній Європі.
А на схід від Смоленська починався зовсім інший світ, де особистість мала набагато менше прав та можливостей. Навіть найзаможніші бояри в Московії були «холопами государевими». Там, на превеликий жаль, не було ні толерантності, ні магдебурзького права, ні Ренесансу…
Безумовно, наша національна самосвідомість за двісті років загрозливо деформувалася. Величезна кількість білорусів продовжує жити в російськоцентричному, а значить, євразійському історичному та культурному полі. Теперішню владу це цілковито задовольняє.
Області відзначають свої ювілеї, відштовхуючись від дат утворення царських губерній, що виникли після інкорпорації наших земель. Вітебська губернія, наприклад, існувала з 1802 року, а Вітебське воєводство – з 1503–го. Як то кажуть, відчуйте різницю.
Професійні свята в нас також відзначаються, за невеликим винятком, на російський, чи то радянський, копил: мовляв, у такому–то році Петро І або Ленін підписав указ або декрет про створення відповідних колегії чи наркомату. Та ж Петро І ніколи не був нашим монархом! А у часи Північної війни, коли, слід зазначити, цар був союзником Речі Посполитої, відзначився тим, що власноручно вбивав у полоцькій Софії уніатських священиків. А потім його солдати підірвали й сам собор.
Якось я увімкнув один з так званих національних каналів, а саме – ОНТ з їхньою програмою «Наше утро». Щоразу звідти довідуєшся щось суттєве з вітчизняної історії. Того разу вітчизняного телеглядача почастували новиною про те, що, якби не Російська імперія, залізниця у Білорусі, виявляється, з’явилася б значно пізніше. (Мені одразу пригадалося: саме тоді, як у передовій Росії цар підмахнув указ про скасування кріпацького рабства, в Лондоні пішли перші потяги метро).
Нещодавно державна преса ощасливила нас іще однією цікавою звісткою. В самому історичному центрі Мінська, а саме біля нещодавно відновленої ратуші, з метою приваблення туристів, невдовзі, мовляв, можуть розпочати службу… «городові». Я спершу не повірив своїм власним вухам.
Що таке ратуша? Це символ магдебурзьких свобод, яких наші міста були позбавлені після приходу російських колонізаторів (мінську ратушу зруйнували також вони). А хто такий «городовий»? Це найнижчий чин міської царської поліції. У Мінську серед інших своїх клопотів ці браві молодці допомагали розганяти патріотичні демонстрації мешканців міста у революційні 1860–ті роки.
Російські література і журналістика знайшли для них чимало визначень. Найвлучніше з них — «держиморда».
Невже цей атрибут колишнього колоніального минулого з’явиться у центрі «європейського міста», як люблять називати Мінськ наші начальники? Вочевидь ті, котрі бачать його не європейською столицею, а центром російської губернії. Чи чули про цю ініціативу в кабінетах міністерства культури? Чи може їх уже там з острахом чекають?
Гадаю, що насамперед мужність нам потрібна не для того, щоб дізнаватись, на кого ми можемо перетворитися, а щоб захищати своє передвічне, європейське. Зберегти національні свята і традиції. Ставати на захист історичних центрів міст, до яких повзуть із бульдозерами сучасні герострати…
Вибачте, я, здається, починаю говорити речі, які ви розумієте й без мене.
Наприкінці хотів би пригадати слова світлої пам’яті Вацлава Гавела про те, що без демократичної Білорусі він не вважає конфігурацію Європи завершеною.
Та наше європейське майбутнє насамперед залежить від нас самих.
Українцям близька і зрозуміла ідея цієї держави, бо ж абревіатури БНР та УНР дуже подібні. Ці держави тісно співпрацювали – відбувся обмін консульствами, у Києві було відкрито Білоруську торгівельну палату. Вікіпедія згадує навіть про фінансову допомогу, що її молода Українська держава надавала Білоруській.
Обидва народи невдовзі втратили незалежність, перебували в складі СРСР. Наприкінці Другої світової БРСР та УРСР окремо стали співзасновниками ООН, а з 1991 року наші народи торують кожен свій окремий шлях незалежності. В деталі вдаватись не будемо — ситуація в обох державах нашим читачам відома. Проте культурні контакти між Україною та Білоруссю все ж існують — відбуваються зустрічі митців, письменників, перекладачів. В Україні виходять книги білоруських авторів, а в Білорусі — українських. У минулі роки проводилися фестивалі — «Білоруська весна» у нас, «Український перелаз» у Білорусі.
Кілька років тому «УМ» уже вміщала на своїх сторінках есей білоруського письменника Уладзімера Арлова (Володимира Орлова) «Незалежність — це…» у перекладі нашого постійного автора Олександра Ірванця. Сьогодні пропонуємо вашій увазі ще один невеликий твір Арлова в Ірванцевому перекладі, у якому український читач, безперечно, знайде аналогії і з нашими реаліями. Це — ще один доказ близькості двох наших народів, і географічної, і ментальної.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
