Гарячі хлопці на льоду

Чим би зайнятися погожого весняного дня в Лос–Анджелесі, коли відчуваєш, як душа починає скиглити за чимось рідним, знайомим, і вже немає значення, чи це дотик до залишеної вдома книги улюбленого українського видавництва, чи смак хрумкого консервованого бабусею огірка? Виявляється, можна, наприклад, на один вечір солідаризуватися з близькими з України, які потерпають від затяжної зими, і піти померзнути з пару годин на хокейній грі.

У спорті я, звісно, профан, але логічно подивуватися: що спільного між вічнозеленим містом та зимовою грою? Відповідь — Los Angeles Kings, «Лос–Анджелеські королі», команда, що завоювала минулоріч найвищий хокейний трофей Північної Америки — кубок Стенлі. Але замість «команда» тут часто вживають «франшиза» (за визначенням, команда та організація, що нею управляє, які є членами професійної спортивної ліги), а це вже попахує чистим бізнесом. Поява хокейних клубів у США не стільки наслідок повального захоплення населення цим видом спорту, як насаджування його згори: НХЛ має бачити сприятливі умови для розвитку хокейного бізнесу в регіоні. Тож хокейна гра — це яскраве шоу, і те, що я побачила на грі «Лос–Анджелеських королів» проти «Койотів Фінікса» (Phoenix Coyotes), видалося сучасним різновидом гладіаторських змагань.

Арена Staples Center — та сама чаша давньоримського амфітеатру. Так само у напружений драматичний момент піднімаються глядачі на трибунах і кричать: «Удар його! Удар!». «Королі» виграли Кубок Стенлі вперше за свою історію, і, як пояснили перед початком гри коментатори з великих екранів над ареною, все завдяки агресивнішій, брутальнішій манері гри. І вони дійсно відразу притисли «Койотів», забивши гол у перші хвилини, а потім узагалі прищемили їм хвоста, завершивши гру з рахунком 4:0, і весь час гатили противниками об пластиковий бар’єр. Противники ж намагалися відплатити тим самим, але виходило не так ефектно і навіть пародійно — трибуни радісно реагували на невеличкий кліп, періодично повторюваний на екрані, як «койот» прицілився забити в бар’єр «короля», але промазав і сам влетів у стінку. Заповнений на 95% (зауважмо, що це був вечір понеділка) зал перебував у прекрасному настрої: вгризався в хот–доги, перемелював арахіс–чіпси, пив пиво й усвідомлював, що недарма було куплено всі ці джерсі з наліпкою «чемпіони Кубка Стенлі». Тим часом динаміку шоу вміло підтримували ритмічними музичними заставками, кумедними кліпами за участі товстуна Еріка з «Південного парку», короткими вікторинами наживо, коли ведучий вибирав випадкового глядача із залу, а ще — фігурними у коротких топах дівчатками, які в інтервалах вилітали почистити лід.

За межами льодової арени все також для людей. Голодних тут нагодують фастфуди, вибагливішим запропонують натуральні (organic) сендвічі за 12 доларів. Спраглим традиційно — пиво (найдешевше розливне, яке я помітила, було 10 доларів), сода або зігріваючі коктейлі на основі алкогольних напоїв. До слова, для курців — відокремлена велика тераса. Окрема стаття доходів — це продаж джерсі, шарфів, сувенірної продукції, причому наліпки на джерсі клеять тут же.

На жаль, після гри відчуття віддаленості України від Америки лише поглибилося: той хокей, що довелося бачити вдома, — дитяча забавка у порівнянні з місцевими дорослими іграми. Хоча холод у Staples Center проймає так, як і в київському Палаці спорту, а принцип «хліба і видовищ» працює незалежно від рівня демократії й економічного розвитку країни.