Ваше місце — на териконі?

Мер «шахтарської столиці» Олександр Лук’янченко заявив, що на місці одного зі старих териконів, можливо, найближчим часом з’являться будинки за так званими доступними цінами. Адже в індустріальному центрі гостро стоїть проблема даху над головою для десятків тисяч його мешканців.

Із радянських часів збереглася безкрайня квартирна черга, в якій стоять, бозна на що сподіваючись, багатодітні родини, інваліди, «чорнобильці». Ще багато років тому, балотуючись на посаду міського голови, Олександр Лук’янченко ефектно обіцяв щороку здавати в експлуатацію в кожному з донецьких районів багатоквартирний будинок соціального житла. Та недарма кажуть: обіцянка — цяцянка.

Аби якось реабілітуватись перед виборцями, міський голова інколи «озвучує» екзотичні варіанти вирішення проблеми, наприклад, розселити черговиків у покинутому та напівзруйнованому військовому містечку. Проте фантазії чиновника на квартирну тему з часом такими ж і залишались.

Варто пригадати також, як колишній «губернатор» Донеччини Анатолій Близнюк намагався розкрутити досить дивний проект iз будівництвом соціального житла для молодих фахівців за кількадесят кілометрів від обласного центру. Потенційні покупці дешевих «квадратів», які планувалося звести серед чистого поля, швидко зорієнтувалися, що набагато дешевше та зручніше було б придбати готову хату в одному з навколишніх сiл, і починання зів’яло, не розквітнувши. Але бюджетних коштів у сумнівну ідею таки встигли вгатити.

Нова «териконна» ініціатива, м’яко кажучи, також здивувала. Адже тільки в ліквідацію старого шахтного відвалу, за зізнанням самого мера, доведеться вкласти 212 мільйонів гривень. Навряд чи такі шалені витрати не вплинуть на вартість «дешевого» житла. Якось міська влада вже пропонувала місцевим підприємцям утилізувати своїм коштом породні відвали, обіцяючи натомість передати у використання майданчик, що звільниться. Бізнесмени порахували... і відмовились.

Так чи інакше, а захотілося подивитися на місце потенційної новобудови, адресу якої було названо: вулиця Молодих Шахтарів у Київському районі Донецька. Чесно кажучи, радіти нічому. Древня породна гора нависла над вузькою магістраллю, по якій із гуркотом проносяться вантажівки. З комунального транспорту тут лише трамвай, інакше дістатися до «цивілізації» можна лише пішки. Ліворуч від потенційного будмайданчика тягнуться занедбані промислові бази, попереду лабіринт приватних гаражів. А праворуч — старе Гладківське кладовище, посеред якого височіє ще один невеличкий терикон (треба сподіватися, міським будівельникам він не впав в око, інакше майбутнім «соціалам» доведеться щодня мандрувати по могилах). Навкруги — ні магазинів, ані побутових об’єктів, ані місць для відпочинку. Колись сюди намагалися виселити один iз популярних міських базарів (навіть спорудили торгові ряди), та жоден дрібний крамар на нову «мертву точку» не погодився.

Парадоксальним чином, єдиною зеленою зоною поблизу є... сам терикон. Ще за радянської доби тут висадили дерева, з часом посадка розрослася, зв’язавши шкідливу породну пилюку та прикрасивши так–сяк мертвий кам’яний конус. Тому виникає цілком резонне запитання: чи не закопають тут чергові бюджетні мільйони під маркою піклування про «соціально незахищених»?

ДО РЕЧІ

Закордонні фахівці рекомендують донецькій владі нетрадиційний варіант використання відвалів вугільних підприємств, яких у мільйонному місті аж півсотні. Прикривши породну масу пластиком або родючим ґрунтом, на териконах можна влаштувати гірськолижні траси або «серпантини» для прихильників екстремальних видів спорту — гірського велосипеда, роликових ковзанів, скейта. Про те, що схожі ідеї буквально носяться в повітрі, свідчить і терикон на вулиці Молодих Шахтарів, біля підніжжя якого збереглася напівзруйнована траса картингістів. На штучних вершинах Донецька можна також спорудити оригінальні комплексні зони відпочинку, з кафе, оглядовими майданчиками, дитячими атракціонами. Тож навіщо витрачатися на ліквідацію того, що може стати справжньою родзинкою шахтарського міста?