Її зброя — витримка

П’ять місяців без тепла, інтернету, зручного ліжка, смачної їжі, підтримки рідних і близьких — саме в такій інформаційній і побутовій блокаді жила російська журналістка українського походження під пильним наглядом сирійських бойовиків. Нагадаємо, з жовтня 2011 року Анхар Кочнєва співпрацювала з низкою російських та сирійських видань і телеканалів, готуючи матеріали про Сирію. А в жовтні минулого року її викрали бойовики з «Вільної сирійської армії».

За словами Кочнєвої, її машину зупинили перевдягнуті в одяг сирійської армії бойовики. У викрадачів Анхар пробула два дні, упродовж яких її водія мало не вбили. «Така практика не нова: повстанці просто посеред білого дня можуть викрасти людей, бити, обмінювати на в’язнів, просити за них гроші. Є кілька невеликих сіл, які повністю вирізали», — розповіла учора в Києві Анхар Кочнєва.

Опісля її повезли до генштабу сирійських повстанців, де звинуватили у шпигунстві на користь російської влади та інкримінували сімнадцять убивств. «Я зрозуміла, що якщо за два дні не вбили, то вже і не вб’ють, тому намагалася пояснити викрадачам, що перебуваю в Сирії на основі туристичної візи, маю з собою тільки туристичні картки і путівник власного авторства. Однак мені не повірили і продовжували тримати в полоні», — розповіла журналістка.

За п’ять місяців полону Анхар навіть думала про самогубство. За цей час вона тільки ходила по дому, робила зарядку і готувалася до втечі: «Я постійно думала: треба якось убити час, аби час не вбив мене. Це було нестерпно, коли чотири моїх охоронці по двадцять разів на день слухали свої повстанські революційні пісні. Бували дні, коли навіть їсти не було чого, не їли і самі повстанці, які й так щодня перебиваються з хліба на воду», — пригадує колишня бранка.

Уже сьогодні Анхар планує виїхати до Москви, аби провести час з дочкою, друзями й відвідати лікарів. А через два тижні обіцяє знову повернутися в Дамаск: «Я не боюся, що мене викрадуть. Страх — це відчуття ірраціональне, а я звикла прислухатися до холодного розуму. Звісно, зайвий раз по магазинах сама не ходитиму, оскільки вони шукають мене».

Окрім того, Анхар Кочнєва обіцяє подати до суду на одного з причетних до її викрадення — голову опозиційної Сирійської національної ради Жоржа Сабро, відсудивши у нього ті ж 50 млн. доларів, які вимагали за її порятунок повстанці. У суді Анхар обіцяє довести, що її несправедливо звинувачували у співпраці з російськими спецслужбами.