За любов до урочистих маршів iз духовим оркестром та жорстке перевиховання юних бродяжок незвичною для них працею Антона Макаренка часто називають суто радянським педагогом. Зовнішні атрибути його методу і справді вийшли за межі виправних колоній, ставши невід’ємною частиною комуністичної виховної системи. Форма згодом перемогла і нівелювала зміст, тому Макаренко на батьківщині залишився скоріше канонізованим символом режиму, ніж автором унікального педагогічного вчення. Хоча його ноу–хау дуже високо цінується у світі й навряд чи втратить колись свою актуальність. Він умів розгледіти у здичавілих «вовченятах» залишки чогось людського і переконати їх у тому, що людиною бути непросто, але дуже цікаво.