Борщ із бляшанки на 8 березня

Одна з моїх бага­тьох красивих і розумних тіток, та, що потрапила в тренд і здобула неабиякий досвід роботи за кордоном, якось видала тираду в такому дусі: «Ті українки! Не встигли влаштуватися на роботу, як почали випікати й виліплювати своїм роботодавцям. Тим, звісно, сподобалося, тепер немає куди дітися — треба старатися. Немає дурних, я не така!». Якби вона потрапила в Штати, гадаю, шанси застосувати цю мудрість у неї були б мінімальні.

Практичні американці давно додумалися запакувати напівготову їжу і витрачати мінімум часу на її приготування. І хоча зараз у моді здорове харчування, а медіа поширюють різні спокусливі рецепти, усе ж популярними лишаються, наприклад, приготовлена і розфасована в консерви квасоля для мексиканських страв чи натерта картопля у пакетах. Бо це полегшує процес приготування. Звісно, можна, якщо так хочеться, спробувати наліпити вареники чи накрутити голубці або, як у моєму випадку, наварити борщів.

Коли я вирішила приготувати для своєї нової родини українську страву, свекор перепитав, що мені для цього треба. Після перерахування потрібні інгредієнти швидко матеріалізувалися на столі (із кухонної шафки): квасоля, помідори, буряки і курячий чи яловичий бульйони на ви­бір, у банках. Зізнаюся, бляшанки з бульйоном справили найбільше враження: скільки потрібно часу на його приготування, 20 хв.? А зусиль — просто залити водою. Але о’кей, правила гри прийняті, лише з деякими змінами: буряк усе ж затребувала свіжий, ну і капусту. Український борщ по–американськи вийшов на славу, значно кращий, ніж ті, що готувалися вдома. Уже після того у френд–стрічці на Facebook натрапила на дискусію наших господинь на тему «українськішого рецепта борщу» , і зрозуміла, що за таку зневагу до кулінарного фетишу мене могли б заплювати або позбавити українського паспорта, бо салом не затовчено, а сметана узагалі була якась «недо», знежирена і низькокалорійна. Але американські господині й господарі таким не переймаються: треба заробити на сплату кредиту за будинок, автомобіль, на медичну страховку й дітям у коледж. А напівфабрикати допомагають звільнити не зайнятий роботою час на себе. Тому готувати тут легко і приємно, якщо не злінитися абсолютно й не опуститися до заморожених піц чи картоплі–фрі.

А ще мені подобається, що на свята деякі американки не вважають соромом замовити їжу з ресторанів, благо, є різноманіття кухонь (тайська, в’єтнамська, японська, середземноморська) і ціни у цих мережевих закладах харчування прийнятні — у нашому випадку аналогом могли би бути «Пузата хата» чи «Здоровенькі були». Натомість у них є час на перукаря, манікюрницю або просто зайва годинка, щоби витягнутися на канапі й послухати себе за келихом вина.

Ні, ви не подумайте, я не виступаю за їжу з пакетів, тим паче що у даному випадку диявол ховається в інгредієнтах: фасована їжа грішить на вміст різних нехороших добавок. Просто подумалося про «жіночий день 8 березня» і як мої інші красиві, але не надто мудрі в цьому плані тітки й кузини будуть мучити себе на кухнях.