Капітолій: вовчиця та жертви

У Римі важко визначити поняття «центр міста», адже в давні часи кожен правитель, імператор, король чи Папа будував нові центральні установи й урядові резиденції, і все в інших місцях. Але, певно, якщо символом міста є Капітолійська вовчиця, то й головний пагорб із семи (а насправді щонайменше десяти) римських — Капітолій. Тим більше, саме на Капітолійському пагорбі розташовується мерія Риму — невеликий будинок поруч із двома будівлями «музеї Капітоліні» з боків однойменної площі.

У листопаді минулого року рада Вічного міста ухвалила рішення вивісити на одній із цих будівель пагорба портрет Юлії Тимошенко — на знак протесту проти її ув’язнення. Як виявилося, банер із екс–Прем’єром України — «Свобода для Юлії Тимошенко» — висить на Капітолії й досі.

Під час урочистого вивішування портрета Тимошенко мер італійської столиці Джанні Аліманно заявив про солідарність з українською опозиціонеркою й розповів, що звертатиметься до мерів столиць країн Європейського Союзу з пропозицією підтримати цю ініціативу Риму.

Власне, про долю лідерки БЮТ усі ми в курсі. Але на фасаді палаццо Нуово, що стоїть боком до знаменитої статуї вовчиці, вона висить не сама. А поміж двох банерів такого самого формату із зображеннями інших двох колоритних жінок. Ми зацікавилися їхніми долями, і от що з’ясувалося.

Емануела Орланді

Зліва від Тимошенко — чорно–білий портрет усміхненої дівчини з «хіпарською» пов’язкою на лобі. Підпис — «Правда для Емануели Орланді».

Наприкінці червня 1983 року такими портретами був завішаний увесь Рим.

22 червня того року 15–річна громадянка Ватикану Емануела Орланді зникла безвісти, так і не повернувшись додому з музичної школи, де навчалася грати на флейті.

Громадянином Ватикану може стати далеко не кожен — ця найзакритіша в світі дер­жава заселена, по суті, лише ченцями та прислужниками Святого Престолу (в тому числі швейцарськими гвардійцями, які його охороняють). Громадянство міста–держави Ватикан, на відміну від інших держав, надається не за народженням, а за місцем роботи. Скажімо, із 799 осіб, які мешкали у Ватикані станом на 2009 рік, громадянами Ватикану були 578. Із них ватиканський паспорт мали тільки 234, решта — подвійне громадянство. Офіційні громадяни міста–держави — сам Папа, кардинали, швейцарські гвардійці, клерки, їхні дружини та діти (звісно, в разі, якщо шлюб офіційний — цивільних Святий Престол не визнає).

Емануела Орланді була дочкою клерка префектури Папського дому, четвертою з п’яти дітей. Коли вона не повернулася з музичної школи (розташованої, звісно, на території Італії — у Ватикані для таких закладів бракує місця), схвильовані батьки звернулися в поліцію.

Відтоді минуло майже 30 років, але куди зникла Емануела, не відомо й досі.

У цій справі багато загадкових моментів і запитань без відповідей. Після того як поліція оголосила дівчинку в розшук, згорьованим батькам надійшло кілька загадкових дзвінків — нібито Емануелу бачили то в одному куточку міста, то в іншому. Із тих даних, які нібито точні, — востаннє вона була помічена на людях у компанії молодого чоловіка на BMW. Подружці й сестрі дівчина повідомила по телефону, що їй запропонували стати розповсюджувачем косметичної продукції Avon.

Згодом за Емануелу почали вимагати викуп. Її батькам та безпосередньо у Ватикан почали надходити дзвінки нібито від членів терористичної організації «Сірі вовки», які запевняли, що дівчинка в них, і відпустять її лише в обмін на звільнення Мехмета Алі Агджі — турка, котрий скоїв замах на Папу Римського Івана Павла ІІ. Агджа згодом в інтерв’ю це підтверджував і припускав, що дівчинка жива, і він знає, де вона.

Відсидівши свої чверть століття, «недовбивця» вже три роки як вийшов на волю, а доля Орланді, якій мало б виповнитися вже 45, так і залишилася невідомою.

У травні минулого року новий поштовх справі дав скандальний падре Габріеле Аморт. Він відомий як екзорцист, засновник і голова Міжнародної асоціації екзорцистів, а ще — критик «сатанинських» казок про Гаррі Поттера. Він заявив, що дівчинку викрав представник ватиканської поліції для сексуальних оргій, а згодом убив. І в цей злочин нібито було втягнуто представників неназваного іноземного посольства…

Сакіне Мохаммаді Аштіані

Жінка на плакаті справа від Юлії Тимошенко у світі більш відома, ніж уже призабута Орланді. Це засуджена до страти через побиття камінням громадянка Ірану Сакіне Мохаммаді Аштіані з провінції Східний Азербайджан. Сакіне працювала вихователькою в дитсадку. Її провина — подружня зрада.

Завдяки двом дорослим дітям 45–річної Сакіне, які здійняли галас на весь світ, жінка й досі жива, хоча винесений у 2006–му смертний вердикт наступного року підтвердив верховний суд Ірану. Але у світі розгорнулася така потужна кампанія на захист невірної дружини Ібрагіма Кадерзаде, що іранська влада, очевидно, просто не наважується виконати вирок.

Прикметно, що ісламські закони Ірану справді передбачають жорстоке покарання за перелюб (тим більше, у випадку смерті чоловіка), а вчителька з містечка Оску визнала, що мала позашлюбні зв’язки.

Іса Тахер — чи то коханець Сакіне, чи то лише вбивця Ібрагіма Кадерзаде, якому сприяла Сакіне, — спершу отримав так само вищу міру. Але, за іранськими законами, після прощення членами сім’ї вбитого Іса зміг спокутувати кров грішми — це так звана «дійя». Страту замінили на десять років тюрми, і, за деякими даними, станом на сьогодні Тахер уже звільнений достроково.

А Сакіне свого часу «для певності» теж засудили до десяти років ув’язнення — на додачу до каменування, мотивуючи це її співучастю у вбивстві чоловіка. Тож щонайменше протягом цього часу жінка не зможе вийти на волю.

ТРАДИЦІЯ ПІДТРИМКИ

Як повідомили «УМ» у Римській мерії, для Вічного міста такі акції — з банерами «персональної підтримки» на Капітолії — не новина.

На трьох різних будинках, що стоять на п’яцца дель Кампідольйо, вже вивішували портрети і закатованих мафією італійців, і бірманської опозиціонерки, лауреатки Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі, і багатьох інших.