В садок вишневий коло хати,
що на Черкащинi, в селi,
до Вас, поете мiй, iду,
щоб в карi очi надивитись,
в яких не вицвiла любов
до слова рiдного, до друзiв,
в душi вiдчути Ваш вогонь,
щоб щирим серцем Вас почути,
торкнутись рук, напитись духу
Свободи й Гiдностi! До Вас
несу сьогоднi всi печалi
про Україну й добре знаю,
що задля неї вiддали
своє життя i труд, i славу,
що Ви себе не берегли...
О совiсть нацiї, порадник,
читаю Ваш «Кобзар» i плачу,
як плакали колись i Ви
у Петербурзi, за Аралом,
в чужiм краю,
в степах безжальних, —
читаю, думаю, живу.
Про Україну Вам скажу:
я в серцi маю стiльки муки
i дум важких. О люди–люди
у рiднiм краї вже не тi...
У кожного є своя доля,
але немає стрижня й волi,
щоби «моголами» не буть
i рабськи спини вже не гнуть!
О батьку мiй! О мiй Тарасе,
насмiлюсь Вам сказати правду:
я так поезiю люблю
i час вiд часу Вам пишу.
Так хочеться про щось хороше,
але у нас така негода!
І воля спить! Свобода плаче!
І правда в хату вже не втрапить!
Тарас Григорович, пробачте,
що Вас турбую i не бачу
як Україну, Богом дану,
менi в Європу повернуть...
Благаю Вас, не йдiть, не йдiть.
Менi б ще з Вами говорити
i Україною сходити,
i всi правдивiї слова
на прапор золотом вписати,
i разом з Вами раювати
у сiм краю, у нашiй хатi,
де сонця буде так багато,
що люди й долi зацвiтуть,
Свобода й Правда оживуть!
В моєму серцi молодому
Ваш смiх i сльози, i недоля,
i честь, i гiднiсть, i слова,
любов i мудрiсть, все життя.
Тарасе! Вам моя рука.
Василь КАЛЧУГІН,
iсторик, практичний психолог
селище Градизьк,
Полтавська область