Андрій Куликов: Яскраву картинку створюють слова, а не бійки і рояль

«Треба пробувати організовувати ділове обговорення»

— Пане Андрію, чи погоджуєтеся, що на нинішньому етапі маємо загальну кризу жанру «суспільно–політичне ток–шоу»?

— Щоб казати, погоджуюся чи ні, треба визначити, що таке «криза суспільно–політичних ток–шоу».

— Криза — це коли телепрограми вже не здатні об’єктивно відображати процеси, які відбуваються у суспільстві, показувати правильну картинку суспільно–політичного буття.

— Тоді не погоджуюсь. Бо те, що правильним може видаватися мені, для більшості ­аудиторії може видаватися неправильним. І навпаки. Через суспільно–політичні ток–шоу вдається поширити інформацію, яка цікавить значне коло людей. І тому треба пробувати організовувати ділове обговорення важливих питань. У результаті не завжди, але вдається зрушити окремі теми і проблеми. Я прихильник практики постійних копітких зусиль, які згодом, через рік, а може, й два, спричиняють помітні якісні зміни. Усвідомлюю, що «Свобода слова» не в змозі вирішити глобальні проблеми українського суспільства. Це не під силу всім суспільно–політичним ток–шоу разом узятим. Але ці телемайданчики для обговорення мають бути.

— Разом узятих ток–шоу залишилося разом із вашим лише два...

— ...на загальнонаціональних каналах. Ми майже ніколи не згадуємо про проекти, які показують регіональні телекомпанії. В областях багато якісного телепродукту виробляють навіть ті, хто має слабке технічне оснащення. За наповненням їх можна називати кращими, за європейськими стандартами.

— На центральних каналах до нового року виходили чотири суспільно–політичних ток–шоу, а тепер залишилося лише два. Чи стало вам працювати простіше? Наприклад, чи простіше стало запрошувати гостей?

— Зміни із запрошенням гостей в ефір почалися значно раніше. Точка відліку — прихід до влади Партії регіонів. Реагуючи на політику владної команди, опозиція також змінила правила спілкування з журналістами. Якщо раніше можна було напряму працювати з багатьма політиками з будь–якого табору, запрошувати їх і часто отримувати згоду прийти на ефір, то тепер запрошення гостей майже завжди узгоджуємо з прес–службами партій, уряду, адміністрації Президента. З одного боку, це обмежує нас. З іншого — я часто знаходжу і в негативі позитив. Ті люди, які приходять на ефіри тепер, майже завжди, можна вважати, висловлюють офіційну точку зору або тих, хто при владі, або тих, хто з ними змагається.

Про спокусу зробити більше шоу

— На один з недавніх ефірів ви не узгодили із захисником Юлії Тимошенко, народним депутатом Сергієм Власенком прихід його колишньої дружини Наталії Окунської. Це викликало роздратування гостя. Була якась реакція з боку опозиція після програми?

— Ми не відчули ніякої реакції ні з боку опозиції, ні з боку влади. Але для мене це був момент, скажемо так, неприємний. Вважаю, з редакторського погляду, це було не до кінця продумане рішення, недоробка, за яку відповідаю насамперед я. Хоча можу аргументувати присутність Окунської у студії: того дня Власенко першим почав розмову про те, що його екс–дружину використовують для того, щоб організувати його переслідування. Втім, якби я не піддався спокусі зробити більше шоу, думаю, ефір би був трохи іншим.

— Майже крилатою стала фраза ведучого «Великої політики» Євгенія Кисельова: «Рояль усіх дражнить, а це означає, що він має залишитися». Дуже часто робить у першу чергу шоу Савік Шустер. Хто у нас законодавець моди перетворювати телепроекти на шоу: суспільство, яке хоче видовищ; власники каналів, у яких є бажання робити аполітичним телебачення?..

— Свої правила диктують умови, в яких існує українське телебачення. Втім, необов’язково сприймати слово «шоу» як «видовище»: боксерські рукавички, концертний номер, білий чи чорний рояль, бійка. В англійській мові радіопрограма називається «радіошоу». Здавалося б, абсурд: радіо людина взагалі–то тільки слухає. Але це означає, що в уяві слухача почуті слова мають створити яскраву картинку. Шоу — це не стільки «видовище», як «показ» — з допомогою слів у першу чергу.

— Чи були для «Свободи слова» конкурентами інші суспільно–політичні ток–шоу, зараз — одне?

— Я не вважав конкурентами інші суспільно–політичні ток–шоу. Ми змагаємося. Кожна програма має свою ­цільову аудиторію. Свого часу, коли я прийшов працювати у «Свободу слова», я переживав через те, що від нас пішла­ частина глядачів. Бо комусь цікавий Савік Шустер. Частина аудиторії пішла,­ бо мовою проекту стала українська. (Так само, я думаю, не вмикали «Інтер» налаштовані тільки на російську мову глядачі, коли там з’явилася «Справедливість» з україномовною Анною Безулик).

Коли маємо в Україні велику кількість каналів — 12 чи 15 загальнонаціональних великих і трохи менших, які більш–менш постійно дивляться, — вважаю, і суспільно–політичних ток–шоу має бути більше. На 46 мільйонів населення було замало чотирьох великих ток–шоу, не кажучи вже про два, які лишилися. Інший аспект — на моє глибоке переконання, у нас дуже багато каналів, що заважає розвитку якісного телебачення. Бути їх повинно принаймні вдвічі менше. На мою думку, об’єднання так званих нішевих каналів було б комерційно вигідним для їхніх власників.

— Зараз Анна Безулик, Євгеній Кисельов і Савік Шустер, які донедавна всі були ведучими суспільно–політичних ток–шоу, працюють на «Інтері». Вас місяці три–чотири тому не сватали на цей канал?

— Не сватали. Нікуди не сватали. Хоча пару разів мені казали, не буду уточнювати хто, про те, що, коли, бува, втратиш роботу, приходь. Поки є умови, я працюю на ICTV.

— На який термін зараз підписано договір про співпрацю з каналом?

— Останнім часом підписуємо договір на рік.

— На вашу думку, на «Інтері» вийде ток–шоу з Анною Безулик?

— Мені б дуже хотілося, щоб вийшло. Але боюся, що моє передбачення справдиться — і проект Анни глядач «Інтера» більше не побачить.