Володимир Тимошенко. (автора.)
— Володимире Андрійовичу, у липні 2010 року Президент України Віктор Янукович присоромив правоохоронців, продемонструвавши вільно куплені через мережу iнтернет зразки наркотичних речовин. Невдовзі в державі було створено очолювану вами службу. Тепер в Українi не вдасться вільно придбати наркотичні речовини, чи все лишилося так, як і було?
— Я одразу наголошую, що вільно купити наркотики фактично ніде у світі не можна, окрім хіба що Амстердама, але навіть i там щодо марихуани вже введено обмеження. Щодо iнтернету, то він дає можливості як продавцям ліків чи електроніки, так і торгівцям зброєю чи наркотиками. Усе, що хочеш, можна купити через iнтернет, тому і злочинці використовують його як засіб комунікації. Будь–яке технічне досягнення, як борці зі злочинністю, так і самі злочинці ставлять собі на службу. А на тій нараді Президент продемонстрував наявність проблеми і закликав до її подолання.
Зауважу, що ця проблема існує не лише в Україні, а й у всьому світі. Це засвідчують численні рішення ООН щодо протидії iнтернет–торгівлі наркотиками, поширенню в мережі рецептів синтезації хімічних наркотиків тощо. Так, тут є певні труднощі через анонімність продавців, але правоохоронці потроху дістають наркодилерів, також застосовуючи новації. Сьогодні триває серйозна робота, відповідними підрозділами МВС і СБУ в контакті з правоохоронцями інших країн, фактично відкрито справжнє полювання на наркоторгівців у мережі. В Україні подібні сайти за можливостi закривають, блокують або беруть під певний контроль. Правоохоронці також виступають анонімно у ролі шукачів наркотиків і виходять на анонімних реалізаторів, беруть їх «на живця». І це лише один із заходів протидії розповсюдженню наркотиків.
— Я мав на увазі не стільки проблему торгівлі зіллям у мережі iнтернет, а те, чи посилився контроль за обігом наркотиків з боку держави?
— Державні органи, перш за все, мають перекривати можливості вільного доступу до наркотиків, тобто ефективно протидіяти пропозиції. Щодо цього зроблено чимало за останні роки. Зокрема, серйозно посилено протидію так званій аптечній наркоманії. Ми взяли під рецептурний і предметно–кількісний контроль багато ліків наркотичного ряду, які тепер не можна продавати на кожному кроці, як це було ще донедавна.
Також ліквідовано проблему так званих сумішей для паління. Коли три роки тому я прийшов на цю посаду, Україна була, немов помийна яма Європи, ринок збуту, бо в усіх країнах ЄС ці суміші були заборонені, але не у нас. І ми дуже швидко протиставили цьому злу певну нормативну базу. Чи спрацювала наша протидія на 100%? Звісно, ні. Бо до кожного у кишеню не зазирнеш. Але сьогодні ці суміші якщо й завозять, то лише контрабандно, якщо торгують — тільки з–під поли. А не так, як раніше: продавали цю гидоту в хлібних кіосках, оголошення про продаж висіли на кожному стовпі, травилися ними відкрито у барах тощо. Самі по собі ті трави не давали наркотичного сп’яніння, але після обробки спреєм чи аерозолем iз цікавою формулою синтетичного канабіноїду — інша справа.
Отже, курильні суміші і так звані «дизайнерські» наркотики — вони всі у нас тепер поза законом. І ті, які синтезували по–новому, і ті, які лише думають синтезувати, — вони вже у нас під забороною! «Дизайнерськими» звуться, бо там застосовують творчий підхід хіміки та фармацевти — крутять відому формулу в різні боки, додають у кінці «хвостик» iз групи ОН чи СН тощо. І цей «хвостик» дає вже нібито іншу формулу хімічну і по–іншому треба його вносити у список заборонених препаратів. Але ми ввели в законодавство поняття «аналоги», тобто змінені відомі наркотики. Тож в Україні цю проблему знято і сьогодні жодну суміш для паління не можна ввезти легально.
Цим шляхом ми пішли. І завдяки спільним зусиллям правоохоронців, учених, законодавців держава Україна нарешті має свою наркополітику. Тобто йдеться про ставлення держави до проблеми наркотиків, про єдиний державний підхід. Узагалі наркополітика може бути репресивною: коли ставиться мета посадити і споживачів і дилерів — усіх під одну гребінку. Може бути ліберальною, коли в деяких країнах ЄС дозволили громадянам вживати легкі наркотики, покурити «травку». А може бути десь посередині: коли треба боротися лише з наркоділками, а от наркозалежних не садити, а лікувати.
— І якою є наркополітика України?
— Ще донедавна була репресивною. Коли наркозалежні ховалися, бо всі ж латентні, боялися зізнатися батькам, попросити допомоги. Бояться міліції, щоб не бути репресованими. Бо там одразу візьмуть на облік, ага, це ж «нарік», а вони цього обліку бояться, як біс — ладану. Бо там купа обмежень, автомобілем кермувати не можна тощо. Але ж наркозалежність є хворобою, а значить, її треба лікувати. Карати треба торгівців наркотиками, а не їхніх жертв.
Отже, ДСКН розробила Національну стратегію щодо наркотиків на період до 2020 року, яку пiдтримали мiжнароднi експерти. Єдина наркополітика держави тепер виключає хаотичні, нецентралізовані дії різних відомств. От як було ще донедавна? Наведу приклад: Україна вслід за багатьма країнами по лінії МОЗ приєдналася до програми заміщувальної підтримувальної терапії. А у міліції була своя позиція: мовляв, не можна лікувати наркотиками. Але ж це дилетантський підхід. Не може оперативник медику диктувати, чим лікувати, а чим ні. Тим більше що Всесвітня організація охорони здоров’я визначила, що саме сьогодні є ліками, а що наркотиками, де добро, а де зло. Бо метадон, яким лікують залежних, хоча і є синтетичним опіатом, але він не дає наркотичного сп’яніння! І так звана «ломка» не настає. Він знімає цей біль.
Але до 2010 року було так: з одного боку, медики проводять замісну підтримуючу терапію, а з другого — правоохоронці вже чатують на того, хто до лікарні у стані наркотичного сп’яніння йде, щоб отримати дозу метадону. І людину хапають, документують її наркодилером, хоча він споживач. Але у міліції звітність покращується.
— Нині міліція вже не «полює» на «метадонщиків»?
— Уже ні. Бо у стратегії чітко розмежовуються ліки і наркотики, крiм того, ухвалено і відповідні законодавчі зміни, прийнято підзаконні акти. І не лише щодо цієї проблеми. Так, раніше стоматолог, маючи ліцензію, не міг застосовувати знеболювальне як фізична особа. Закон дозволяв застосування психоактивних речовин лише юридичним особам. Тобто стоматолог мав або приватну клініку відкривати, або пропонувати пацієнту: «Збігай до сусідньої клініки, там тобі знеболювальне вколять і хутко біжи назад! Я тобі зуби полікую...». Тепер такого немає.
Подібне трапилося і з ветеринарами, пам’ятаєте скандал навколо кетаміну — знеболювального для тварин? Теж його ледь не заборонили. Але законодавство врегульовано з цього питання також. І тепер ветеринар на селі, отримавши ліцензію, може використовувати той же кетамін. Звісно, дотримуючись встановлених правил обігу для такої групи медпрепаратів. Варто пам’ятати, що поруч із незаконним обігом наркотиків має місце і законний. І жодна операційна не обійдеться без психотропів. Тож наші заходи контролю не повинні обмежувати право хворих на знеболення.
— Загальновідомо, що слідчому легше посадити за ґрати наркомана, ніж шукати докази проти наркоділка. Тим більше що в Україні поширена і «наркомафія в погонах», представники якої нерідко опиняються на лаві підсудних...
— Із наркодилерами правоохоронці повинні нещадно і дієво боротися. Таке можливо, лише коли правоохоронці не зростаються з наркобізнесом і не розглядають його як джерело збагачення. Звісно, досягнути цього в умовах нинішніх зарплат у міліцейських підрозділах БНОН важко. Це серйозна тема, про яку варто поговорити окремо. Але ця проблема існує не лише в Україні. Наркозлочинці в усьому світі намагаються «підгодовувати» правоохоронців, заслати до них своїх «козачків» тощо. Бо їхньому злочинному бізнесу потрібен «дах».
Але на Заході побачили рецепт: боротьба з наркобізнесом не повинна бути монополією одного правоохоронного органу, бо це однозначно призведе до корупційних наслідків. Тому там із наркобаронами воюють кілька правоохоронних структур. І тоді наркодилер знайти собі прикриття в усіх структурах не зможе. Він не знає: хто, де і коли на нього вийде. Якщо він корумповано «зрісся» десь із поліцією, то не з Адміністрацією з боротьби з наркотиками, або не з ФБР і не з митною службою, яка на Заході має право вести оперативно–розшукову діяльність. І цей наркоділок рано чи пізно обов’язково «засвітиться» разом зі своїми корумпованими зв’язками серед правоохоронців. Тож ліквідують усіх разом. Тому кілька правоохоронних структур, які борються із цим злом, є таким собі мінним полем, де наркодилер ніколи не знає, на якій саме міні він підірветься.
Приклад навпаки — Мексика. Там уже понад 50 тисяч правоохоронців та членів їхніх сімей загинуло у війні з наркобаронами! Тож операції ведуть уже регулярні війська, а поліцію, яка єдина має повноваження боротьби з наркобізнесом, із неї виключили. Чому? Бо їх там наркосиндикати скупили ледь не всіх. У нас в Україні також фактично лише МВС є монопольним борцем із наркотиками в державі. На жаль.
— Боротьбою з контрабандою наркотиків займається і СБУ, принаймні вони регулярно знищують партії кокаїну на мільйони доларів на сміттєспалювальному заводі у Києві...
— СБУ, дійсно, займається лише боротьбою з контрабандою, стаття 305 Кримінального кодексу, де кваліфікуюча ознака — переміщення наркотиків через кордон і організована злочинна діяльність, коли вона доведена. Але я не пригадую, щоб в останні роки затримали якусь хоча б «середню рибу». Як правило, зачепилися за «контрабас» в Одесі і втопили його! Узяли гору металобрухту і гору кокаїну, у трубах прихованого або між мармуровими плитами, і все! Не провели контрольовану поставку, не дійшли до кінцевого отримувача. Товар узяли, але він елементарно компенсується, а канал лишився не ліквідованим. Ліквідувати канал — це значить разом із закордонними колегами пройти весь шлях аж до лабораторії, де виготовлено товар, дізнатися, хто перевізники, хто робив «вікна» в коридорах і хто оптом реалізує. І всіх ліквідувати. У моїй практиці було таке, що ми доходили до Еквадору, лабораторії там ліквідовували, а потім доходили до реалізаторів iз Бельгії. Проводили разом iз колегами ці контрольовані поставки й одночасно заарештовували причетних у різних країнах. Були зразкові операції і доведені до суду справи.
Мені як правоохоронцю, який знає, як це робиться, зрозуміло, що після таких спецоперацій там за океаном сидять наркобарони і думають: от вийшов прокол, але нічого, завтра піднімемо ціни і все компенсуємо. Тому такий «щипок» спецслужб — дрібна втрата для наркомафії. Це ж не циганочка, яка з–під поли продає коробочку марихуани, хоча й за нею більші ділки стоять.
— Поширеною є думка, що Україна є транзитною країною для наркотрафіку,тож не є ні виробником, ні споживачем.
— Запевняю, сьогодні вже немає транзитних країн, бо наркобізнес теж глобалізується. Так, є світові центри виробництва: героїну — Афганістан, кокаїну — Латинська Америка (Колумбія, Перу, Еквадор), гашишу — північна Африка (Марокко), синтетичні наркотики — Західна Європа. І в нас, в Україні, є виробники — лабораторії зi стимуляторiв амфітамінного ряду (усіляке «екстазі» тощо). І наркотики йдуть назустріч: в один бік кокаїн, а назустріч — «синтетика». Не варто думати, що хтось виробив в одному місці і по визначеній стежці йде, а правоохоронці вже у засідці сидять. Для прикладу наведу США: їхнім правоохоронцям завдяки ефективній боротьбі з наркокартелями та ліквідації каналів вдалося за останні роки знизити споживання кокаїну в країні на 50%. Але водночас споживання кокаїну різко зросло у Західній Європі. Натомість у Штатах виросло споживання марихуани. Таке ось заміщення.
Тож у кожній транзитній країні лишається так званий «наркотичний слід» — це коли осідає певна кількість товару. І так наркобарони завойовують черговий ринок. Чи зможе наша міліція одна побороти це зло? Звісно, ні. СБУ має грати тут одну з ключових ролей. Крім цього, право проведення оперативно–розшукових заходів щодо контрабанди варто вже давно надати митній службі. Бо в більшості країн митники представляють правоохоронний орган. Наша служба також має стати правоохоронним органом, як це передбачено указом Президента. Подібні служби в багатьох країнах світу визначають наркополітику держави. В Росії це Федеральна служба контролю за наркотиками (ФСКН), у США — Адміністрація контролю за наркотиками, в Німеччині — Служба з боротьби з наркобізнесом. І там усюди створено мінне поле для наркоділків, про яке ми говорили. У нас мінного поля поки що немає.
— Восени минулого року урядовою постановою було знято міліцейську охорону з полів із технічними коноплями. Тепер частіше бачитимемо коноплі на полях? Тим більше що про відродження традиційного для України коноплярства йшлося на нещодавній спеціалізованій конференції у Глухові, участь у якій ви брали.
— До цього питання ми підходили не просто так: мовляв, дозволяємо, давай, засівай! Адже, згідно з конвенцією ООН 1961 року, коноплі, або канабіс, можуть вирощуватися для промислового виробництва лише під контролем держави. Технічні коноплі — це ті, які не містять тетрагідроканабінолу (ТГК) — речовини, що має психотропну дію, або містять незначну його кількість. Тодi як окремі вчені співпрацювали з наркобаронами і в підпільних лабораторіях селекційно виводили сорт конопель iз найбільшим вмістом ТГК (10—20%), щоб більше мати доз та краще «вставляло» клієнтам, наші українські вчені–селекціонери з Глухова, навпаки, вивели технічні коноплі. Тобто з низьким відсотком ТГК, які жодного iнтересу для наркозалежних не представляють. Бо можна скурити все поле, димом задихнутися, але не отримати ніякого наркотичного сп’яніння. З таким самим успіхом можна покурити кору дуба чи берези.
Судіть самі: у країнах ЄС низьким вважається вміст ТГК близько 0,2%. У нас завжди було жорсткіше — 0,15%. Тільки до цього показника можна було вирощувати під контролем. Але наші вчені з Глухова вивели сорти конопель із вмістом ТГК менше 0,08%! Здавалося б, вирощуй коноплi для промисловості, але ж ні, донедавна законодавство зобов’язувало аграріїв наймати для охорони таких конопель міліцію, яка заробляла на цьому чималі гроші. Минулого року посів конопель узагалі став не вигідним, бо міліція підняла ціни за охорону ледь не вчетверо! Тому ми спільно з іншими фахівцями змінили нормативну базу в цій частині: тепер якщо вміст ТГК не перевищує 0,08%, міліція на полі не потрібна.
Проблему знято, бо ми ледь коноплярство не загубили. У цьому році за квотою планується засіяти технічними коноплями понад 2300 га сільгоспземель. Бо на більші площі насіння не вистачило. До речі, якби заговорили це питання, то втратили б насіння — воно не більше двох років зберігається. Його, наприклад, буквально розкуповують французи. У Глухові нас пригощали конопляною халвою, олією і молоком. І це не те «молочко», про яке ви подумали.
Тут неабиякі можливості для розвитку серйозної галузі, яка дасть поштовх і будівництву, і легкій промисловості тощо. Коноплi — потрібна культура. 25 тис. видів продукції з неї виробляють. І це не лише канати, як більшість думає, а й перші джинси також були з конопляної тканини. Пригадую, як моя бабуся пряла куделю з конопель, чудові ряднинки виходили. А чи знаєте ви, що долар США надрукований на папері, зробленому з конопляної целюлози? Кращого, міцнішого паперу немає. Гектар конопель дасть паперу в чотири рази більше, ніж гектар лісу і лише за один сезон, а не за 30—40 років. Біокомпозит iз конопель міцніший за сталь. І корпус «Боїнга–787» виготовлений з вуглецевих композитів на 87% на базі конопель! Також у «Мерседесів» багато обладнання і сидіння — на основі конопель. Нащадок роду відомих меценатів Мішель Терещенко, що залишив Францію і оселився в Україні, щоб відроджувати льонарство і коноплярство, демонстрував нам французькі гальмівні колодки, які не деформуються і значно міцніші, — теж iз конопель! Так само у будівництві: бетон iз домішками конопель міцніший за той, що з металевою арматурою, для утеплення будинку в північних країнах уже використовують не скловату, а блоки з конопель. А ще ж у парфумерії використовують конопляну олію. Посіви однодомних конопель можуть сприяти відродженню чорнобильських земель (бо коноплi здатнi виводити важкі метали з плодоносного шару ґрунту), стати запорукою впровадження екологічно чистих технологій, появи на фармацевтичному ринку принципово нових лікарських засобів тощо.
— Перспективи вражають. Але як будете контролювати розвиток коноплярства, як визначатимете, де поле з технічними коноплями, а де з наркотичними?
— Аграрії отримали квоти та ліцензії і будуть сіяти. Вони мають сертифікати на насіння, повідомляють, яке саме поле засіють технічними коноплями. Ми ж для ефективного контролю наприкінці минулого року підписали угоду з космічним агентством, адже наш український супутник зможе відрізнити посіви конопель від посівів кукурудзи чи картоплі. І тестування даних, отриманих iз супутника, вже провели: всі посіви він відрізняє чітко. Тож ми готові до реальної роботи у цьому році. Супутник вкаже, що на конкретному клаптику ростуть коноплi. Ми кожне таке поле бачимо з космосу. Звіряємо JPS–координати кожного поля, яке ми дали під засів, і якщо бачимо нелегальне поле — туди одразу виїжджають правоохоронці і той «врожай» знищують.
Тимошенко Володимир Андрійович
Народився 27 листопада 1951 року в селі Конатківці Шаргородського району на Вінниччині. Доктор юридичних наук, професор, генерал–лейтенант СБУ. Випускник Вінницького державного педагогічного інституту імені Миколи Островського (1975), працював учителем фізики на Луганщині.
Після служби в армії у 1979—2001 рр. пройшов шлях від молодшого оперуповноваженого органів держбезпеки до начальника управління Головного управління СБУ. 2001—2003 рр. — перший заступник начальника Головного управління СБУ, представник України в Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками, радник голови СБУ. Начальник УСБУ в Київській області (2003—2004), ректор Національної академії Служби безпеки України (2004—2005), перший заступник Голови СБУ — керівник Антитерористичного центру при СБУ (2005—2008), уповноважений Президента з питань контролю за діяльністю СБУ, радник Голови Верховної Ради України (2008—2010).
У 2010 р. очолив Державний комітет України з питань контролю за наркотиками. З 16 червня 2011 року — голова Державної служби України з контролю за наркотиками.
Автор понад 80 наукових праць iз проблем боротьби з наркобізнесом, корупцією, відмиванням грошей, тероризмом, транснаціональною організованою злочинністю.
— Усе більше молодих українців стає наркозалежними. Як побороти ці негативні тенденції?
— Ми на початку говорили про iнтернет, який дає можливості ще й для контрпропаганди. Нам треба, перш за все, застерігати тих, хто не вживає, але може стати на цей шлях. Перш за все, через популярні соціальні мережі, як це вже почали робити за кордоном, а не через страшилки з біг–бордів, що від наркотиків помреш чи діти з вадами народяться. Намагатися не лише знизити до мінімуму пропозицію на наркотики шляхом боротьби, а й зменшити до нуля попит на наркотики. Якщо мені або вам хтось зараз безплатно буде пропонувати: «бери героїнчик, уколися», ми ж не зробимо цього. Бо нам відомі наслідки і тупість цієї схеми. Тож ми убезпечені щодо цього. Значить, треба і наших дітей, онуків так само озброїти інформацією, щоб їх не змогли використати. Головний наголос ми робимо на тому, що максимально маємо зняти попит профілактикою. А зняли попит — зменшили поле збуту. І тут головне — врахувати помилки окремих держав, які так профілактику невдало провели, без науково обґрунтованих методик, що навпаки розпалили цікавість до наркотиків у молодого покоління.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
