Молоді режисери в українському театрі — персони ледь не ефемерні. Чи не всі, хто зараз випускає вистави, люди середнього або й старшого вiку. А де ж випускники режисерських факультетів? У відповідь на це запитання знизували плечима як їхні вчорашні педагоги, так і старші колеги. Минулого року ця ситуація бодай трішки прояснилася. З нагоди ювілею Леся Курбаса у Білій Церкві наприкінці квітня пройшов фестиваль молодої режисури, на якому були презентовані 13 вистав, поставлених на сценічних майданчиках Білої Церкви, Вінниці, Києва, Луцька, Сімферополя та Харкова режисерами віком до 33 років. Тоді зі сцени театру імені Саксаганського лунали урочисті обіцянки як від влади, так і від організаторів, що цей фестиваль стане постійним. Сьогодні минулорічна впевненість виглядає вже не так переконливо...

Поета «тиші і грому» Василя Симоненка не стало у 28. «Вулкана української поезії», «українського Рембо» — Олексу Влизька розстріляли у 26. Марії Башкирцевій (якою захоплювався весь Париж) доля відміряла лише 24. Для київської легенди української поезії Леоніда Кисельова земний час зупинився у 22. Кажуть, першими Бог забирає найкращих і найяскравіших. І єдине, що вони встигають — це спалахнути і осяяти світ людей довкола себе. А ще — сказати: «Я постою у края бездны / И вдруг пойму, сломясь в тоске, / Что всё на свете — только песня / На украинском языке».

Лілія Сандулеса — з тих корифеїв української естради, яких у часи комерціалізації ефірів нечасто побачиш по телевізору. Афіші з їхніми «сольниками» також майже не потрапляють у поле зору сучасних слухачів — не кожен народний артист може сьогодні дозволити собі сплатити оренду концертних майданчиків. Але дякуючи тому, що артистка завжди чітко дотримувалася своєї лінії на українській сцені, її пісні донині знаходять шлях до сердець слухачів....