Життя за чужим сценарієм

27.02.2013

Від 25 лютого по 1 березня 1986 року відбувався ХХVІІ з’їзд КПСС, який накреслив завдання до 2000(!) року створити в СРСР виробничий потенціал, який би дорівнював уже накопиченому за всі роки совєтської влади. Національний дохід за цей же період мав зрости вдвічі, а продуктивність праці в 2,3—2,5 раза. Та не все сталося, як гадалося. Точнісінько, як у байці: жаба надималася, аж поки луснула. Але яким відірваним од життя мало бути комуністичне керівництво, щоб будувати такі плани за п’ять років до того, як беркицьнувся СРСР.

26 лютого 1764 року імператриця Катерина ІІ підписала маніфест, згідно з яким уся монастирська вотчина переходила до держави. Церква втрачала основні доходи, запроваджувалася система «штатних» монастирів із певною кількістю ченців. Духівництво фактично «одержавлювалося»: в Росії цей процес триває досі. На українських теренах за часів Катерини ІІ і згодом обмеження в правах Православної церкви відбувалося водночас із тотальним наступом на Греко–католицьку церкву. 1793 року після приєднання Правобережної України до Російської імперії Українську греко–католицьку церкву там було ліквідовано. Чимало українських церковних діячів зазнали переслідувань або навіть були фізично винищені. Так, у зв’язку з нашим календарем маємо згадати, що 28 лютого 1772 року в казематі Ревельської фортеці мученицькою смертю помер митрополит Арсеній Мацієвич, заарештований за критику політики імператриці.

3 березня 1595 року «царською грамотою цар Федір Іоаннович прийняв казахського хана Тавкеля з усім своїм народом у російське підданство» — повідомляє видання «Московія» з «Бібліотеки В.С.Черномирдіна». А за яких обставин це сталося, видання мовчить. Та як зазначає академік Іван Дзюба, «коли Росія (як царська, так і більшовицька) хотіла підкорити сусідній народ, вона або спершу оголошувала його братнім і рівноправним, або ж визнавала тубільців підданцями імперії і дарувала їм усі права, а вже потім йшла на них війною, щоб будь–якими засобами прилучити до цієї «рівноправності» та цих «прав». А далі все, як у завуальованому формулюванні з енциклопедичного видання московського розливу: «Новим етапом в історії Казахстану стало добровільне приєднання до Росії... Незважаючи на реакційну колонізаторську політику царизму, приєднання мало прогресивне значення; воно долучило казахський народ до більш високої економіки, до передової думки та демократичної культури Росії». Одним словом, стали казахи рабами імперії, зате одержали можливість читати Пушкіна в оригіналі. А щодо передової думки, це ще питання. Бо носіїв цієї думки або оголошували божевільними (як Чаадаєва), або змушували до еміграції (як Герцена), або репресували (як Радищева).

3 березня 1918 року було укладено Брестський мирний договір між державами Четверного союзу (Німеччина, Австро–Угорщина, Болгарія, Туреччина) та Радянською Росією. У мирних переговорах брала участь і делегація України. Згідно з договором, РСФРР зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України, визнати мирний договір держав Четверного союзу з УНР від 9 лютого 1918 р., укласти з Україною мир та негайно вивести з її території формування Червоної гвардії, припинити будь–яку агітацію проти УНР. Та невдовзі, 13 листопада 1918 р., договір був анульований російською стороною постановою ВЦВК РСФРР. Взагалі це дуже цікава тема — недотримання Росією міжнародних зобов’язань та вихід із укладених раніше угод.

4 березня 1919 року ленінський емісар Яків Свердлов виступив у дебатах щодо проекту Конституції совєтської України і написав додаток до проекту резолюції ІІІ з’їзду українських комуністів: «ІІІ з’їзд комуністичної партії України ухвалює прийняти загалом і в цілому конституцію Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, допускаючи її зміни залежно від місцевих умов». І не знаєш, з чого тут дивуватися більше — з нахабства зайди, з того, що з’їзд ухвалив–таки його додаток, погодившись кроїти Конституцію України за московським лекалом, чи з того, що питання прийняття Основного закону вирішувалося не в сякому–такому парламенті, а на партійному з’їзді. Втім, чого дивуватися: ленінське формулювання про самовизначення народів було лише ширмою для їхнього поневолення.

Далі буде.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
письменник
  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>