Зів’яли чорнобривці

Автор народних шлягерів «Чорнобривці», «Безсмертник», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» пішов iз життя 22 лютого після тяжкої хвороби, з якою боровся не перший рік. Микола Федорович заслужив народне визнання своїм поетичним талантом та любов’ю до музики, адже неодноразово створював пісенну лірику для української естради.

Народився Сингаївський 12 листопада 1936 року на Поліссі, в невеликому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області. Закінчив школу в Коростені. Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. Згодом випускник Сингаївський працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України, завідувачем відділу літератури і мистецтва журналу «Ранок», останнім часом був віце–президентом Української Асоціації письменників художньо–соціальної літератури, головою комітету з премії імені В. Юхимовича, головою журі «Поетичного марафону» Всеукраїнського літературно–мистецького свята «Просто на Покрову». До того ж упродовж багатьох років Микола Федорович залишався головним редактором журналу «Піонерія».

Проби пера Сингаївський мав ще у юному віці, коли фрагменти його творів були надруковані у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Згодом у газеті з’явилася добірка віршів восьмикласника Миколи із напутнім словом від Максима Рильського. Вже у 22 роки (в 1958 році) талановитий юнак мав першу дитячу збірку «Жива криничка», про яку добре відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, із них — половина для дітей. Останньою поетичною збіркою Миколи Федоровича стала знову книга для маленьких читачів — «Лоза і камінь» (1989).

В останню путь у Будинку письменників митця провели поети Борис Олійник та Петро Перебийніс, колишній та нинішній міністри культури Михайло Кулиняк та Леонід Новохатько. «Пішов із шістдесятників помітний, неординарний поет. Про нього будуть згадувати не лише в меморіалі пам’яті, а й у живій пам’яті», — сказав на прощанні з другом та колегою поет Борис Олійник.