«Террор хаза» на проспекті Андраші, 60.
Проспект Андраші — один із найкрасивіших у Будапешті. Під широкою вулицею, яку називають ще «Єлисейськими полями», прокладено найстарішу в континентальній Європі гілку метро. Стилізовані під ті, перші, вагони зупиняються на станціях, вигляд яких фактично не змінювався з часу відкриття Будапештського метрополітену в 1896 році. На протилежному від центру Пешта кінці проспекту Андраші розташована монументальна площа Героїв — саме за її принципом 2001 року планувалося оформити майдан Незалежності в Києві, однак замість скульптурного пантеону видатних історичних постатей за колоною вибудували торговельний центр «Глобус».
По обидва боки проспекту Андраші — елегантні вілли, музеї, театри, державні установи й дипломатичні представництва. Проте є на цій вулиці один будинок, який привертає особливу увагу. Над сірою чотириповерховою будівлею зловісно нависає чорний металевий карниз із прорізаними літерами, з яких складається слово TERROR. Навпроти входу — щільна завіса із товстих ланцюгів. Як свідчить напис, продубльований різними мовами (є й українською), це — символічне зображення залізної завіси між соціалістичним табором та рештою Європи. Трохи далі — бетонний блок — символ Берлінського муру.
Ми стоїмо перед Будинком терору («Террор хаза») — унікальним музеєм двох режимів, від яких потерпала Угорщина у ХХ сторіччі. На відміну від України, досі заставленої пам’ятниками радянським вождям і керованої вождями, готовими заради червоних ідолів відривати патріотам руки й ноги, в Угорщині усвідомлення кривавої тотожності комуністичного й нацистського режимів починається «з голови». Музей терору в Будапешті було створено за підтримки чинного прем’єр–міністра країни Віктора Орбана, який очолював угорський уряд і в 1998—2002 роках.
Урочисте відкриття музею відбулося 24 лютого 2002 року, напередодні Дня жертв комуністичного режиму, який в Угорщині відзначають 25 лютого.
Уже в 2003 році одна з виставок Будинку терору розповідала про Голодомор–33 в Україні. А взагалі історія цього величного музею почалася ще у 2000–му, коли Громадський фонд підтримки історичних і соціальних досліджень Центральної та Східної Європи придбав будівлю на проспекті Андраші, 60 для майбутньої експозиції. Це приміщення було обрано не випадково. Під час ІІ Світової будинок був штаб–квартирою угорськоий нацистської партії «Схрещені стріли». А по завершенні війни тут розмістилося Управління державної безпеки — угорський КДБ. Ці стіни буквально просякнуті кров’ю і сльозами, й організатори музейної експозиції постаралися, щоб відвідувачі відчули це аж до мурашок по спині.
Вхідний квиток для дорослих недешевий — 2000 форинтів, або майже 80 гривень (пенсіонерам, дітям і студентам — півціни). Але відвідувачів багато — особливо іноземців, хоча й угорців теж вистачає.
Експозиція починає дивувати і вражати вже з першого поверху. Фактично весь об’єм невеликого атріуму займає радянський танк.
Піднімаємося ліфтом до першої зали. Кадри старої кінохроніки з усміхненими лідерами нацистської Угорщини. З динаміків лунають чітко карбовані слова — розуміти німецьку й угорську не важливо, все говорять інтонація та звуки військових маршів. У ІІ Світовій війні Угорщина підтримала нацистську Німеччину. Коли у червні 1941–го Третій рейх оголосив війну Радянському Союзу, її приклад наслідували й угорські союзники. Протягом певного періоду, незважаючи на воєнні часи, угорцям жилося порівняно непогано як в економічному, так і в політичному сенсі — країною керували власний уряд і парламент, у якому засідали й опозиційні партії, преса почувалася досить вільно, місцеві євреї не зазнавали жорстоких переслідувань. Але в березні 1944–го пронацистський уряд Дьоме Стояї легалізував раніше заборонену націонал–соціалістичну партію «Схрещені стріли» на чолі з Ференцем Салаші. В Угорщині ця політична сила швидко набула великого впливу, а за її межами Салаші користувався потужною підтримкою Третього рейху.
Наприкінці серпня радянські війська впритул наблизилися до угорського кордону, і регент Угорщини Міклош Хорті вирішив укласти сепаратне перемир’я з СРСР. Тому видав наказ про відставку уряду Стояї й арешт Салаші. Гітлер, який на той час уже втратив своїх закордонних союзників, не збирався з цим миритися, і в Будапешті було здійснено нацистський переворот. Сина Хорті викрали, й заради його порятунку угорський лідер був змушений зректися своїх повноважень на користь Салаші. Той проголосив себе національним лідером (фюрером) і взявся керувати країною за прикладом фюрера німецького. Упродовж двох місяців було знищено або вивезено в німецькі табори смерті сотні тисяч євреїв та циганів, тисячі незгодних зникали в катівнях на проспекті Андраші.
А вже у квітні 1945 року правлінню Салаші було покладено край — Радянська армія розгромила останні його бастіони і взяла Угорщину під свій контроль.
Так для угорців почалася історія нового терору. І якщо нацистському режиму в цьому музеї присвячено лише кілька невеликих залів, то комуністичному — два з половиною поверхи. На закиди щодо «нерівноцінності» експозиції незмінний директор Будинку терору Марія Шмідт зауважує: нацистські репресії в Угорщині тривали кілька місяців. Комуністичні — понад 40 років.
Експозиція музею продумана до найменших деталей. Вона і «речова», і водночас великою мірою мультимедійна. Кадри архівної кінохроніки на великих плазмових екранах, старі фото й документи доповнюють експонати — оригінальна обстановка в колишньому кабінеті шефа політичної поліції, столи для допитів інакомислячих зі сліпучими лампами над ними, зала суду з тисячами тек особових справ...
Заходиш до темної зали — і раптом яскраве світло показує в її центрі масивне чорне авто, партноменклатурний «членовоз». Враження доповнює тривожна й моторошна музика, яку спеціально для музею написав композитор і рок–виконавець Акош Ковач. У кожному залі — пачки аркушів із розповідями угорською та англійською мовами.
У кімнаті, присвяченій трагедії угорців у ГУЛАГу, вся підлога встелена килимом із мапою СРСР, на якій позначено місця, куди громадян Угорщини відправляли на заслання й примусові роботи. Києва, скажімо, не показано, зате є нинішній столичний район Дарниця. У тодішньому селищі на лівому березі Дніпра був розташований табір для військовополонених, у тому числі й угорців. Ще «українські» адреси — Кривий Ріг, Львів, Дніпропетровськ.
З екранів на стінах зали по черзі лунають розповіді угорських в’язнів радянських таборів. Унизу моніторів ідуть субтитри з перекладом англійською.
У ще одній кімнаті всі експонати — шафки для одягу і двома манекенами, що обертаються, у нацистській та радянській уніформі. Що це означає? Після років діяльності в підпіллі Компартія Угорщини потребувала кадрів, тож наприкінці 1940–х її лави формувалися переважно з... колишніх членів «Схрещених стріл». Від неофітів вимагалося тільки підписати заяву з готовим текстом — «був інфікований отрутою контрреволюції й фашизму, щиро розкаююся, готовий вірно служити ідеалам комунізму». Згодом чимало з «перевдягнених» націонал–соціалістів, які справді служили новим ідеалам і «стукали» на сусідів та родичів, самі опинялися за ґратами. Лідера комуністичної Угорщини Матяша Ракоші недарма називали «найздібнішим учнем Сталіна». Він і до влади в країні прийшов завдяки масштабним фальсифікаціям (про це — окрема експозиція: «Головне не як голосують, а як рахують»). Хоча передусім репресії були спрямовані проти інакомислячих, «куркулів» тощо.
Проминувши, здавалося б, усі гнітючі зали, заходимо в темний ліфт. Шлях униз виявляється неочікувано довгим. Чотири поверхи кабіна долає ледве не три хвилини — доки з екрана в ліфті свідок злочинів комуністичного режиму детально описує тортури, яким піддавали «ворогів народу» в підвалах Управління держбезпеки.
Нарешті голос замовкає, двері розсуваються... І ми опиняємося там, де застосовували щойно описані тортури. Катівня.
У «звичайних» камерах висять портрети закатованих.
Вражені відвідувачі музею — хлопець і дівчина — з подивом зазирають у нішу завширшки не більш ніж 50 на 50 см — це карцер. У вузькій «трубі», де можна було тільки стояти, в’язнів тримали по 20—30 годин.
Навпроти — «мокра» камера, по кісточки залита крижаною водою.
У наступній кімнаті на столі розкладено залізні щипці, цвяхи, мотузка, електроприлади — знаряддя, за допомогою яких з ув’язнених «витягували» свідчення про їхню «державну зраду».
Криваві злочини УДБ стали одним із каталізаторів Угорського повстання 1956 року, коли тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи реформ, виведення з країни радянських військових, знесення пам’ятника Сталіну, повернення в уряд популярного в народі екс–прем’єра Імре Надя. У відповідь в Угорщину було введено додаткові частини радянських військ, танки, іншу військову техніку. Повстання було жорстоко придушене.
Цій трагічній сторінці угорської історії присвячено останні зали Будинку терору. На стіні — великий напис «Росіяни, забирайтеся додому». У центрі — угорський прапор із діркою замість герба, вирізаного з полотнища повстанцями.
Такий самий прапор стоїть на площі перед парламентом Угорщини, над символічною братською могилою жертв повстання 1956 року. Напис на табличці застерігає: «Комуністична система провалилася в усіх сенсах. Попри це, здихатися комунізму буде надзвичайно важко. Бо немає нікого небезпечнішого за переможця над знищеною системою, який відкидає її правила, але захищає свою здобич і владу».
Маленька Угорщина добре пам’ятає своє гірке минуле. І щодо цього Україні точно варто б узяти з неї приклад.
— Будинок терору в Будапешті — перший і найбільш відомий із музеїв, присвячених злочинам комунізму. Угорці кажуть, що він єдиний у своєму роді, але музеї–тюрми існують і в інших країнах — Німеччині, Чехії тощо.
Угорський Будинок терору є членом Європейської платформи пам’яті, до якої минулого року приєднався й наш Центру досліджень визвольного руху. Ми разом долучаємося до проектів ЄПП, зокрема, виставка присвячена тоталітаризму в Європі, експонуватиметься яку у Будинку терору в Угорщині, так і в Києві.
Хотілося б вірити, що й в Україні вдасться зробити великий музей такого типу, як у Будапешті.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
