П'єса, що ожила

      Звісно, нашим драматургам нині про таке можна лише мріяти: в одному з головних театрів країни три дні поспіль триває свято сучасної п'єси. Її, п'єсу, у свої турботливі руки бере молодий режисер Х, навколо нього гуртуються одержимі творчістю молоді актори, і ... починається таїнство творення. Звісно, за кілька днів роботи над текстом говорити про повноцінну, завершену виставу не доводиться, але ж п'єса починає жити своїм справжнім, сценічним, а не лише паперовим життям — це теж для початку дуже навіть непогано. Власне, саме так і розгорталися події у Театрі імені Лесі Українки: драматургія сучасних німецьких авторів пройшла тест на сценічне втілення. Честь і хвала Гьоте-інституту, який не лише піклується про молодих німецьких драматургів, а й популяризує німецьку літературу за кордоном. Нам же доводиться втішатися тим, що практична складова цього проекту — робота акторів та режисерів — наша, українська. І згадувати цікавий досвід Театру імені Франка (можливо, він буде продовжений?), який щопонеділка влаштовував читання сучасної української драматургії.

      Цього року свої п'єси увазі київської публіки презентували шість німецьких авторів — Фріц Катер, Констанція Деллінг, Гельмут Крауссер, Ігор Бауершима, Аня Хілінг, Хендел Клаус та Курт Швіттер. Як зауважив завліт Театру імені Лесі Українки Борис Куріцин, п'єси перших читань були значно жорсткішими, минулого року делегована до цього проекту драматургія стала помітно людянішою, а нинішні твори схожі на українські чи російські п'єси. Всі, хто бачив два попередні читання, одноголосно визнають, що рівень наших режисерів зріс, і цей факт можна сміливо закидати в актив майбутнього українського театру. Разом з українськими режисерами: Андрієм Білоусом, Ларисою Семирозуменко, Вадимом Сікорським, Оленою Щурською та Степаном Пасічником — у цьому проекті взяли участь Ігор Селін (Санкт-Петербург) та Георг Жено й Катрін Кацубко (Німеччина). «Виграли ті, хто показував процес осягнення п'єси, а ті, хто прагнув презентувати готову виставу, як на мене, програли», — зауважила корифей театральної журналістики Ніна Новоселецька. Чистоту жанру сценічних читань продемонстрував, зокрема, львів'янин Вадим Сікорський, якому дісталася п'єса Фріца Катера «Час кохати, час вмирати». Потішив Степан Пасічник iз Харкова, який разом зі студентами-лялькарями Харківського університету мистецтв за кілька днів зробив настільки симпатичну театральну версію п'єси Клауса «Дикуни, або Людина зі смутними очима», що його вистава виглядала набагато пристойніше й цікавіше, ніж деякі спектаклі репертуарних київських театрів. Так що знайте: у Харкові, крім Жолдака, працюють ще й інші талановиті режисери. А майбутні актори, які, повторюсь, вчаться не на відділенні «актор драматичного театру», напевне, були дуже потішені компліментом критиків, які відзначали не лише високий рівень їхньої підготовки, а й уміння філософськи осмислювати п'єсу.

      Окрім «розминки» молодих режисерів, які роботою у стаціонарних театрах не розпанькані, та гарного практичного тренінгу студентів, є у цьому своєрідному бліц-фестивалі ще один величезний плюс. Наші видавництва, як відомо, майже ігнорують сучасну зарубіжну драматургію: перекладів українською п'єс сучасних французьких, англійських, американських авторів у наших книгарнях годі й шукати. А тут ось такий дайджест для зацікавлених: іди, дивися, роби висновки і складай своє уявлення про те, що там у них пишуть і як пишуть. Думка про те, що не завадило з такою ж увагою поставитися і до драматургії інших країн, прозвучала доречно. Але поки що вона залишається у вигляді класної ідеї.

      Як і в попередні роки, за підсумками читань цьогоріч Театр імені Лесі Українки планує видати збірку «Сучасна німецька драматургія». Третю і, з усього, не останню.