До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво.
Благодійність повинна бути безіменною
Стара, пошарпана і доволі велика будівля з великими круглими вікнами аж під стелею мало нагадує величні синагоги. На стіні — вивіска, що сповіщає про розташування тут єврейського центру. Заходжу всередину й одразу натрапляю на нещодавню знахідку: в стіні, одразу при вході, знайшли щось подібне на скриньку для пожертв. «Вона була закладена цеглою, а напис замастили олійною фарбою, — розповідає «УМ» Олександр Назар, голова Товариства єврейської культури ім. Шолом–Алейхема. — Ми знайшли її випадково, коли готували стіну до виставки. Хотіли на неї повісити фото. Нам вдалося частину відчистити і прочитати одне речення: «Найбільша благодійність повинна бути безіменною». В отвір вкидали монети, але як монети виймали — достеменно не відомо. Можливо, скринька мала якийсь замок».
До речі, свого часу стіни синагоги були вкриті мудрими висловами, які в радянські часи замалювали фарбами і досі не відчистили. Цікаві написи знайшли одразу навпроти скриньки. Члени товариства припускають, що це може бути пашквелі — звернення до членів релігійної громади.
Поетапне скалічення
Синагога була зведена в 1844 році, на місці будинку, де вивчали Тору та інші священні писання. Але споруду постійно добудовували. До прикладу, до неї лише згодом добудували «жіночі сходи». За єврейською традицією, жінки й чоловіки в синагозі повинні молитися окремо, тому для жінок змайстрували окремий вхід до приміщення на кшталт театральних балкончиків на другому поверсі, де вірні іудейки могли спілкуватися з Богом. Остаточного, тобто нинішнього свого вигляду споруда набула в 1912 році. А вже через сім років синагога зазнала перших руйнувань.
«У період ЗУНРу, коли в місто прийшла польська армія, її вояки влаштували серйозний погром у місті, — розповідає пан Олександр. — Найбільше постраждало середмістя. Частина єврейської громади підтримала українців і ЗУНР. За таке рішення польські вояки майже розгромили синагогу, остаточно її так і не вдалося відновити».
Свою лепту в руйнування синагоги згодом внесли солдати Вермахту. Будівлю не зрівняли з землею лише тому, що саме тут німецькі війська влаштували конюшню. Згадка про це і досі залишилась «шрамом» на стінах. «Уздовж усього приміщення стіни мають високі колони, — звертає увагу голова єврейського товариства. — А ось тут вони наче обриваються. Саме в цьому місці військові пробили прохід і облаштували ворота. Вони були такими великими, що вантажівка легко сюди заїжджала. Робилося це для зручності, адже в той час неподалік розташовувався ринок, тож, крім конюшні, синагогу використовували ще й як склад».
Маленькі звершення великих людей
Після 1944 року тут правив Давид Кахане, який був головним равином авіаційних військ в Ізраїльській армії. Його свого часу від німецьких окупантів урятували митрополит Андрей Шептицький і його брат ігумен Клементій Шептицький. «Є згадки про те, що Давид Кахане деякий час жив у резиденції митрополита в теперішній церкві святого Юра, а згодом його переправили у безпечне місце, в монастир, — розповідає Олександр Назар. — Під покровительством Андрея Шептицького монашки рятували єврейських дітей. В теперішньому приміщенні одного з львівських дитячих будинків у часи німецької окупації переховували єврейських дітей, а потім переправляли їх у безпечні місця. Здебільшого рятували дівчаток, хлопчиків було важче сховати через обрізання. До речі, один із врятованих хлопчиків — знайомий мого діда, зараз мешкає в Ізраїлі, і саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною… Саме Давид Кахане до кінця своїх днів домагався присвоєння Андрею Шептицькому титулу «Праведник світу». (Український митрополит — Праведник України, а його брат Климентій — Праведник світу. — Авт.).
Важливу роль в історії львівської єврейської громади відіграла ця синагога після війни. Багато євреїв, яким удалося врятуватися, поверталися після окупації й зупинялися саме тут. А всі зовнішні стіни були обклеєні повідомленнями людей, які шукали рідних.
Спортивний зал у намоленому місці
Із 1944 по 1962 роки синагога навіть була діючою. Впродовж того часу були численні провокації проти єврейської громади. «Вперше її звинуватили у вбивсті хлопчика, — продовжує пан Олександр. — Насправді дитина десь заблукала і через кілька днів її знайшли. Але за той час чутки розійшлись по всьому місту. А вирішили так тому, що поруч із синагогою було невеличке приміщення, де спеціально навчена людина вбивала курей чи гусей, адже євреям не можна вживати звичайне м’ясо. Воно має бути обезкровлене спеціальним способом. А отже, навколо приміщення завжди було багато крові. Насправді це був лише привід закрити божницю».
Перед самим закриттям синагоги був ще один наклеп. Громаду звинуватили в тому, що люди збираються не для того, аби молитися, а для обговорення різної гендлярської справи. Вже 1 першого січня 1963 року тут відкрили спортивний зал Львівського поліграфічного інституту. Він функціонував аж до 1991 року. Єдиний позитив — за цей час в синагозі провели автономне опалення і зробили бетонне перекриття стелі.
Зараз приміщення синагоги виглядає плачевно. Зовсім не опалюється, всі дерев’яні елементи (сходи, підлога, перила) здебільшого прогнили. Величезна тріщина в стіні простяглася від даху і аж до вікна. Ліпнина зі стелі час від часу падає, і все, чим можуть зарадити члени товариства, збирати частинки, що відпали і чекати того часу, коли покрівлю будуть відновлювати і їх можна буде прикріпити на місце.
Заходимо в зал, де колись відбувалися богослужіння. Не всюди на підлозі є дошки — місця, де вони геть проламались, накриті фанерою. В 2009 році синагога постраждала від сильного буревію. Тоді зірвало дах.
«Ми намагаємось укріпити стіни і ліквідувати аварійність, — продовжує голова товариства. — Перед тим фахівці обстежили будівлю. Наразі треба заробити найбільші тріщини і повісити спеціальне покриття. На черзі — переобладнати котельню. Говорити про реставрацію синагоги ще надто рано. Ми консультувались з архітектором і, за попередніми підрахунками, лише проект реставрації коштуватиме 60—70 тисяч гривень».
Стіна, по якій за часів «совєтів» проклали електропроводку, символізувала єрусалимську Стіну плачу. І саме вона була розписана чи не найбільше. В іншій стіні свого часу зберігалося П’ятикнижжя. Зараз про розташування цього місця можна лише здогадуватись, адже його замурували. «Десь у тій стіні, за нашими здогадками, можуть зберігатися святі тексти, — припускає Олександр Назар. — За правилами, стару духовну літературу можна лише захороняти, тож не виключено, що десь тут є такий сховок».
Новий сусід
А тепер усього за кілька кроків (власне, не метрів, а справді кроків) від пам’ятки влітку минулого року почали будувати сучасний торговий центр. «Я одразу забив на сполох, — каже голова товариства. — Адже синагога стоїть над Полтвою, на не вельми твердому ґрунті, і будь–які земельні роботи можуть мати непоправні наслідки. Перші ж дії будівельників призвели до поглиблення руйнації будівлі. При прокладанні водопроводу було здійснено підкоп під фундамент шхіти (будинок м’ясника), що викликало збільшення тріщин...»
Уся єврейська громада міста стала на захист пам’ятки: писали скарги, слухали відповіді чиновників, організовували мітинги. Але, за словами голови товариства, хоч щось вирішити так і не вдавалося. Більше того, почали коїтися дивні речі. За винятком деяких друкованих ЗМІ, про протести євреїв та сусідів будівництва на львівських новиннєвих сайтах не має і згадки. Насправді вони були, навіть на трьох різних інтернет–порталах, але не «провисівши» і півдня, ця інформація дивним чином зникла, залишивши по собі так звані «биті посилання».
Не минуло і кількох місяців з часу початку зведення торгового центру, як уже в жовтні на будівництві стався обвал. Другий поверх споруди просто обвалився на перший. За офіційною інформацією, ніхто не постраждав, але, за словами сусідів–очевидців, одного будівельника таки облило бетоном і колеги його рятували з–під завалів. А вже наступного місяця на будівництві загинув робітник. У місті спорудження нового торгово–офісного центру почали називати «проклятим будівництвом»…
Стукаючи в усі двері і пишучи cкарги, громаді нарешті вдалося дечого домогтись. Завдяки втручанню обласних чиновників з управління охорони культурної спадщини та їхньому зверненню до Міністерства культури, з Києва прийшов припис iз вимогою призупинення будівництва. «...Встановлено, що на земельній ділянці за зазначеною адресою, яка розташована в історичному ареалі міста Львова, межі якого затверджено рішенням Львівського міськвиконкому від 09.12.2005 №1311, здійснюються будівельні роботи без погодженої проектної документації та дозволу центрального органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини — Міністерства культури України, що є порушенням частини третьої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», — зазначено в приписі Мінкульту України. На деякий час будівництво комплексу й справді вдалося призупинити. Але згодом його знову продовжили, тож наразі спорудження торговельного комплексу практично завершено...
