900 років під хрестом Йоана Єрусалимського

Віа Кондотті — старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії з її знаменитими Іспанськими сходами та фонтаном Баркачча роботи П’єтро Берніні. На вулиці Кондотті представлено найвідоміші італійські та світові модні марки, дорогі магазини одягу, взуття, парфумів, годинників і шкіряних виробів. До воріт будинку за адресою віа Кондотті, 68 стоїть черга охочих сфотографуватися. Однак тут не бутік і не модне ательє. Поміж магазинами Hermes та Jimmy Choo здавна квартирує Суверенний військовий Орден госпітальєрів святого Йоана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти. Найстаріше лицарське братство у світі, днями Мальтійський орден відзначив 900–річчя. Про круглу дату сповіщають банери з цифрами «1113—2013» та червоні прапорці з мальтійським хрестом, розвішані не лише на Палаццо Мальта, а по всій вулиці Кондотті.

Госпітальєри–йоаніти — не про­сто орден. За міжнародним правом це «державне утворення». Сам він називає себе «незалежним князівством» і підтримує рівноправні дипломатичні відносини на рівні послів зі 104 державами, зокрема й з Україною. Мальтійський орден має Конституцію, прапор, герб і гімн (Ave Crux alba — «Радій, білий Хрест»), видає власні паспорти, гроші, марки та автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри чи забавки. Паспорт Суверенного Мальтійського ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документа має право на безвізовий в’їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно–білій номерній панелі ми бачили навіть на віддалених вулицях Рима.

Багато хто сприймає Мальтійський орден як суверенну державу — адже його маєтки наділені статусом екстериторіальності, тобто не підлягають законам Італії. Журналісти «УМ» «перетнули кордон» обох мальтійських анклавів, а також дізналися про роботу Ордену в Україні.

Традиція з ХІ століття

У Суверенного ордену госпітальєрів у Римі два маєтки. Крім Магістрального палацу (або Палаццо Мальта), є ще Магістральна вілла (або Вілла Мальта) на пагорбі Авентін. Палац на вулиці Кондотті став власністю представників Ордену ще в XVII столітті, а статус екстериторіальності володіння мальтійців у Римі здобули в 1869 році.

У столиці Італії лицарі Білого Хреста осіли вимушено. Власне, Орден було засновано в одному з госпіталів Єрусалима, яким ще з 1048 року опікувалося братство святого Йоана Єрусалимського під керівництвом Блаженного Жерара. Звідси й назва членів Ордену — госпітальєри, або йоаніти (чи іоанніти). Із самого початку вони опікувалися прочанами, бідними та хворими, і зараз займаються цією шляхетною справою, керуючись девізом «Збереження віри та допомога потребуючим».

Установчим документом для Ордену стала булла Папи Пасхалія ІІ від 15 лютого 1113 року під назвою Pie Postulatio Voluntatis. Відтак Орден отримав офіційне визнання та затвердження Апостольського Престолу, автономію і незалежність від церковної та світської влади.

Після захоплення Святої землі мусульманами Орден переніс свій осідок та діяльність на острів Родос, володарями якого був, а після падіння Родосу в 1522 році — діяв із Мальти (звідти й прикметник «мальтійський»). Коли в 1798 році Мальту захопив Наполеон, лицарі–йоаніти отримали притулок у Санкт–Петербурзі — за розпорядженням російського імператора Павла. А вже в 1834–му госпітальєри заснували штаб–квартиру в Римі.

Нині Італійська Республіка визнає існування Мальтійського ордену як суверенної держави. Із 1998 року Орден також знову володіє фортом Сант–Анджело на узбережжі Мальти — ця старовинна фортеця здобула екстериторіальний статус на 99 років з моменту укладення договору госпітальєрів з урядом Республіки Мальта.

Таким чином, Орден формально має власну територію, над якою здійснює суверенну юрисдикцію, і теоретично може вважатися найменшою державою у світі (Ватикан — і то більший). Однак точаться дискусії про фактичний статус цих площ: що це — власна територія Ордену як незалежної країни чи територія дипломатичного представництва, тимчасово передана під його потреби? Та оскільки Орден є дуже впливовою структурою — не просто громадською, а політичною, найближчим часом навряд чи постане питання про уточнення його державно–правового статусу.

Одна шпарина — три країни

Ми проходимо через набережну Авентіно, піднімаємося до віа ді Санта Сабіна й ідемо до кінця цієї вулиці, де на карті позначено Gran Priorato di Roma dell’Ordine di Malta. Здалеку бачимо червоний прапор із білим хрестом, що майорить над Віллою Пріорату Мальти. З іншого боку площі — посольство Єгипту, а до зачинених воріт вілли одна за одною підходять групи туристів і вишиковуються в чергу перед дерев’яними воротами, пофарбованими в зеленуватий колір і досить облізлими. На віллі цих сторонніх роззяв не чекають, та, власне, вони й не прагнуть потрапити на прийом до князя та великого магістра Мальтійського ордену. Мета туристів — зазирнути у… замкову шпарину. Адже отвір цей знаменитий.

У цю дірку, оформлену фігурною бляхою, не вставляються ключі, і вона не має відношення до жодного замка. Спеціальний круглий отвір у брамі Вілли Пріорату Мальти ще у XVIII столітті запропонував зробити відомий архітектор Джованні Піранезі. Завдяки розташуванню вілли через знамениту шпарину видно територію одразу трьох держав — Мальтійського ордену, Ватикану та Італії.

Одразу за воротами бачимо алею, обсаджену з двох боків розкішними височезними кущами. По алеї ходить «місцеве населення» та поважні гості. В кінці алеї відкривається вид на величезну баню ватиканського собору святого Петра. А Італія — це, власне, все, що у проміжку: набережні Тібру та дахи старовинних будинків.

Урочистості з нагоди 900–річчя

Якраз того дня, коли ми прийшли до Вілли Мальти з «місією шпарини», у маєтку відбувався офіційний прийом з нагоди 900–річчя Мальтійського ордену. Ворота час від часу прочинялися, і з території вілли виходили святково вбрані пані та панове. Літній приязний швейцар не поспішає зачиняти двері — дає туристам змогу сфотографувати територію суверенного двору та ступнути на територію найменшої з країн.

Країна — мініатюрна, а вілла — чимала. За високими стінами є «джардіно сегрето» (таємний сад), і орденська церква Санта–Марія–дель–Пріорато роботи того ж Піранезі.

Прийом у Магістральній ­віллі на Авентіні був однією із заключних подій у рамках святкування 900–річчя МО в Римі. Загалом урочисті заходи тривали впродовж тижня. З такої нагоди до Вічного міста з’їхалося понад 4 тисячі членів і волонтерів Ордену з усього світу.

Спершу відбулася міжнародна конференція мальтійців за участю великого магістра Фра Метью Фестінга, представників уряду Ордену, керівників національних асоціацій, надзвичайних і повноважних послів та представників Ордену при міжнародних організаціях. Метою конференції було обговорення сучасних проектів, які Мальтійський орден реалізує більш як у 120 країнах. Як зазначив пан Фестінг, ця зустріч стала доброю нагодою для обміну досвідом у сфері благодійної діяльності.

У соборі святого Петра у Ватикані державний секретар Святого Престолу кардинал Тарчізіо Бертоне відслужив літургію для тисяч запрошених мальтійців. Після меси до йоанітів звернувся Бенедикт XVI. Папа, котрий на той час іще не зробив свою сенсаційну заяву про зречення престолу, наголосив на важливій ролі, яку впродовж сторіч виконували мальтійські лицарі в ім’я християнства. За словами понтифіка, 900–та річниця Ордену «набуває особливого змісту в контексті Року віри, під час якого Церква покликана відродити у християнах запал віри в Ісуса Христа, єдиного Спасителя людства».

«Ми відіграли дуже важливу роль у незчисленних історичних подіях, часто трагічних, — наголосив, звертаючись до членів Ордену, гросмейстер Фра Метью Фестінг. — Мальтійський орден неодноразово був змушений кидати все, що створив, і починати заново. Але, не зважаючи ні на що, і через майже тисячу років ми існуємо. У нас та сама місія — продовжувати боротьбу з бідністю, хворобами та стражданнями на всіх континентах. І сьогодні ця місія так само необхідна, як і 900 років тому».

За словами глави виконавчої влади та міністра закордонних справ Суверенного ордену госпітальєрів Жана–П’єра Мазері, незалежний і аполітичний характер Ордену допомагає йому виконувати ключову роль посередника у збройних та громадянських конфліктах. Адже госпітальєри ні від кого не залежать, не мають території, яку треба захищати, тож і в конфліктах їм немає резону ставати на бік якоїсь однієї сторони. Госпітальєри запевняють, що нині допомагають не лише жертвам конфліктів у Сирії, Конго, Лівані тощо, а й «новим бідним» у Європі, де кількість безробітних через кризу перевищила 26 мільйонів осіб.

Мальтійці в Україні

Від України на заходах у Римі були двоє львівських мальтійців — Павло Тітко та Андрій Ханас. «Окрім урочистостей, відбувалося багато робочих речей, — розповідає «УМ» пан Тітко, координатор проектів Мальтійських служб допомоги в Україні та директор благодійної організації «Мальтійська служба допомоги у Львові». — Зокрема, я був на робочому засіданні так званого скеровуючого комітету МО з питань охорони здоров’я та соціальної допомоги».

МСД є частиною структури Греко–католицької церкви і поширена на Західній Україні — там, де історично зосереджені українські католики. Головні осередки діяльності Мальтійських служб допомоги — Львівщина, Івано–Франківськ, Мукачів, Берегове, ­Луцьк. Мальтійці працюють на Західній Україні ще з часів Австро–Угорщини, а заново офіційно прийшли в 1990 році, коли з’явилася «МСД у Львові». Ця благодійна організація, що постала за ініціативи Суверенного Мальтійського ордену та МСД Німеччини, була зареєстрована 23 лютого 1993 року, тож цими днями львівські мальтійці відзначать власний ювілей — 20–річчя.

Рік у рік Мальтійська служба допомоги опікується дитячими будинками сімейного типу та прийомними сім’ями, інтернатами, неповносправними, влаштовує благодійну кухню для самотніх людей старшого віку. На Львівщині до Дня святого Миколая діти з 35 інтернатів та сиротинців щороку отримують від МСД понад 4000 іменних подарунків.

За словами Павла Тітка, МСД у Львові впродовж минулого року отримала у вигляді пожертв 1 млн. 350 тис. грн. (при тому що в 2011–му — 1 млн. 570 тис.). Директор свідчить, що після кризи 2008–го скарбнички МСД у львівських супермаркетах, які виставляються впродовж місяця на новорічні свята, щороку збирають на 20% менше пожертв готівкою від простих людей. Зате щороку на 20% зростає сума надходжень на МСД через банківські перекази — і від фізичних осіб, і від підприємств після всіх податкових відрахувань. Павло Тітко нарікає на недосконалість законодавства про доброчинність, яке в Україні, на відміну від країн Заходу, не стимулює бізнесменів розкошелюватися на благодійність. За словами Тітка, українські гроші в бюджеті «МСД у Львові» становлять 30–35%, а решта — надходження від структур МО за кордоном, різних партнерств, великою мірою — від Мальтійської служби допомоги Німеччини.

Сам Павло Тітко не є членом Мальтійського ордену. І, як він каже, в Україні таких узагалі немає. Адже в Україні немає національної асоціації МО. Орден свого часу посилив вимоги щодо кількості діючих членів МО, які можуть створити таку асоціацію, вирішивши брати «не кількістю, а якістю». А щоб стати членом МО, потрібно бути прийнятим до національної асоціації (як варіант — польської).

Закиди щодо того, ніби Мальтійський орден продає свої паспорти, Павло Тітко називає «байками». Те саме в інтер’ю «Дзеркалу тижня» казав і посол Суверенного Мальтійського ордену Пауль Фрідріх фон Фурхерр, який отримав призначення в Україну в 2008 році. «Із посольством ми тісно співпрацюємо, але потрібно розуміти, що то — дипломатична місія, а ми — благодійна організація», — пояснює особливості мальтійської структури директор «МСД у Львові». При цьому волонтери МСД входять до числа тих самих 80 тисяч «офіційних» волонтерів–нечленів великого Мальтійського ордену.

Дипломатичні відносини між Орденом та Україною було встановлено влітку 2007 року з ініціативи Президента Віктора Ющенка. Наш посол при МО — Тетяна Іжевська (за сумісництвом — також посол у Ватикані).

Посол Фухрерр, за словами людей знаючих, намагається проводити в Україні активну діяльність. Але принаймні влітку минулого року він констатував: «Поки що складається враження, що українська влада не настільки зацікавлена в контактах (з МО), як очікувалося, враховуючи насамперед українську ініціативу у встановленні дипломатичних відносин… В інших країнах готовність до розмов була трохи вищою. Сподіваюся, що ситуація зміниться».

ІЄРАРХІЯ

Мальтійці–йоаніти: кількість і структура

За даними Ордену, його членами є 13 тисяч осіб. Також у структурі Мальтійського ордену в різних країнах є 80 тисяч волонтерів і понад 20 тисяч медичних працівників.

Паспорти Мальтійського ордену мають близько 10,5 тисячі осіб.

Державна релігія МО — католицизм. Форма правління — виборна монархія. Глава держави — Князь і Великий Магістр.

Із 2008 року це Його Високопреосвященна Високість Фра Метью Фестінг. 79–му гросмейстерові — 63 роки, за походженням він британець, син сера Френсіса Фестінга, фельдмаршала і начальника імперського генерального штабу Великої Британії. При цьому Фестінг — нащадок кавалера Мальтійського ордену блаженного Адріана Фортеск’ю, замученого 1539 року.

Згідно з Конституцією МО, члени Ордену поділяються на три класи, які у свою чергу діляться на окремі категорії. Перший клас — так звані «лицарі справедливості», які складали обітницю «бідності, цнотливості і слухняності, що ведуть до вдосконалення за Євангелієм»; вони вважаються ченцями, але не зобов’язані жити в чернечих громадах. У третьому класі дві нижчі категорії — «лицарі і дами милості магістра» та «донати відданості».

Усі члени МО повинні вести зразковий спосіб життя згідно з ученням і заповідями Церкви та присвятити себе роботі Ордену в царині гуманітарної допомоги потребуючим. Вимоги до прийняття в різні класи і категорії визначаються Кодексом.

ЗБРОЙНА СИЛА

Авіація на озброєнні госпітальєрів

У 1947 році, коли мирним договором по завершенню ІІ Світової війни екс–фашистській Італії було заборонено мати власні бомбардувальники та значно обмежено кількість транспортних літаків, італійські військово–повітряні сили вдалися до хитрощів. Кілька транспортних літаків SM–82, які за потреби можна перетворити на бомбардувальники, було передано Суверенному Мальтійському ордену. При цьому літаки залишалися у віданні італійських ВПС, що нібито «орендували» їх у госпітальєрів. На фюзеляжах цих машин була символіка Мальтійського ордену — білий гострокутний хрест у червоному колі, а на крилах — символіка Італії.

Інколи ці літаки використовували й самі госпітальєри у своїх гуманітарних місіях — наприклад, для транспортування хворих прочан до Лурда.

На початку 1950–х, коли влада союзних країн пом’якшила жорсткі умови мирного договору, Мальтійський орден повернув літаки італійським ВПС. Одна з цих машин, із символікою Ордену на фюзеляжі, зберігається у музеї історії військово–повітряних сил Італії.