Кіно і Донер

Живучи неподалік «фабрики мрій», Голлівуду, неможливо не перейматися кіно. Тут фраза «Життя — театр» цілком логічно перетворюється на «Життя — кіно», і плювати, що не та тепер Фабрика (економічна криза відзначилася тут тим, що багато студій закрилися, а доступ до атракціонів обмежився драконівськими цінами, плюс підвищеними засобами безпеки після 11 вересня) і що Голлівуд — насправді не надто благополучний район, туди ввечері бажано не потикатися. Проте вже трохи більше ніж за тиждень у тому ж таки Голлівуді на однойменному бульварі у театрі «Долбі», раніше відомому як «Кодак», знову роздаватимуть безцінні «Оскари», де відзнаки можуть дістатися цілком небуденним подіям нашого буденного життя (як, наприклад, про захоплення бен Ладена у жорсткому фільмі Zero Dark Thirty чи потопу в Луїзіані у пронизливо–магічній стрічці Beasts of the Southern Wild).

Кінематографісти нюхом чують, які історії про «маленьких американців» можуть бути потенційно цікавими тим самим маленьким американцям: от на нещодавньому кінофорумі «Санденс» гран–прі журі за драматичний фільм отримав Fruitvale — про хлопця, чорношкірого, якого у ніч на 2009–й застрелив поліцейський. І ось уже понад тиждень у американському штаті Каліфорнія пишеться сюжет детективного трилера: поліційний відділок Лос–Анджелеса ганяється за відставним офіцером, який iз 3 лютого почав утілювати свій акуратний план помсти. Головний герой — Крістофер Джордан Донер, 33 роки, резервіст Військово–морських сил США. Передісторія — незаконно звільнений через те, що намагався вказати на насильницькі методи в роботі поліцейських та дискримінований як афро–американець (згідно із заявою опублікованою Донером у мережі Facebook). Кульмінація — застрелив дочку свого колишнього колеги та її нареченого якраз після їхніх заручин та ще двох поліцейських; упродовж тижня водив за носа всю лос–анджелеську поліцію, переховуючись практично в них під носом у одній із хатинок у містечку Біг Бір. Проте фінал цієї драми ще залишається сирим: станом на вечір 12 лютого (за місцевим часом) офіційні особи не змогли підтвердити інформацію, що Донера було застрелено у тій самій хатинці, що згоріла вщент, хоча відразу після цієї операції поліція поспішила відрапортувати: «Мертвий».

Ця історія неабиякої важливості. Бо уперше за історію штату за інформацію, яка допомогла би зловити Донера, було обіцяно аж мільйон доларів. По–друге, свіжий трилер знову порушує наболіле — доступність зброї у США, а це вже робить історію універсальною (ще не встигли зав’янути квіти на могилах загиблих у стрілянині в початковій школі у Коннектикуті, Чикаго перетворюється на кримінальну столицю Штатів, а в магазинах спорттоварів звичним є угледіти татуся із малолітнім сином, які вибирають рушницю). Зважаючи на те, що ніхто не збирається відміняти другої поправки до Конституції США, що проголошує право на володіння зброєю, і на потужне лобі, яке стоїть на захисті цього права, тема залишатиметься пріоритетною.

Але ви, мамо, не лякайтеся за мене — навіть якщо я вам скажу, що одного з минулих вечорів мені було лячно під час пробіжки навколо школи, бо перед тим почула, що Донер міг перебувати десь у нашому районі. Загалом, каліфорнійці дуже милі й привітні люди, про що я напишу в наступному листі.