12 лютого 1990 року радянське керівництво, визнаючи неминучість возз’єднання Німеччини, водночас заперечило збереження за єдиною ФРН членства в НАТО. Згодом це застереження було знято в обмін на домовленість про скорочення чисельного складу майбутньої німецької армії до 370 тис. осіб та... фінансування виведення совєтських військ з колишньої НДР до кінця 1994 р. Втім, у 1994 р. вже не існувало самого СРСР разом із його керівництвом.
13 лютого 1922 року Верховна рада союзних держав Європи (Антанта) запросила Російську Федерацію до участі в загальноєвропейській конференції у Генуї. За тодішніми конституційними нормами кожна радянська республіка мала право відрядити на форум власну делегацію. Цього Москва не могла допустити. 22 лютого була терміново скликана нарада представників восьми радянських республік з одного боку та Росії з другого (цікава конфігурація, еге ж?), підсумком якої став протокол, що уповноважував делегацію РФ «представляти та захищати на цій конференції інтереси згаданих восьми республік», а також укладати та підписувати від їхнього імені міжнародні договори. Так «перша серед рівних» республіка фактично узурпувала право інших на міжнародні зносини, а ті в свою чергу втратили нагоду обстоювати власні інтереси. Якщо в нинішньої української влади є бажання створити ремейк на цю тему — тоді, ласкаво просимо до Митного союзу.
13–14 лютого 1988 року в Торонто було утворено Міжнародну комісію з розслідування голоду 1932–1933 рр. в Україні. В її роботі взяли участь відомі юристи Дж. Дрейпер (Велика Британія), Дж. Гампфрі (Канада), Ж. Левасер (Франція), К.Олівер (США), Дж. Верговен (Бельгія), Р. Левене (Аргентина) та Дж.Сундберг (Швеція), якого було обрано головою комісії. Згодом, 23–27 травня 1988 р. в Брюсселі та 31 жовтня 4 листопада 1988 р. у Нью–Йорку відбулися слухання комісії, яка розглянула сотні документів, свідчень експертів та очевидців. Листом від 13 лютого 1988 р. Голові Ради Міністрів СРСР М.Рижкову було запропоновано призначити до Комісії представників Москви, але цю пропозицію було проігноровано. Натомість — руками совєтських дипломатів і «представників громадськості» — робилися спроби перешкодити роботі Комісії. Однак висновок Комісії був однозначним: голодомор в Україні мав місце від серпня–вересня 1932 до липня 1933 р., а його жертвами стали щонайменше 4,5 мільйона осіб. Якщо до цієї кількості додати українські жертви поза Україною, то їх загальна кількість, на думку Комісії, становила 7,5 мільйона. Відповідальність за голод у підсумковій доповіді покладено на керівництво Радянського Союзу.
16 лютого 1797 року новий цар Павло І підтвердив один із останніх указів Катерини ІІ про закриття всіх друкарень, які не мали дозволу від уряду, та про створення підрозділів світської та духовної цензури. «Зворушливий» приклад «спадкоємності керівництва», як казали в таких випадках за совєтської доби. Адже відомо, що, скажімо, за чотири роки перед тим — 11 лютого 1793 р. — за іншим указом Катерини ІІ було спалено 18 656 примірників книг (величезна для тих часів кількість), вилучених у відомого просвітника, видавця та письменника М.Новикова. Російська влада завжди ретельно дбала, щоб у голови підданців не закрадалися непотрібні думки.
18 –23 лютого 1997 року в Москві відбувся Архієрейський собор Російської православної церкви, який розглянув кілька питань, що безпосередньо стосувалися України. Собор, зокрема, уповноважив синод РПЦ розпочати двосторонні консультації з помісними православними Церквами з проблем ситуації у православному середовищі України та майбутнього православ’я в ній. Собор підкреслив важливість співпраці РПЦ з арміями та правоохоронними структурами країн СНД та Балтії, а також із козацтвом (і така робота в Україні активно проводиться). Цікаво, що, благословляючи власну експансію, РПЦ висловила стурбованість з приводу... експансії Української греко–католицької церкви в Україні (вдумайтесь лишень у таку логіку московських попів!). Та найголовнішим рішенням Собору стало оголошення анафеми главі УПЦ КП Патріарху Філарету. Це була, поза сумнівом, політична акція, спрямована як проти УПЦ КП та її Патріарха, так і проти незалежної України в цілому. Мабуть, немарно відома російська дисидентка Валерія Новодворська нарекла колись Московський патріархат ідеологічним відділом «Єдиної Росії».
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
