Конкурент Курбаса

Анатоль Петрицький не був репресованим художником. Із 1920–х й упритул до 1960–х працював у провідних оперних театрах країни — у Києві, Харкові та Одесі, де оформив понад сотню вистав. За радянських часів про нього вийшло дві книжки в Україні й одна у Москві. А проте з’ява альбому «Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації» поцінована експертами, як визначна культурологічна подія. Чому?

У короткій передній нотатці Дмитра Горбачова до цього альбому є ключ: «Безприкладною, навіть на світовому рівні, була реформа оперної сцени, яку він здійснив у 1920–х роках». Таку оцінку мистецтвознавець зміг висловити лише з набуттям Україною незалежності, оскільки вона різко розходилася з московською версією театрального канону. Тепер, коли під однією обкладинкою зібрано практично все, зроблене А.Петрицьким в оформленні спектаклів, добре видно, що він не лише не поступався корифеям російської сценографії — від «срібного віку» до стилістичного розмаю 1920–х років, — а й, у певному сенсі, пішов далі.

Тобто, він різний у різні періоди творчості. Замолоду досяг мистецьких вершин у конструктивістській стилістиці, а у зрілості став творити немодерністські декорації: можна сфантазувати, що коли б до 1950–х років дожили Микола Рерих чи Костянтин Сомов, — вони би писали саме такі сценічні картини. В ескізах і костюмів, і сцени Анатоль Петрицький ніби ущільнював традицію аж до ступеня кристалізації артефакту. Через це його роботи — здавалося б, суто технічні — набували всіх ознак станкової символіки, що однаково добре репрезентує як сюжетний історичний період вистави, так і реальний час її творення. Цікаве свідчення знаходимо в коментарях нашого альбому: візуальною візитівкою виставки українського авангарду в Тулузі (1999) обрали збільшений до рекламних розмірів ескіз костюма, виконаний А.Петрицьким у 1920–ті роки, і французи спеціально фотографувалися на його тлі, вважаючи за нове (!) слово у сучасному мистецтві. Або інше свідчення позачасових властивостей творів митця: здається, яскравий мюзикл «Ніч проти Різдва», знятий телеканалом «Інтер» кілька років тому (й регулярно — як «Іронія долі...» — повторюваний у передноворічних ефірах) створений саме за мотивами однойменної роботи А.Петрицького.

Зараз важко уявити, щоби на афіші вистави першим зазначали би художника, а не режисера й акторів. А близько ста років тому до театру йшли саме «на Петрицького». 1918–го, після прем’єри «Царя Едіпа» в Молодому театрі, київська газета писала: «Вже після підйому завіси ви бачите, що малярство, живопис, є душею вистави». І то був не одномоментний ефект — 1926–го, після прем’єри «Князя Ігоря» у Харківській опері вже тамта газета значила те саме: «Моменти сценічного оформлення й строїв переважають над іншими. Ініціатива, безперечно, перейшла до художника». Гортаючи альбом «Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації» бачиш, що інакше, либонь, і не могло бути: ескізи його костюмів містять настільки енергійні психологічні характеристики персонажів, що неважко уявити, як вони поводитимуться на кону. Зрештою, про це лаконічно–осяжно сказав Лесь Курбас: «Художник в українському театрі з’явився тоді, коли в Молодий театр прийшов Анатоль Петрицький».

А.Петрицький не лише «ставив на ноги» Молодий театр разом із Курбасом — він товаришував чи не з усіма літераторами, що склали трагічну славу українського «Розстріляного Відродження». Будучи ще й книжковим графіком, проілюстрував видання своїх добрих знайомих — Остапа Вишні, Івана Микитенка, Михайля Семенка, Ми­­к­оли­ Хвильового, Юрія Яновського. Але А. Петрицький не був заангажований у політику (принаймні, про інше дослідники не пишуть) — можливо, через те й уникнув масових репресій. Але у Москві, схоже, завжди пам’ятали, що свого часу художник відмовився виїхати з України і працювати у «першопрестольній». Чи не через те його велика персональна виставка відбулася лише посмертно?

Отже, примусово­ при­­­забутим митцем А. Петрицький таки був. Світової слави за цим «хохлом» Москва не визнавала й дозволила надрукувати в центрі лише єдину книжку (авторства Д.Горбачова; 1971). Разом із двома попередніми київськими виданнями вони репрезентували менше творів видатного сценографа, аніж один нинішній альбом. Тож не дивно, що експерти кваліфікували його вихід, як непроминальну подію.

ДО РЕЧІ

На четвертій позиції рейтинґу мистецьких видань — ще одна новинка того ж київського видавництва «Майстер Книг»: «Таїна Пінзеля». Це не перше видання творів «українського Мікеланджело». 2007–го альбом «Іоанн Георг Пінзель. Перетворення. Скульптура» (К.: Грані–Т) став лавреатом тої «Книжки року». Тоді ми писали про майстерне фотографічне представлення митця, здійснене трьома фотохудожниками. Один із них — Костянтин Сачек — тепер здійснив персональну презентацію у новому альбомі. Очевидно, не до кінця згодний з дизайнерською концепцією попереднього видання, він подав нині світлини в іншій тональності: акцентував «готичну» гру тіней, здійснив «фламандську», сказати б, кольорокорекцію світлин. Вийшло ще експресивніше і... загадковіше. До всього, тут представлені всі досі атрибутовані роботи І.–Г.Пінзеля — 55 (у попередньому альбомі репродуковано лише 36 його робіт).

Й насамкінець. «Май­стер Книг» — це не лише видавництво, а й поліграфічне підприємство з найсучаснішим обладнанням. Не випадково, либонь, видання, що посіли перші чотири сходинки сьогорічного мистецького рейтинґу, друковані саме тут.

КОРОТКІ СПИСКИ

Подаємо офіційні результати ХIV Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року‘2012». У правому стовпчику підсумкової таблиці — рейтинґ книжки: кількість набраних балів поділена на кількість експертів у номінації

НОМІНАЦІЯ «ВІЗИТІВКА»

Мистецтво

1. Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації. — К.–Л.: Майстер Книг; Інститут колекціонерства українських мистецьких пам‘яток, 344 с.(п) 66,68

2. Борис Косарев. Харківський модернізм 1915–1931. — К.: Родовід, 214 с.(о) 47,58

3. Гілель КАЗОВСЬКИЙ. Книжкова графіка митців Культур–ліги. — К. : Дух і Літера, 240 с.(о) 46,00

4. Віра СТЕЦЬКО. Таїна Пінзеля. Сер. «Культура спадщина українців». — К.: Майстер Книг, 168 с.(с)ф 44,58

5. Національний музей історії України. У двох томах. Т.2. — К.: Мистецтво, 336 с.(с) 43,84

6. Дмитро СТЕПОВИК. Нова українська ікона ХХ і початку ХХІ століть. Традиційна іконографія та нова стилітика. — Жовква: Місіонер, 288 с.(п) 29,47

7. Почтовая история Украины. Сер. «Украинская коллекция». — Х.: Колорит, 208 с.(ф) 24,58

8. Андрій КІСЬ. Сльоза і камінь: походи старими цвинтарями Галичини. Сер. «Приватна колекція». — Л.: Піраміда, 296 с.(п) 21,58

9. Адальберт ЕРДЕЛІ. ІМЕN. Літературні твори, щоденники, думки. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 440 с.(п) 18,11

10. Сучасні українські художники. — К.: Родовід, 232 с.(п) 16,58

11. Тетяна ПАВЛОВА. Василь Єрмілов жде весну; Олена КОШУБА–ВОЛЬВАЧ. Олександр Богомазов. Автопортрет. Сер. «Мала серія українського модернізму». — К.: Родовід, 108+108 с.(о) 15,79

12. Юрій НИКОЛИШИН. Велич Карпат. — Л.: Апріорі, 160 с.(с) 12,00

13. Архітектура України. Книга друга. Сер. «Творці епохи». — К.: Оріана, 312 с.(п) 11,16

14. Від утопії до антиутопії. — К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 48 с.(о) 9,89

Етнологія / етнографія / фольклор / соціолінгвістика

1. М.С.БІЛАН, Г.Г.СТЕЛЬМАЩУК. Український стрій. — Л.: Апріорі, 314 с.(п) 68,22

2. Ігор ЮРЧЕНКО. Гуцульська різьба. Візуально–морфологічні закономірності орнаменту: теорія і практика. — Л.: Видавництво Львівської політехніки, 368 с.(п) 63,00

3. Традиційне вбрання українців. Том ІІ. Полісся. Карпати. — К.: Балтія–Друк, 160 с.(п) 52,11

4. Народна культура українців. Життєвий цикл людини. Том 3. Зрілість. Жіноцтво. Жіноча субкультура. — К.: Дуліби, 480 с.(п) 37,06

5. Василь ХИТРУК. Золота булава. Духовний код Трипілля, України і Європи. — К.: Сучасний письменник, 432 с.(п) 32,78

6. Казки Чернігівщини; Казки Степової Кіровоградщини. Сер. «Українські народні казки». — Чернівці: Букрек, 452+504 с.(п) 28,67

7. Другие люди. Гуцулия. — Л.: АРС, 84 с.(п) 25,78

8. Ілюстрована енциклопедія українського народу: Звичаї. Свята. Традиції. — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 416 с.(п) 15,17

9. А.К.КАИРЖАНОВ. Византизм и ментальность Киевской Руси. Раздумья на степной дороге. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 312 с.(п) 11,67

10. Василь КОБИЛЮХ. Праукраїна і санскрит. — Тернопіль: Мандрівець, 812 с.(п) 11,56

11. І.П.ДЗЮБ, О.В.АСАДЧИХ, Х.КАТАОКА. Народний епос «країни сходу сонця». — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 184 с.(п) 11,44

12. Костянтин ТИЩЕНКО. Халіфат і Сівера: топонімічний слід в Україні. — К.: Аквілон–Плюс, 496 с.(п) 11,17

13. Сергій СЕГЕДА. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України. Сер. «Невідома Україна». — К.: Наш час, 432 с.(п) 10,33

14. Сергій ПІДДУБНИЙ. Код України–Русі. — Тернопіль: Мандрівець, 304 с.(п) 9,56

Краєзнавча і туристична література

1. Забудова Києва доби класичного капіталізму, або Коли і як місто стало європейським. — К.: Варто, 560 с.(с) 75,33

2. Моє місто. Хрестоматія з історії Івано–Франківська. — Івано–Франківськ: Лілея–НВ, 672 с.(с) 40,67

3. Михаил КАЛЬНИЦКИЙ. Еврейские адреса Киева. — К.: Дух і Літера, 368 с.(о) 33,78

4. Станислав ЦАЛИК. Киев: конспект 70–х. Рассказы о повседневной жизни города и горожан. — К.: Варто, 384 с.(п) 20,89

5. Станиславів — Станіслав — Івано–Франківськ. — Л.: Манускрипт–Львів, 584 с.(п) 18,89

6. Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765 — 1769 рр. — К.: Наш час, 576 с.(о) 18,22

7. Awesome Ukraine (Дивовижна Україна). — К.: Основи, 102 с.(о) 17,89

8. Київ. Репринт альбому 1906 року. — К.: Самміт–книга, 48 с.(о) 17,17

9. Сергій ЛЕП’ЯВКО. Чернігів. Історія міста. — К.: Темпора, 432 с.(п) 15,33

10. Юрій НИКОЛИШИН. Львів. Симфонія міста. — Л.: Апріорі, 184 с.(с) 14,67

11. Дмитро АНТОНЮК. 315 польських замків і резиденцій в Україні. Частина ІІ. — К.: Грані–Т 13,78

12. Енциклопедія Львова. Том IV. Л–М. — Л.: Літопис, 816 с.(с) 13,22

13. Богдан СІКОТОВСЬКИЙ. Силуети Львова і околиці. — Л.: Апріорі, 88 с.(п) 12,89

14. Виталий КОВАЛИНСКИЙ. Киевские хроники. Книга І. Юбилеи 2011. — К.: Варто, 288 с.(п) 11,11